– Позаду нас кілька місяців, сповнених трагічних подій. Позаду також період безправ’я та безладу, який ослабив нашу країну в усіх сферах суспільного життя. Продовжують тримати нас у напрузі події в Криму, і ми не цілком упевнені, як розвиватиметься ситуація в інших регіонах України. 

Однак можемо говорити про початок суттєвих змін у житті нашого народу, – змін, які повинні привести до повної нормалізації суспільного життя. Дехто вважає, що позитивні перетворення настануть тільки тоді, коли все заспокоїться. Безумовно, можна чекати, але це означало б згаяти час. 

Що треба робити, щоб нормалізація суспільного життя тривала не цілі покоління, а відбулася за кілька років? Прикладом у цьому процесі може слугувати наша сусідня держава – Польща. Попри те, що багато її політиків вважали, начебто повноцінний вступ Польщі до Європейського співтовариства буде можливим щонайменше через повне покоління, зміна настала менше як за десятиріччя. А відбулося це завдяки щирому бажанню та інтенсивній діяльності народу. 

Хотів би виділити три елементи в процесі налагодження суспільного життя. Звісно, ними трансформаційний процес не обмежується, але, на мою думку, вони дуже важливі, оскільки залежать від нас. Отже, що нам потрібно? По-перше, нам потрібні керівники всіх рівнів, підібрані за критеріями програми, яку популярно окреслюють як “програма трьох П”. Розшифрую зміст такої назви: особа, вибрана чи призначена на керівну посаду, повинна відзначатися високим професіоналізмом, порядністю та щирим патріотизмом. Ці вимоги настільки зрозумілі, що не потребують пояснень. 

Треба звернути увагу тільки на одну річ.  Діяльність керівників має полягати не в пошуку тимчасових розв’язок, а радше в установленні довготермінових, солідно продуманих, належно опрацьованих програм. Суспільство потребує чітких концепцій щодо того, як повинна розвиватися кожна ділянка суспільного життя. 

По-друге, кожен громадянин, після того як керівні державні органи добре попрацюють і точно визначать його завдання, мусить сумлінно виконувати свою роботу, особливо коли йдеться про служіння співгромадянам. Такий спосіб праці повинен забезпечити працівникові належну заробітну платню, а також все, що людина має зробити для тих, кому служить. Це дуже важливо, бо саме сумлінне виконання обов’язків кожним громадянином творить ту гармонію, що робить всю державу комфортною для життя. 

По-третє, слід контролювати виконання громадянами своїх обов’язків (ми, люди, є немічними створіннями, які звикли легковажити своїми завданнями), щоб перевірити стан працівника, його знання всіх правил дорученої йому роботи та послідовної, якісної її реалізації. 

Контроль повинні здійснювати люди, які розуміють завдання, важливість точного його виконання і які переконані, що інспектувати також треба сумлінно, по-людяному та абсолютно чесно… 

– Нарешті Угоду про асоціацію підписано. Майже сім років Україна йшла до цього дня. Спроба зупинити наш європейський вибір стала однією з головних причин, чому люди вийшли на Майдан, чому ми стояли більше трьох місяців пліч-о-пліч, чому загинули Герої Небесної сотні.

Але у нас немає приводу для святкування і не лише тому, що Угода нам дісталася великими жертвами, а тому, що це велике завдання і великий виклик.

Пишаюся, що був одним з тих, хто готував цю Угоду. Я знаю силу цього пакету по модернізації країни, створенню більш справедливого і безпечного життя. Скажу чесно – це неймовірно складна, але необхідна робота. 

– Символічно, що Угоду підписано 21 березня, рівно через 4 місяці після того, як 21 листопада почалися перші протестні акції проти зриву курсу на євроінтеграцію владою Януковича – Азарова. Україна дорого, кров’ю своїх громадян заплатила за підписання Угоди, тому курс на євроінтеграцію має бути пришвидшено. Україна цього разу не повинна втратити свій шанс і вимагати від партнерів підтримки на шляху повноправного вступу до ЄС, ЄС у свою чергу не повинен повторювати помилки 2005 року, вкотре озиратися на РФ і не зволікати з тим, щоб прийняти заявку від Києва. Тим більше, що вступ – це шлях довгий і непростий, але варто його розпочати. 

Якщо єврокомісар з питань розширення Штефан Фюле заявив, що розширення ЄС може бути елементом відповіді на агресію Росії – ми зобов’язані скористатися цим шансом і подати заявку. ВР має наступного тижня зобов’язати уряд готувати ці документи. Також потрібно повернути Україні курс на євроатлантичну інтеграцію. Влада повинна мобілізувати всі внутрішні сили і зовнішні дії на євроінтеграцію, відновлення територіальної цілісності і боротьбу з агресором. Вважаємо помилковими заяви А. Яценюка, що ЄС не на часі. 

Схід країни потрібно заспокоювати через чітку інформаційну політику і роз’яснення переваг інтеграції, через реальні реформи і боротьбу з корупцією та правильну кадрову політику, а не заяви, що не відповідають національним інтересам країни. Влада зволікає з прийняттям рішень щодо захисту від агресії і по армії. Не знімаємо з себе відповідальності, що не дотиснули у ВР і інших владних кабінетах позицію про негайний вивід армії і денонсацію Угоди по флоту (а тепер ця денонсація вже стає темою РФ, щоб скасувати так звану знижку на газ). 

Щодо армії – то це не припустимо, щоб військові через ЗМІ зверталися до керівників з проханням віддати наказ, як їм діяти. Або керівники починають діяти адекватно до ситуації, або ж мають подати у відставку, бо в критичній ситуації рішення мають прийматися вчасно і безпомилково. Ми всі, мабуть, плакали, коли бачили ці драматичні кадри з Криму, де українські курсанти під гімн віддають почесті нашому прапору, який принижують окупанти, знімаючи з флагштока. 

Україну сьогодні принижують. І щоб це зупинити і дати відсіч – має бути повна мобілізація влади і жорстка відсіч. Вже не маємо права на запізнення з рішеннями. Також влада повинна вимагати видачі Януковича для проведення розслідування кривавих подій 18-20 лютого, під час яких, до речі, загинули і етнічні росіяни, про яких так турбується Путін. І вимагати більш жорсткої реакції світу на агресію РФ, введення проти Москви економічних, інвестиційних санкцій. Це та пілюля, яка може зупинити збожеволілого диктатора.

– Якщо армію виведуть з Криму – можна забути про міжнародну дипломатичну і технічну підтримку та санкції. Країна, яка сама не бореться – не може розраховувати на допомогу інших.

Тому: визнання кадрових помилок і професійні призначення в силовому блоці;  чіткі накази МО, роз’яснення військовослужбовцям перспектив служби і житлових умов після війни; повітряний коридор до оточених українських частин; точкові операції спецназу; конвой Червоного Хреста для евакуації сімей військовослужбовців; моральна солідарність з українським Кримом через визнання Героями України Мустафи Джемільова і полковника Мамчура.

– Керівництво держави Україна (Турчинов, Яценюк, Парубій, Тенюх, Наливайченко та інші), може досить бути пацифістами та “толерантистами”? 

Міністр оборони, взагалі повинен піти у відставку разом з тими, кого рекомендував призначити, очевидно, що це “паркетні” генерали, не здатні вирішувати проблеми сьогодення та адекватно відповісти на виклики країні. Таке відчуття приниження, сорому та безсилля від дій влади, що навіть...

– Ми завдяки безглуздій багаторічній політиці дійшли до того, що наша армія не здатна зараз вести наступальні дії, ми не можемо наступати і завойовувати когось, але у нас достатньо сил для оборони. Партизанську війну і оборонну війну на території ніхто не зможе виграти.

– Риторичне питання до голови СБУ Валентина Наливайченка. Пане Наливайченку, як сталося, що вся служба Головного управління СБУ в АР Крим та м.Севастополі перейшла на бік сепаратистів? Що це за СБУ така? Мені прислали фото, де чітко видно, що на будівлі ГУ СБУ Криму з’явилася нова вивіска “Служба безопасности Республики Крым” та вивішено російський стяг. 

Попередню вивіску з надписом “Головне управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим”, напевно, здали в металобрухт. Хіба це не ганьба? Як можна вимагати від українських військових у Криму героїзму, якщо військова контррозвідка СБУ перейшла на бік сепаратистів?

– Ще тиждень нинішньої бездіяльності влади у справі оборони території і міжнародна підтримка України різко піде на спад. Власне це вже відбувається, лише у формі здивування політикою Києва. З позиції багатьох наших реальних та потенційних друзів це виглядає приблизно так: в України забрали частину території, а вона втерлась – то чому це має турбувати нас? Коли за кілька тижнів ця думка стане превалюючою серед громадськості на Заході, почне змінюватись і політика дружніх урядів. Власне на це і розраховує Путін.

– Вихід України з СНД, а також запровадження візового режиму з Російською Федерацією стануть запорукою національної безпеки. З огляду на останні події, в рамках Співдружності Незалежних Держав неможливо скликати засідання керівного органу та протидіяти військовій експансії. Фактично СНД показує свій параліч, повністю контролюється РФ – нинішнім агресором та окупантом.

У зв’язку з цим виникає політична необхідність дистанціюватись від такої недолугої організації. Адже Україна не є повноправним членом СНД. Усі раніше підписані угоди радше гуманітарного спрямування, аніж економічного. До того ж, переваг перебування в СНД для нашої країни немає жодних. Ну, хіба що комусь кортить поїхати на саміт СНД та позаглядати до рота Путіну.

Запровадження візового режиму з Росією цілком виправдане. За нинішніх обставин – це елемент національної безпеки та оборони держави. Агресор діє не лише військовими методами, але й за допомогою цивільних диверсантів, які проникають на територію України та дестабілізують внутрішню ситуацію. Потік росіян до України треба регулювати. А в умовах війни це не те, що виправдано, а й необхідно. Для громадян, які працюють в Росії, візи спричинять незручності. Проте така ціна нацбезпеки.