Євромайдан став підсумком подій не лише 2013 року, а як мінімум трирічного правління Віктора Януковича. Через дев’ять років після Помаранчевої революції він отримав новий Майдан, масштабніший, радикальніший. Про результат цього протесту ще рано говорити, Україна зустрічає Новий рік із Майданом.

Насправді, усі ці події можна поділити на кілька хвиль. Уперше незадоволені політикою влади люди вийшли на вулиці одразу після того, як 21 листопада уряд призупинив підготовку до підписання Угоди з ЄС. Це була переважно молодь. Так розпочався студентський Євромайдан, який певний час навіть виступав проти залучення політиків до протесів і вимагав підписання Януковичем Угоди з ЄС. Та все змінилося в ніч із 29 на 30 листопада, уже після саміту у Вільнюсі: “Беркут” пролив кров на майдані Незалежності, по-звірячому розганявши людей.

Тоді постаждало щонайменше 79 осіб. Рятуючись, люди знайшли прихисток у Михайлівському соборі на території монастиря, який оточили спецпризначенці. Винних у розгоні досі не покарано, ГПУ потроху загальмовує цю справу. Влада лише знайшла стрілочників, на яких перекладає звинувачення в організації розгону – Олександра Попова, очільника КМДА, Володимира Сівковича, заступника голови РНБО, Валерія Коряка, начальника київської міліції, і його заступника Петра Федчука.

Розгін Майдану був найбільшою помилкою влади. Після цього до Києва почали з’їжджатися сотні тисяч мітингувальників. Основною вимогою Майдану стало “повне перезавантаження” влади (відставка Президента, уряду та дострокові вибори до парламенту) та притягення до відповідальності винних у кривавих подіях у ніч на 30 листопада, зокрема міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

Зазначимо, що 1 грудня правоохоронці знову застосували силу до мітингувальників. Біля Адміністрації Президента були влаштовані провокації “тітушками”, а від кийків “беркутівців” постраждало понад 40 журналістів. Після цього протести лише набирали масштабів. Мітингувальники зайняли КМДА, Будинок профспілок і Жовтневий палац. У центрі столиці з’явилися барикади. Люди самоорганізувалися, з’явилися загони самооборони, медичні частини тощо.

У ніч на 11 грудня силовики спробували розчистити центральні вулиці Києва, однак мітингувальники витримали тиск правоохоронців і відновили барикади. Після цього майдан перетворився на справжню “Київську Січ”. Зазначимо, що Майдан підтримали західні політики та громадськість: у різний час на його сцені виступали європейські політики та навіть сенатори США.

Нині актуальним залишається лише питання про чіткий план дій мітингувальників на майбутнє. Опозиція щодо цього оголосила про створення нової громадської організації – “Народного об’єднання “Майдан”. Побачимо, чи вдасться їй зберегти масштаби протестів уже в новому році.

У квітні на саме свято Благовіщення на волю вийшов колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Президент Віктор Янукович підписав указ про помилування його та екс-міністра охорони навколишнього природного середовища Георгія Філіпчука. Важко запідозрити нашого гаранта у якійсь особливій любові до Луценка, однак тоді глава держави ще намагався задобрити Захід, аби врятувати Угоду про асоціацію з ЄС.

Тож помилування відбулося навіть попри недотримання усієї необхідної процедури, зокрема, Юрій Віталійович не написав особистого клопотання до Президента. Одразу після звільнення він заявив, що залишається в політиці, допомагатиме опозиції, але не балотуватиметься у президенти в 2015-му. Він започаткував громадянський рух “Третя Українська Республіка”.

У 2013-му (мабуть, як ніколи) навіть нардепи втратили відчуття власної безпеки. Причому навіть фракційна приналежність тут нічого не означала. Вперше в нашій історії суд почав позбавляти мандатів парламентарів, корегуючи вибір українців і започаткувавши небезпечний прецедент для залякування неугодних владі депутатів. Так, у лютому мандатів позбавили позафракційних Олександра Домбровського та Павла Балогу. Це відбулось із подачі екс-нардепа Юрія Кармазіна. 

Пізніше, у вересні, його жертвою став і член фракції Партії регіонів одіозний одесит Ігор Марков. Між цими подіями суд забрав мандат у захисника леді Ю Сергія Власенка через сумісництво ним депутатської та адвокатської діяльності, а також у “регіонала” Андрія Веревського за сумісництво депутатської діяльності з підприємницькою.

У квітні вдруге в історії України засідання парламенту відбулося не під куполом ВРУ. І якщо вперше це сталося в Українському домі у 2000-му, то цього разу більшість зібралася в актовому залі будівлі парламентських комітетів на Банковій. При цьому так достеменно і невідомо, чи справді там були присутні 244 депутати від Партії регіонів, КПУ та позафракційних, як повідомляли організатори засідання. 

Апарат ВРУ відмовився надавати журналістам реєстраційні списки нардепів з їхніми підписами. У листопаді навіть суд дозволив їх приховувати, аргументуючи це тим, що підписи народних депутатів є персональними даними… Зазначимо, що провладні депутати пішли на виїзне засідання у відповідь на блокування трибуни та президії ВРУ опозицією.

Уся країна тепер знає Вадима Тітушка. А всіх молодиків характерної зовнішності, які за гроші беруть участь у масових заходах і провокують бійки, називають “тітушками”. Таку злу слава молодий спортсмен, як він сам себе називає, заробив 18 травня, коли в Києві проходила опозиційна акція “Вставай, Україно!” та провладний антифашистський марш. 

Тоді молодики побили журналістку “5 каналу” Ольгу Сніцарчук і фотографа “Комерсант-України” Владислава Соделя. Зрештою, Тітушко разом зі ще трьома нападниками опинився на лаві підсудних. Усе завершилося мировою угодою, на яку пішло троє із чотирьох обвинувачених. Зокрема, Тітушко вибачився перед журналістами й отримав три роки умовно, із них два – випробувальний термін. Також журналісти мали отримати компенсації по 15 тисяч гривень.

Улітку група компаній ВЕТЕК, яку очолює Сергій Курченко, придбала один із найбільших медіахолдингів країни – UMH group. Входять до цього утворення чимало поважних ЗМІ, як-от: Forbes, “Кореспондент”, “Аргументы и Факты”, “Комсомольская правда”, i.ua, bigmir.net, football.ua, “Ретро FM”, “Наше радио”…

Після цього журналісти кількох провідних видань звільнилися, заявляючи про спроби керівництва визначати, про що писати не можна. Спершу без головного редактора й журналістів залишився український Forbes, а в листопаді Віталій Сич та ще кілька журналістів пішли із “Корреспондента”… Такі медійні зміни 2013-го явно вказують на бажання влади підчистити медіапростір перед президентськими виборами. Тим більше, що самого Курченка називають близьким до “сім’ї”.

Цього року уряд підписав три угоди на розробку родовищ нетрадиційних вуглеводнів. Йдеться передусім про сланцевий газ, однак не тільки про нього. На Юзівській ділянці (Донецька та Харківська області) паливо шукатиме Shell, на Олеській (Івано-Франківська та Львівська області) – Chevron, а на Скіфській (шельф Чорного моря) – консорціум із ExxonMobil, Shell та Petrom.

Дві угоди про розподіл продукції уклали без зайвого шуму, однак американцям із “Шеврону” довелося попітніти: депутати Львівської та Франківської облрад довго вчитувалися в угоду. Зрештою, їм вдалося вибороти для своїх регіонів додатковий дохід – 10% від прибуткової частки держави. Однак користь від цих проектів може бути ще більшою: уряд сподівається повторити в Україні енергетичну революцію США.

У липні ректора-“регіонала” Податкової академії зловили на хабарі. Це стало лише початком цікавих і небезпечних пригод Петра Мельника, у кінці яких той опинився у сонячній Каліфорнії. Під час судового засідання йому стало погано, він навіть трішки приліг собі на лавку, показував проопероване місце і видавав притаманні таким ситуаціям звуки… Суд змилостивився над винуватцем і взяв його під домашній арешт. 

Мельник став одним із перших, на кому випробували новенькі електронні браслети, які мали б сигналізувати, якщо порушник відходить задалеко від дому. Щоправда ніхто особливо й не здивувався, коли виявилося, що техніка правоохоронців підвела. Кілька днів шуму – і адвокат Мельника розповідає, що той живе у США і вертатись не має наміру.

Восени відбувся останній призов громадян на строкову військову службу. Армію повністю переводять на контракт. Про це говорять вже майже десять років, однак відмова від обов’язкового призову врешті може підігнати урядовців. У травні Кабмін навіть затвердив програму реформування армії до 2017-го року, якою зокрема передбачена заміна 30 тисяч строковиків на 18 тисяч контрактників, забезпечених і квартирою, і високою зарплатою.

Очікується, що у ЗСУ відбудуться і чимало звільнень: армію скоротять більш ніж на 60 тисяч осіб, більше половини яких відправлять на відпочинок у перший рік реформи. На реалізацію усіх пунктів, передбачених програмою, необхідно знайти 131 мільярд гривень, а це може стати серйозною перешкодою для втілення реформи.

Сума року

Злочин року

Вибори року

Термін року