Святе місце
Цього року відзначення річниці хрещення Київської Русі вперше розпочнеться із Росії. На нас чекають історії про спільне минуле братніх народів і важливість їх спільного майбутнього
фото: businessukraine.net
“Ми бачимо, що певні закордонні сили та особи намагаються змінити суть свята на користь утвердження ідеї єдності українського і білоруського народів з Москвою, ідей “русского мира”, які є осучасненою формою традиційної російської імперської ідеї, що за визначенням ставиться вороже до української державності та незалежності українського народу”.
Це уривок із листа Помісного Собору УПЦ КП до керівництва держави. Він не викликав бурі у суспільстві – притомним громадянам і так зрозуміло, для чого сюди їздить патріарх Кірiл. Однак це важливе свідчення того, що далеко не всі церковники в Україні мовчки погоджуються стати фоном для розвитку чиїхось імперських амбіцій.
Попри те, що досі не погоджено офіційної програми святкування (відповідний комітет, який очолює сам Кіріл ще мізкує над цим), відзначення 1025-ліття хрещення Києва уже розпочалося – із Москви. Звідси 31 травня стартувала хресна хода паломників Росії, Білорусії та України, які до Києва мають прибути 27 липня. Тут їх зустрічатимуть ієрархи православних церков світу, які прилетять до столиці України із Москви разом із Кірілом (можливо, за винятком патріарха Варфоломія, якого окремо запрошували відвідати саме Україну).
Попри те, що досі не погоджено офіційної програми святкування, відзначення 1025-ліття хрещення Києва уже розпочалося – із Москви. Звідси 31 травня стартувала хресна хода паломників Росії, Білорусії та України
Можна у цьому, звичайно, розгледіти певний зловісний символ, а можна виснувати, що багаторічні старання РПЦ досягли певного прогресу. Якщо історія спільна, значить вона належить усім, а якщо так, то опиняється вона у найсильнішого і найголоснішого. Байдуже, що Київ хрестили тоді, коли Москва ще й хутором не стала.
У нас щоправда байки про “русский мир” потрохи вивітрюються, але Кіріл не зраджує добрій традиції освіжити пам’ять і очолити святкування хрещення Русі, попутно показавши місцевим вірянам, хто ближчий до бороди Бога. А, можливо, нам пощастить ще більше і разом із головою РПЦ до України завітає й Володимир Путін. Той переконує, що так і зробить – аби лишень запрошення надіслали.
Якнаймасовіше святкування хрещення Русі дуже потрібне й українській владі. У попередні роки Віктор Янукович обмежувався лише абзацом привітань – якось не випадало переривати відпустку і з’являтися на святкуваннях бодай про людське око. Але у 2013-ому відзначати 1025-ліття хрещення Русі мусить кожне село, кожне місто, кожен район. Указ є, значить облдержадміністрації теж приготують якісь святкові цікавинки. Чи то у Віктора Федоровича пробудилася любов до історії, чи то він полюбляє круглі числа, чи це банальний старт його виборчої кампанії. Вибори у нас ніколи не припиняються, тож якому політику не захочеться засвітитися у компанії поважних персон, взяти на себе похвалу від організації святкових концертів чи роздачі безкоштовних прапорців.
Ймовірно, не кожному мислячому вірянину сподобається сценарій, написаний цією, мовлячи евфемістично, непопулярною владою. Що вже казати про той, над яким трудилися під керівництвом Кіріла, що не відзначається прихильністю до релігійною різноманіття.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Тому до всіх святкувань треба ставитися обережно. Вони встановлюються із певною метою, майже жодне свято в своїй основі не дотримується історичної правди. Ми знаємо, що саме хрещення відбулося 14 серпня, а ніяк не 28 чи 29 липня. Тобто цю подію уже прив’язали до святкування дня пам’яті преподобного Володимира.
Ніхто не святкував ні 700, ні 800 років від хрещення Русі, і раптом 900 років і 1000 почали відзначати. Я думаю, що це були свята на межі державно-церковних, ідеологічних стосунків і частково зараз ця традиція продовжується. Загалом це значна подія, але формат, в якому її пропонують відзначати, не може задовольнити Україну. Якщо б хотіли зробити це всенародним святом, то до його підготовки слід було залучати не лише московську церкву, а й питомо українські церкви – автокефальну, київський патріархат, греко-католиків…
Цей ювілей краще використати для того, аби привернути увагу людей до своєї історії, до роздумів про те, як християнство вплинуло на зміну історичної долі – адже ми розуміємо, якщо би свого часу це не здійснилося, якщо б українці не прийняли християнства, то наша історія була б трохи іншою…
Але як показує історія, свята, які намагаються нав’язати, є недовготривалими. От, відзначили 1020-річчя дуже потужно, зараз буде 1025 років, а далі – 1030, 1035 – що це за ювілеї? Найближче, що нас може чекати, – це 1050-річчя. Тому видається, що це можливість презентувати, поширити, утвердити ідею, яка мені особисто абсолютно не є близькою – ідею близькості слов’янських народів.
Ми розуміємо, що крім церковних свят (які, до речі, не збігаються із цим днем) за цим стоїть ще дуже потужний рух російського державництва. А яке ми маємо до нього відношення?
Ось я недавно читала інтерв’ю кардинала Любомира Гузара, в якому він каже: “Ну, який мені брат Петро I чи яка мені сестра Катерина II?” Якщо ви відчуваєте братські або сестринські почуття до цих постатей – значить вам місце в “русском мире”, а якщо не відчуваєте – живіть самостійно, орієнтуйтеся на вільний світ. Якщо ми не вівці безтямущі, то ми свій вибір зробимо.
Але впровадження такої моделі відзначення поставило керівництво московського патріархату перед дуже складною дилемою. Вони ж де-факто, участю у таких святкуваннях, визнавали, що ця подія – це спадщина, що пов’язана із Києвом, тобто тим, що тепер є частиною української культурної і релігійної ойкумени. Тому на святкуванні 1025-ліття вирішили апробувати нову модель – розпочати святкування у Москві.
Не можу погодитись, що раніше це свято не відзначали, – згадаймо, як у 2008 році за Ющенка відзначали 1020-річча. Це ж були дуже потужні урочистості. Напевно, кожен президент вважає, що у час його каденції має відбутися якась подія, що стане домінантною не лише у політичному сенсі, а й у культурному. Ймовірно, за задумом крила радників нинішнього президента, саме святкування 1025-ліття хрещення Русі має стати таким потужним ідеологічним джерелом.
Але увага влади до цього свята є наслідком не лише української внутрішньої ситуації. Тут є спонуки зовнішні, що йдуть із Москви. У певному сенсі українська рада навіть рятує ситуацію… Адже на початках задумувалося ледь не позанаціональне святкування, яке мало відбуватися під егідою патріарха Кіріла, а інші діячі були б десь на периферії. Щоб Україна в цій ситуації не поводилася як другорядний, або навіть підрядний гравець, наші урядовці змушені були пропонувати власну дуже потужну стратегію, щоб не виглядати виконавцями волі патріарха Кіріла.
Зараз дискутують про те, наскільки успішним є просування в Україні концепту “русского мира”. Якщо восени владі таки вдасться реалізувати приєднання до Євросоюзу на умовах асоціації, то це ж означатиме і крах “євразійської” ідеї. Усі прекрасно розуміють, як би Партія регіонів не декларувала свою проросійську спрямованість, лідери та відповідальні особи українського політичного бомонду уже давно прийняли для себе рішення, що їм легше і зрозуміліше діяти із Європою, а не з Росією.
Тобто у політичній площині це питання вже вирішено і, де-факто, саме церковна площина залишається найбільш інтегральною частиною, такою, що ще може об’єднувати в один простір – чи цивілізаційний, чи мовний, чи ідеологічний – країни колишнього Радянського Союзу. Тому зараз і зроблено великий акцент на просуванні нової моделі відзначення хрещення Русі.
Але мені здається, якими б не були ці святкування, вони радикальним чином не вплинуть на ситуацію, навіть у релігійному середовищі, адже ми вже бачимо, що візити патріарха Кіріла до України не спрацьовують так, як це задумується їх ідеологами.