Сьогодні, коли Україна от-от підпише омріяну Угоду про асоціацію з Євросоюзом, саме час подивитися на країну не тим традиційним присолодженим заспокійливим поглядом (мовляв, усі проблеми – від поганої влади), а підійти критично до самих себе. А що ми робимо, що хочемо, йдемо до якоїсь мети чи рухаємося за інерцією?

Ці питання виникають і після прочитання нової книжки відомого українського публіциста, шеф-редактора журналу “Універсум” Олега Романчука. “Медицині відомі два ступені шоку. При першому, порівняно легкому, людина, прийшовши до тями, запитує: “Де я?” У важкій формі шоку вона втрачає не тільки уявлення про час і простір, але й про власну особистість і, повертаючись до притомності, задає питання: “Хто я?”. Становище, в якому зараз перебуває українське суспільство, відповідає саме другому ступеневі. Серед людей дедалі частіше звучать запитання: “Хто ми? Хто ми насправді? Чого прагнемо?”

“Перезаснування України” – це збірник із понад трьох десятків статей та есеїв, що у різні роки були надруковані у самому “Універсумі”, на “Українській правді”, сайті Радіо Свобода та в американському виданні “Час і події”, а також близько десятка інтерв’ю із визначними особистостями сучасності. Тут і розмова із Іваном Дзюбою, і з Євгеном Сверстюком, Іваном Драчем та Юрієм Щербаком, Олександром Скіпальським та Володимиром Огризком… 

Автор сам тлумачить ідею, що закладена у назві книжки. “Українські політики й політологи, громадські діячі й журналісти полюбляють заявляти, що існує потреба в “перезавантаженні держави””, – пише Олег Романчук, додаючи, що це не дасть змоги вирішити проблеми. 

“Спеціалісти з комп’ю­терних технологій добре знають справжню суть терміну “перезавантаження” – reboot (перезапуск, пуск). Йдеться про рестарт ком’пютера через перезавантаження операційної системи. При цьому вона сама жодних змін не зазнає”, – пояснює Олег Романчук. 

Мова ж, насправді, йде про перезаснування: “лише перезавантаження неефективної соціально-економічної та політичної системи в жодному разі не поліпшить її якості… українська реальність потребує не “перезавантаження”. Українська держава потребує перезаснування – кардинальної заміни “операційної системи””. Звідси й назва книжки. У ній і справді не бракує чітких діагнозів, але важливіше, що у книзі йдеться і про кроки до одужання.

Від багатьох сучасних публіцистів автора відрізняє те, що він не обмежується відповіддю на питання “хто винен”, а, йдучи далі, каже, що варто робити. При цьому він не вдовольняється простенькою формулою “наше європейське майбутнє – це і є вітчизняна національна ідея”.  “Це банальний ідеологічний штамп, а не ефективний дороговказ у майбутнє. Це аж ніяк не національна ідея на сучасному етапі. Українці конче мають знайти відповідь на запитання: для чого ми живемо, навіщо нам держава?”

З іншого боку, така ідея аж ніяк не може стати наслідком нарощення економічних потуг: “Це не економічний прагматизм, не бажання конче жити заможніше, а непростий шлях до самоствердження української державної суб’єктності на світовій арені”. На переконання автора, передусім варто з’ясувати принципові речі: де хочемо бути і як хочемо туди дістатися.