– Питання переозброєння Чорноморського флоту досить актуальне для Росії. Після його розподілу Росія отримала найкращу і найбільшу частину – понад 80% від складу. Але за ці роки оновлення флоту не відбувалося. Відтак сьогодні, за експертними оцінками, близько 80% кораблів вийшли із ладу або ж потребують серйозного капітального ремонту. Тому технічний стан і боєготовність Чорноморського флоту є дуже низькими.

Якби залишалися чинними попередні домовленості, за якими ЧФ РФ мав вийти із території України до 2017 року і перейти на базу в Новоросійську, то необхідність оновлення і модернізація тих сил, що базуються у Севастополі, не була б такою гострою. Але підписання “харківських угод”, якими термін перебування флоту продовжили до 2042 року, надало цьому питанню нової актуальності – без оновлення до того часу нічого не залишиться на плаву.

За двосторонніми угодами немає чітко визначеного порядку заміни озброєння і військової техніки Чорноморського флоту. Ці та інші питання постійно обговорюються на різних рівнях, але так і не були вирішені. Серед ниє є й суто технічні, які, наприклад, стосуються митного контролю: завозитиметься велика частина товарів та матеріалів для потреб флоту, а, як відомо, окрім товарів військового призначення, повз митний кордон проходять і товари, які не мають жодного відношення до ЧФ РФ. Україна наполягає на тому, аби оновлення кораблів відбувалося за принципом “клас на клас”, “тип на тип”. Але дотримуватися такого правила досить проблематично, тому що немає сенсу процес модернізації і переозброєння, який не зміцнює військовий потенціал. Переозброєння здійснюється саме з метою підвищення бойового потенціалу флоту, а цього боїться Україна та наші партнери (це стосується не лише Грузії, свого часу були й заяви президента Румунії). Раніше Росія дійсно мала наміри побудувати основну базу в Новоросійську і поступово передислокувати туди кораблі ЧФ із Севастополя. Але навіть тоді, коли ще було актуальним питання виведення ЧФ із Криму, звучали застереження стосовно реальності термінів підготовки нової бази. Адже на це потрібні величезні кошти. До того ж Новоросійськ інтенсивно працює як торговий порт і виведення туди частини бойових кораблів обмежить комерційну віддачу цього порту як торгового. Росії вигідно заробляти гроші у порту Новоросійська, а тримати військові кораблі на території України, тим самим обмежуючи можливості свого конкурента на Чорному морі.

– Є офіційні цифри – близько 100 мільйонів доларів на рік. Але насправді ніхто не проводив чіткої калькуляції балансу прибутків та витрат, особливо потенційних. По-перше, наскільки вартість оренди об’єктів, які знаходяться у розпорядженні ЧФ, відповідає ринковій? Багато хто навіть не знає, що ЧФ уже 15 років “орендує” територію та об’єкти всупереч вимогам українського законодавства – без проведення інвентаризації, без договорів оренди. Немає жодного договору оренди на об’єкти, на землі, причали, які займає ЧФ. А якщо немає договору оренди, немає й ціни, яка визначається цим документом. По-друге, ніхто не підраховував, яких втрат зазнає бюджет України і міста Севастополя від невикористання тих причалів, об’єктів, будівель в інтересах бізнесу, громади. Яких втрат зазнає Севастополь від того, що немає можливості розвивати належним чином туризм. Замість належних підрахунків людям пропонуються політичні заяви стосовно величезної користі ЧФ для Севастополя.

– Сьогодні маємо чудову нагоду повернутися до “газо-флотських угод”. В тих коротких угодах є чимало цікавих моментів. По-перше, ця віртуальна знижка на 100 доларів не є бонусом чи подарунком від Росії. Це був величезний гачок, на який Кремль зачепив українське керівництво, що тоді було у стані ейфорії від всемогутності. Насправді так звана “знижка” постійно накопичується у вигляді боргу, який служить гарантією від передчасного розірвання угоди. Якщо Україна надумає розірвати “харківські угоди”, то Росія негайно виставить рахунок на всю суму, яка поступово накопичується зі швидкістю близько трьох мільярдів доларів на рік. Для Росії це надійна гарантія того, що Україна не розірве угоду. Для України це пастка, з якої буде дуже непросто вислизнути у разі, якщо з’явиться необхідність її денонсації.

– По-перше, аби не було жодного дозволу на оновлення кораблів, поки не здійснять інвентаризацію і поки не укладуть договори оренди на всі об’єкти та будівлі, які є в розпорядженні ЧФ. По-друге, добиватися передачі Україні всіх об’єктів, які незаконно займаються Чорноморським флотом, які не були включені в угоду або використовуються не за призначенням. Це два найважливіші питання, які Україна повинна порушити, перш ніж дати позитивну відповідь щодо оновлення флоту.

Українська влада потрапила у надзвичайно складну ситуацію, адже будь-яке рішення буде важким і може мати негативні наслідки для України. Якщо Україна не дасть згоди Росії, то негайно підпаде під ще більший тиск – економічний, політичний, ідеологічний. Будуть гальмуватися переговори на всіх інших напрямах. Якщо Україна погодиться на переозброєння, то виникнуть проблеми з іншими міжнародними партнерами. Залишається небезпека втягування України як сторони конфлікту, особливо у випадку, якщо сили ЧФ Росії братимуть участь в черговому “примушенні до миру”. До того ж оновлення ЧФ РФ може дати поштовх гонці озброєнь у Чорноморському регіоні. Українська влада сьогодні має ухвалити надзвичайно відповідальне рішення. Підписання “харківських угод” у 2010 році створило ситуацію, із якої немає нормального безболісного виходу.