– В уряді України мастаки ухвалювати рішення і вашим, і нашим, пояснюючи кроки, що відповідають інтересам Росії, вимогами європейської сторони. Ніде у зобов’язаннях України в рамках Європейського енергетичного співтовариства не йдеться про те, що українська газотранспортна система (ГТС) має бути приватизованою чи відчуженою в інший спосіб. Це просто результат того чи іншого трактування окремих положень договору Енергетичного співтовариства. Європейський Союз зі свого боку ніколи не порушував питання про відчуження української ГТС – чи то шляхом приватизації, чи то шляхом оренди. Такі вимоги ставить тільки одна сторона – Росія. Тому поява такого законопроекту, тим більше урядового, вказує на те, що певна група впливу в уряді проштовхує своє бачення майбутнього ГТС, пробуючи реалізувати “газпромівський” сценарій. Парламент України через провладну більшість може провести цей проект і зробити його законом. І, залежно від результатів такого голосування, стане зрозуміло, на що стратегічно орієнтується українська влада – не тільки в питаннях ГТС, а й у питанні Митного союзу... Це, звичайно, може бути певним трюком: законопроект подано, але його відхилять – такий собі елемент гри. Але якщо ж його ухвалять і він стане законом, це вказуватиме на те, що здійснена стратегічна орієнтація на альянс із Росією. І передача ГТС в оренду “Газпрому” стане індикатором швидкого “долучення” України до Митного союзу. Все це робиться для того, аби отримати дешевий газ і цим задовольнити електорат. Хоча забувається той факт, що українська ГТС є ключем доступу до головних промислових активів України. Отримавши такий ключ, Росія, безперечно, скористається ним, аби розподілити власність українських олігархів на користь російських. Поганим індикатором є й те, що оприлюднення цього законопроекту відбулося перед третім травня, коли у Брюсселі має відбутися круглий стіл високого рівня з питань модернізації ГТС України. Цим самим українська сторона дезорієнтовує своїх європейських партнерів.

– Ми три роки ведемо переговори із Росією, аби домовитися про ціну на газ, створити новий договір, можливо, створити консорціум. Але упродовж цього терміну ніхто з боку української сторони чітко не сформулював, що Україна може внести в цей консорціум. За великим рахунком, цей законопроект – конкретний опис того, що Україна готова дати в цей консорціум. В останні кілька місяців Росія висунула Україні низку звинувачень, заявивши, що та має сплатити штраф у сім мільярдів доларів за недобір газу. Це перший аргумент, який мав вплинути на Україну. Другий – активізація та прискорення реалізації проекту “Південний проект”, покликаного зменшити транзит газу через Україну. Усі ці речі є негативними для України. Поки що ми як держава на це нічим не відповідали. Цей законопроект – своєрідна відповідь і “Газпрому”, і Євросоюзу. Мовляв, ми готові зробити ось такі речі, а тепер слово за вами. Адже Євросоюз теж висловлює критичні аргументи Україні, зокрема педалює тему реформи в газовій галузі. Україна мала б розділити “Нафтогаз-України” на окремі компанії, які б займалися видобутком, продажем і транспортуванням енергоносіїв. Урядовці не даремно внесли цей проект перед круглим столом, на якому обговорюватимуть реформування ГТС. У Кабміні очікують, що Єврокомісія публічно вступить у переговори України та Росії щодо створення консорціуму, а не просто казатиме, що хоче це зробити. Це перший момент, а другий – в уряді чекають, чи готові у ЄС відновити програму модернізації ГТС, в межах якої на першому етапі планували виділити до двох мільярдів доларів, а в цілому за програмою – близько п’яти. Моя особиста позиція: ГТС потрібно залишити на 100% в українській власності і далі отримувати прибутки від транспортування газу, надавати послуги зі зберігання газу у підземних сховищах. Але це ідеальний варіант. Об’єктивні ж речі, на які зважає влада сьогодні, є такими: висока ціна на газ, скорочення транзиту газу через Україну. Це стимулює шукати варіант вирішення проблем, і одним із таких варіантів є створення консорціуму щодо управління вітчизняною газотранспортною системою із залученням і російської, і європейської сторони. При цьому, звичайно, слід думати, як максимально захистити свої позиції. Але це вже питання до переговірників.