Попри те, що в Києві зараз є немало таких, які дивляться на лідерів трьох опозиційних сил із неприхованим пієтетом, усе ж ці два місяці дають надію, що все більше людей піднімає свої вимоги перед будь-ким із тих, хто береться представляти інтереси українців. Це давно вже не мітинг “за Юлю”, “за ЄС” чи “проти баті”, і це не роздуми над тим, куди далі йти. Твереза частина Майдану не хоче йти, бо якби хотіла, то давно би вже звідти виїхала. Швидше, вони хочуть нормальних умов тут і добиваються того, аби “державні мужі” принаймні не заважали їм робити звичні речі.

Усі ті люди, які не довіряють жодному з політиків, нікуди не поділися. Вони теж у Києві та стоять поруч із депутатами лише тому, що зараз немає кращих союзників, щиріших у словах чи ближчих у переконаннях. 

У наступні п’ять років нам не вдасться побачити серйозних змін. Той, кого оберуть у 2015-ому році, буде більш подібним на Януковича, аніж на того лідера, якого вимагають або ж заслуговують ті, що останні два місяці сплять у наметах. Але за цей період можна встигнути змінити умови життя так, аби стали неможливими Межигір’я, Врадіївка, побиття студентів і журналістів.

І здається, що зараз на Майдані розпочали роботу над документом, який міг би узгодити амбіції політиків із вимогами протестувальників, обмежити волю наступного жителя Банкової конкретною програмою дій. Про те, хто і як писатиме цей документ, “Пошта” спілкувалася з керівником групи, що займатиметься стратегією розвитку країни до 2025 року, Ігорем Коліушком.

“Як від існуючого стану перейти до ідеального”