В Україні мирна революція перетворилася на війну влади проти людей. Спершу міліціянти влаштували людям криваве Водохреща, а тепер і кривавий День cоборності. Є загиблі. Стріляли з вогнепальної зброї за те, що українці хочуть мати право вибору, хочуть жити і працювати у вільній країні. 

Бійці внутрішніх військ МВС і спецзагону “Беркут” розібрали барикади на вулиці Грушевського в Києві і відтіснили мітингувальників. Люди почали втікати і відступили до Європейської площі й Майдану. 

У цей час опозиційні сили оголошують загальну мобілізацію і закликають людей виходити на Майдан. Проте люди на опозицію вже давно не сподіваються, хіба на власні сили. Про останні події в Києві й плани політиків-опозиціонерів “Пошті” розповіла народний депутат Леся Оробець, яка активно бере участь в акціях протесту на майдані Незалежності.

– Рішення піти на Грушевського прийняла сама, бо мала змогу зайти зі своїми помічниками за спини “Беркуту”. Тактично – дуже важливе місце, бо дає змогу виконувати кілька завдань: закликати керівництво міліції та “Беркуту” не виконувати злочинні накази і не бити мирних протестувальників, оперативно реагувати на затримання майданівців, фіксувати всі події для подальшого аналізу. Також надавала медичну допомогу журналістам, яких міліція скинула з автобуса, перепарковуючи його. 

– Коли я знімала на телефон роздачу гранат бійцям “Беркуту”, вони вибили телефон мені з рук, розтрощили його і відштовхнули мене. Я впала і вдарилася головою – врятував шолом. Більше дісталося моїм помічникам, які кинулися мене захищати. Одному шоломом навідмаш дали по голові. Але все закінчилося синцями та подряпинами. От тільки телефон врятувати не вдалося. Але це прийнятна жертва за те, що ми встигли зробити.

– Події на Грушевського таки спровокували. Але провокатори сидять у високих кабінетах і наказують міліції бити мирних протестувальників, випускають на вулиці Києва тітушок, викрадають активістів. А мирних протестів не чують. Тому й не дивно, що мітингувальники радикалізувалися. 

– А хіба ні? Центр Києва окуповано призовниками, яких використовують як гарматне м’ясо та спецнайманцями, які провокують людей. У місто запускають мародерів-тітушок з метою вчиняти погроми та провокації. Масово викрадають активістів – ми зараз з’явуємо ситуацію по майже сотні осіб.

Юрій Вербицький, львів’янин, точно зник і ми не маємо жодної інформації де він і чи живий. Це справжня війна влади проти власного народу. Сьогодні було перейдено останню межу – впали перші жертви. І, зважаючи з якою жорстокістю вбито цих людей, я дуже молюся, щоб це були останні жертви. Але це малоймовірно.

– “Беркут” взагалі не має бути присутнім на мирних акціях протесту. Згідно з його статусом (до легітимності якого також є питання) цей підрозділ, як і всі інші, створені для боротьби з тероризмом, організованою злочинністю тощо. Їм не місце на мирних акціях мирних людей. Але його сюди кинули владні провокатори, що призвело і до кривавого розгону 30 листопада, і протистояння 11 вересня, і подій під Святошинським РУВС 11 березня, і до подій на вул. Грушевського. 

Люди, доведенні до відчаю глухістю та злочинністю влади, яка на мирні демонстрації відповідає введенням диктатури, захищали себе та своє майбутнє. Чи перевищили вони межі дозволеного? Хіба настільки ж, наскільки “Беркут” у всіх попередніх подіях.

– Ситуація розвивається дуже динамічно, тому коли я розкажу про якісь події – вони вже точно не будуть останніми (розмова відбулася о 14.00 22 січня – “Пошта”). Найтривожніше те, що бандити у владі і найманці в погонах зараз влаштували справжнє полювання на журналістів та протестувальників. Перших відстрілюють, намагаючись вибивати очі. Це просто середньовічне звірство, як на мене. Хоча ні – звірі так не роблять, це набагато гірше. 

А других виловлюють поодинці чи малими групами і вивозять у невідомому напрямку. Зараз ми маємо кілька десятків людей, про яких немає інформації. І це справді лякає. Полювання за головами у центрі Європи – це жах.

– Ми намагалися донести до влади, що ескалація конфлікту веде до дуже серйозних наслідків. Ми намагалися не допустити жертв, але нам це не вдалося. Ми маємо припинити кровопролиття і, якщо для цього потрібно піти на зустріч із диктатором – це вартує того. Бо лише він несе всю відповідальність за те, що відбувається. Так виконують його злочинні розпорядження, а отже нестимуть покарання і інші різного рівня гвинти режиму, але кров загиблих на його руках.

Нашу пропозицію відкинули, загострення триває, гинуть люди. Ніхто не вірив у те, що спроба домовлятися з диктатурою може дати результат. Але спробувати ми мусили.

– Я знаю те ж саме, що і ви. Про припинення кровопролиття, скасування диктаторських законів, звільнення політичних в’язнів, бо саме такими є всі, хто потрапив у в’язниці за участь у мирних акціях протесту. А тоді можна сідати за круглий стіл і розв’язувати кризу. Влада має продемонструвати, що вона почула народ. Але цього не сталося.

– Представницький орган всіх, хто готовий боротися за збереження конституційного устрою та проти диктатури. Він буде складатися з депутатів усіх рівнів, бо проводити вибори зараз немає можливості. Депутати, які залишилися вірні своєму народу, вже отримали мандат довіри на минулих виборах, тому базово це будуть вони. Хоча, я припускаю і буду пропонувати і настоювати про включення до ради представників громадських активістів з усіх Майданів. Бо політики не мають монополії на Майдан – це справа народна.

– Створювати виконавчий орган, який має стати альтернативою зрадникам, які продали країну за 15 млрд та знижку на газ. Далі процес перенесеться на місця. Всі, хто проти диктатури, мають спільно протидіяти її впровадженню та покарати винних, які довели країну до такого стану. То ж спільними зусиллями будемо за це боротися. 

– Вона має закінчитися європеремогою. Тобто, ми маємо втілити все те, за що люди вийшли на Майдани, повернути країну у цивілізоване русло розвитку, запровадивши правила, які цей розвиток забезпечать. І це станеться рано чи пізно. Краще рано.

– Не дуже маю час на це реагувати – роботи на Майдані дуже багато. Знаєте, мої друзі-пластуни складають присягу, яка містить такі слова – “Робитиму все, що в моїх силах”. Намагаюся жити за таким правилом – робитиму все, що зможу, де б не знаходилася і яку б посаду не займала. 

– Ті, які вміють організовувати інших на різноманітну працю. Список речей найкраще відслідковувати зі сторінки Євромайдану в соціальних мережах. Точно постійно потрібно теплий одяг, їжу, ліки, засоби захисту від різних життєвих ситуацій, паливо для генераторів.

Але найбільше потрібні теплі серця та руки, які не дадуть Майдану згаснути. То ж  зустрінемося, друзі, на Майдані. Іншого механізму захистити Україну і наші життя в нас немає!