– Спостерігаю за тим, як тихо і без жодного пострілу Київ здає Крим Росії, і готовий би був погодитися, що така лінія поведінки – жодного насильства, уникнення протистояння, інклюзивність стосовно всіх жителів Криму – це правильна довготермінова стратегія, з точки зору ослаблення Росії як імперії і повернення Криму до складу України.

Але ж стратегії насправді нема, і всі ці дії є, як мінімум, злочинною недбалістю, як максимум – державною зрадою (щонайменше з боку в.о. глави держави). Це вже заднім числом параліч пояснюватимуть як мудрість, а корумпованість – як прагнення врахувати інтереси всіх сторін.

І це тільки оцінка того, що вже сталося. Я ще не висловлюю своїх острахів стосовно політичних піддавок, які Путін може розіграти задля легкої перемоги Тимошенко, аби забезпечити “конструктивну роботу” між Кремлем і його генеральним дистриб’ютором на Банковій. Потрібна зміна нагорі,  і чим повніша, тим краще. 

– Для того, аби повірити в те, що військові частини України в Криму допоможуть переконати РБ ООН чи Росію прийняти рішення щодо статусу Криму як демілітаризованої зони, необхідно абсолютно нічого не знати ні про ООН, ні про систему міжнародних відносин, ні про Росію.

Я би навіть більше сказав – вірити в реальність подібних перспектив чи сценаріїв можуть люди, в яких нема ні почуття патріотизму, ні гордості, ні здорового глузду.

Дорогі українські дипломати, військові і політики, ну подумайте, навіщо це потрібно Путіну! Навіщо йому було ризикувати, витрачати величезні ресурси на передислокацію військ, вести шалену пропагандистську кампанію, наражатися на міжнародні санкції, аби потім в РБ ООН підтримати пропозицію про виведення своїх військ із Криму? Поверніться на Землю! Росія піде з Криму лише під тиском сили, якій не зможе протистояти. Ніяких рішень РБ ООН щодо цього не буде…

Навіть мені, людині поки цивільній, цілком зрозуміла маразматичність наказу нашим частинам у Криму “стояти і триматися”. По-перше, понад 10 років тому, коли я відповідав за розвиток відносин з країнами західної півкулі, я вперше дізнався, що, наприклад, одна з найважливіших функцій бразильських збройних сил – представляти владу у віддалених куточках країни. Але в Криму наші підрозділи позбавлені такої функції, бо вони позбавлені маневру, постачання і повноцінного зв’язку з рештою країни. Наприклад, міністр оборони, як і будь-хто інший з Міноборони чи Генштабу, не може відвідати жодної з підпорядкованих йому частин.

По-друге, захист населення і території. Цієї функції абсолютно очевидно наші Збройні сили в Криму виконати не можуть. Зараз питання полягає більше в тому, як захистити самих військовослужбовців.

По-третє, оборона і захист місць постійної дислокації. Автобат, ракетний дивізіон, штаб ВМСУ і фактично всі інші військові підрозділи в Криму не придатні для оборони місць своєї дислокації, не мають ні достатньої вогневої міці, ні інших ресурсів для організації ефективної оборони. Ці підрозділи – важливі механізми забезпечення роботи складного механізму воєнної машини, але вони відірвані від цієї системи. Без підтримки та взаємодії вони не становлять серйозної проблеми для штурмових загонів агресора. Можливо, за винятком батальйону морської піхоти… Не хочете воювати? Виведіть цих людей живими, здоровими і гордими! Вони чекатимуть на свої 15 хвилин далі, а коли буде потрібно – не злякаються. А якщо ви не можете ні дати загинути героями, ні зберегти їх життя, то навіщо ви потрібні?

– Ми не маємо права втрачати час. Ситуація коливається. Путін шукає нових можливостей, коригує власну стратегію; з одного боку, намагається переконати західних партнерів, що далі не рухатиметься, а з іншого – рухається далі із застосуванням асиметричних заходів. Він намагається гнучко діяти, щоби наприкінці використати свої військові можливості для того, аби поставити товсту крапку. Херсон залишається центром його гравітації. Водночас він маневрує в інших регіонах, шукає слабких ланок. Нам, як повітря, зараз потрібна адекватна контрстратегія. Вона може дати нам простір для маневру і змінити ситуацію на нашу користь. Не можна продовжувати запізнілу реактивність і не помічати очевидних речей. Це стосується і Криму…

Наші західні колеги ставлять абсолютно коректне питання: чому втратили Крим і частини ЗСУ в Криму? Як став можливим антагоністичний природі військової служби наказ “не піддаватися провокаціям і не застосовувати зброї”? Західному воєнному істеблішменту це не зрозуміло, бо там існують чіткі стандарти військової служби, які передбачають слідування логіці збройної боротьби: війська призначені для війни і в разі її виникнення б’ються з противником, використовуючи всі бойові можливості. Питання провокацій – це питання політиків, а не військових. Вони повинні його вирішувати, а військові зобов’язані захищати територію держави і своє місце дислокації з використанням зброї і військової техніки. Інших варіантів на Заході нема, і їх не розуміють…

Постає питання національного розслідування: чому втратили основ­ний корабельний склад Військово-морських сил України? Чому не вивели кораблів у море? Лейтенанту ж відомо, що корабель потрібен не для того, аби стояти в бухті! При відчутті загрозі кораблі ЗАВЖДИ виводять в море, у визначені райони розосередження, бо основні бойові властивості бойового судна реалізовуються шляхом поєднання маневру і вогню, а не стоянням біля пірса. Чому цього не зробили? Хто винен? Це зрада чи непрофесійність? У будь-якому випадку цій неадекватності повинна бути дана правова оцінка. Якщо ні, то загроза здачі (втрати) бойових властивостей ЗСУ існуватиме далі... В різних формах. Це неприпустимо!

– Санкції проти Росії посилюватимуться, допоки вони не зможуть протистояти військовій силі окупантів.  Європа й Америка перейшли від занепокоєності діями окупантів до впровадження широких санкцій, під які підпадають російські та кримські чиновники, причетні до окупації частини українських територій. 

Коли ми починали перемовини з ними кілька тижнів тому і вони лише засуджували плани Путіна, то тепер вони переходять до дій – санкцій економічних, фінансових, візових. Але на цьому ми не зупиняємося. Ми далі співпрацюємо з європейськими й американськими міжнародними організаціями для того, щоб мати чітку і переконливу силу, яка зможе протистояти військовій силі Росії.

– Втрата російського ринку стане потужним поштовхом для розвитку української економіки та виходу на європейський ринок. Україна втрачає частину східного ринку, однак не буде заручником політичного режиму в Росії. Тільки тому, що ми хочемо бути вільними, ми втрачаємо наш східний ринок. Там такого не буде. Якщо ти там завойовуєш позицію своєю якістю, своєю ціною і співвідношенням цих двох речей, ти тримаєш її. Постійні інновації дають тобі більшу частину цього ринку. Будь-яка теорія в світі засвідчує, що конкурентоспроможність, яка так необхідна зараз Україні і підприємствам, частково складається з того, наскільки вибагливими та вимогливими є твої споживачі. Очевидно, що в тих країнах вони достатньо вибагливі та вимогливі, і це може бути потужним фактором розвитку української конкурентоздатності надалі.

– Списання боргів і потужний кредит під план реформ – ось що Україні потрібно від МВФ! Списати Україні всі борги – найперше правильне і відповідальне рішення, яке має прийняти МВФ за нинішніх умов, коли Україну від воєнної агресії Путіна не захистив ні Захід, ні гаранти безпеки (відповідно до Будапештського меморандуму, США і Велика Британія), ні цивілізований світ загалом, коли Росія нахабно тисне на Україну економічними, енергетичними та іншими важелями.

Другим рішенням МВФ має стати надання Україні довгострокового кредиту на суму 20+ мільярдів доларів, але це рішення треба прийняти вже під план конкретних економічних реформ. Йдеться насамперед про: 

1) кардинальне зменшення кількості і розміру податків та спрощення процедур їх адміністрування задля стимулювання бізнесу і швидкого підйому вітчизняної економіки; 2) руйнування монополізму крупного капіталу та створення умов для чесної конкуренції підприємців у всіх галузях, формування на цій основі потужного середнього класу; 3) енергозбереження в усіх сферах економіки та життєдіяльності, зміна структури енергетичного балансу на користь власних, зокрема відновлюваних, джерел енергії з перспективою швидкої і повної відмови від імпорту в Україну природного газу. Саме таким бачу предмет переговорів України з МВФ. 

Українська влада, яка не змогла захистити і відтак здала Путіну Крим, тепер у співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими інституціями має принаймні відстояти економічні інтереси країни,  гарантувати фінансову стабільність і швидко провести вказані вище системні реформи в економіці.

Влада має усвідомити: за нинішніх умов Україні потрібні не просто нові кредити МВФ для сплати заборгованості за старими кредитами того ж Фонду, а саме реальна і дієва підтримка України з боку міжнародної спільноти – списання боргів і потужний кредит під план реформ!

– Помітив недобру тенденцію: як тільки треба йти до народу на віче на Майдан, влада на цей же час призначає “важливі” засідання уряду. А як вони бігли до мікрофона на Майдані (наввипередки, у будь-який час дня і ночі!) до того, як пересіли у владні кабінети! 

Така поведінка нової влади свідчить, що, по-перше, їй народ вже не потрібний і добре було б, аби Майдан якнайшвидше розійшовся, а народ на ньому більше не збирався, а по-друге, вони почали боятися народу, який вже сьогодні кричить про корупцію в новій владі, її люстрацію та виступає проти тих кадрових призначень, за якими щодня стежить суспільство. Як кажуть у народі, за що боролися, на те напоролися!