Правила науки проти правил безпеки
Як Міносвіти вибиває із студентських робіт творчість, а із університетів автономію
фото: rus.azattyq.org
Українські студенти не залежно від факультету, університету і тим більше регіону, в якому навчаються, зобов’язані до своїх наукових робіт включати один і той самий розділ. Пишуть вони бакалаврську про історію Снятина, магістерську про властивості дійсних чисел або ж розбираються, чим симулякр у Жана Бодрійара відрізняється від симулякра у Жоржа Батая, – байдуже. В усіх випадках останнім із розділів має стояти “Охорона праці”.
Зайве казати, що безболісно інтегрувати такий розділ до будь-якої роботи виходить лише у дуже винахідливих людей. Напевно, нелегко буде віднайти й студента чи викладача, які б не розуміли абсурдності такої вимоги. А от про відомство, яке вирішило, що це буде корисним для вітчизняної науки і вищої освіти, не треба й говорити – самі знаєте.
Трохи більше двох років тому Міністерство освіти і науки видало наказ “Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці…” Цей документ не лише зобов’язує студентів додавати до своїх наукових робіт сторінки із правилами безпеки (вочевидь, абсолютно ідентичними для усіх студентів одного факультету), а й вводити до державного іспиту кільканадцять відповідних запитань.
“Цього року нам до запитань на державний іспит додали кілька, що стосувалися “Охорони праці”, “Безпеки життєдіяльності”. Десять питань зі 120-ти стосувалися основ охорони праці. А де ж спеціалізація? Чи не абсурдно те, що студент-гуманітар’’ник, добре знаючи профільні предмети, може “завалити” держіспит, бо не пам’ятає, якою має бути вологість повітря в приміщенні?!”, – каже студентка одного з факультетів ЛНУ ім. І. Франка. За її словами, ще минулого року цього не було.
До речі, низка київських вишів не вдаються до такої “ін’єкції безпеки” й сьогодні. Ймовірно, львівські виші вирішили не робити зайвого шуму і стати покірними бодай на час міністерської перевірки. Щоправда багатьох студентів про це повідомили вже тоді, коли ті дописували наукові роботи.
“Написавши бакалаврську роботу та здавши її на кафедру, я дізнаюсь, що вона повинна містити розділ про охорону тієї ж праці… Здавши роботу 15 травня, мені це повідомили у 20-х числах… І що, студенти повинні передруковувати десятки сторінок, бо в останній момент хтось так вирішив?.. Якби ж хоча б той розділ стосувався спеціалізації, та ні – він однаковий для всіх”, – продовжує студентка Франкового вишу.
Голова парламентського комітету з питань освіти Лілія Гриневич уже звернулася до міністра освіти із проханням вилучити норму про обов’язковість “безпекових” розділів у наукових роботах. Послухають її? Та ні, звичайно. Інша річ, коли б викладачі просто відмовилися слухати і читати дурниці, що не мають стосунку, ні до Снятина, ні до дійсних чисел, ні до французьких філософів. Можна було вважати наукою роботу, в якій вперше довели, що ідеальною для роботи журналіста є кімната площею шість і більше квадратних метрів, але переписувати ось такі куски зараз – не більше ніж симулякр науки.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Додавати такі розділи і питання на державні екзамени більш-менш можна у точних науках: там техніка безпеки ще може бути виправдана. Але в який спосіб це пов’язане із гуманітарними напрямками?! Мені важко уявити, як цей розділ можна приліпити, наприклад, до історії. Є певна логіка наукових робіт і ми вчимо студентів, як її дотримувати. А припис включати до них такого роду розділи, що абсолютно не в’яжуться із роботою – це знущання не тільки із студентів, а ще й із викладачів. Насправді мені навіть соромно перед студентами…
До того ж це пов’язано з ще більшою централізацією вищої освіти. Насправді такі речі має вирішувати виш. Але оцей указ Міністерства означає, що замість автономії університетів, про яку говорять уже більше двадцяти років, ми обираємо протилежний шлях.
Загалом викладацька корпорація в більшості вишів – дуже потужний і покірний народ. Така публіка налаштована безвідмовно і покірно виконувати розумні й не дуже вказівки центру. Звичайно, йдеться не про якийсь окремий університет. Щодо старшого покоління, принаймні, я маю деякі пояснення – вони ще застали епоху СРСР. Але мені важко зрозуміти молодші покоління викладачів, які вже сформувалися у 90-их, на початку 2000-их… Студенти зреагували на це суто формально. Але заперечення, на мою думку, передусім мало йти із боку викладачів.
Хоч ми вважаємо… ну яка охорона праці у журналістів? У розетку вмикати комп’ютер? Це ж просто зайва трата навчального часу. Але ми змушені виконувати усе, відтак згідно наказу Міністерства освіти ввели окремий розділ до наукових робіт. Але моя особиста думка – до такого рішення слід підходити вибірково, вибираючи окремі спеціальності, де такий розділ справді потрібен.