Чимало законів із цього списку викликали бунти громадськості. Більшість – ще до ухвалення депутатами. Однак жоден із них, попри виступи, одіозність норм і критику експертів, не просто не був скасований, а й навіть не заслужив незначного коригування.

До списку найбільш небезпечних увійшли закони про референдум, про демографічний реєстр та, звичайно, одіозний мовний закон. “Ми б хотіли звернути увагу на те, з якою швидкістю ухвалюються ці небезпечні для прав і свобод людини закони, як розглядаються такі законопроекти... Ми бачили, як менше ніж за хвилину розглянули кілька сотень поправок до закону “Про засади мовної політики”, – зауважила під час презентації рейтингу голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук. 

Саме цей центр ініціював визначення найбільш небезпечних законів (базою стало експертне опитування). Від самого переліку користі мало, тому правозахисники вимагатимуть від парламенту або скасувати ці закони, або хоча б переписати найбільш дивні положення. У Верховній Раді вчора відбувалися парламентські слухання щодо дотримання прав людини в Україні. Тому не виключено, що депутати таки погодяться виправити розкритиковані правозахисниками закони…

Олександра Матвійчук також пояснює: насправді експерти не мали на меті складати рейтинг законів і визначати, який із них шкодить більше, а який – менше. “По-перше, права людини взаємопов’язані. І обмеження або порушення навіть одного права неминуче тягне за собою порушення іншого. По-друге, проти всіх законів, що є у нашому списку, ще на етапі їх розробки, узгодження та ухвалення виступила громадськість”, – додає вона. 

Щоправда, під час прес-конференції правозахисники таки визначили документ, що має найбільш негативний вплив. “Хоч ми й не рейтингуємо закони, усе ж скажу: закон про референдум стоїть окремо від усіх інших загроз. Такого рівня загрози, такого рівня акта, який є інструментом встановлення диктатури та в якому від початку й до кінця закладені механізми брутальних фальсифікацій, за 20 років незалежності Україна не знала”, – заявляє учасник руху “Простір свободи” Тарас Шамайда. 

За його словами, цей закон неможливо розглядати як інструмент висловлення волі народу, адже закладені у ньому принципи не дозволять громадянам провести критичні щодо влади референдуми. “Усе б нічого, але закон передбачає ще й винесення на референдум питань без участі парламенту. А це ключова різниця між диктаторськими референдумами і тими, які справді з’ясовують волю народу. Навіть у Швейцарії, яка дуже часто проводить їх, жоден референдум не може відбутися без участі парламенту – перед початком призначення і після”, – розповідає Шамайда. 

Ще один документ, який відрізняється від інших, –  мовний закон. Різнить його те, що він все ж міг би бути переписаним. Для цього створили групи, які працювали над поправками, однак досі жодна політична сила не довела справу до парламентської зали. Це, до речі, є яскравим прикладом того, як можуть розвиватися події, якщо депутати таки погодяться взятися за одіозні закони.