Великий піст особливий наголос робить на покаянні. Це час застанови над нашим життям, аби навчитися провадити його у богоугодний спосіб, вчитися жити згідно з Божими заповідями. У цей час маємо звичай іти до сповіді. 

Закінчуємо п’ятий тиждень посту. Хтось уже в часі посту сповідався, але знову вчинив гріх, хтось ще чекає зручної нагоди. Що таке сповідь, чим є вона у нашому житті, як часто маємо приступати до цього таїнства – сьогодні про це “Пошта” розпитує доктора східного канонічного права отця Михайла Димида (на фото). 

– Є така традиція – в часі Великого посту висповідатися і також запричащатися. Але це не церковний закон. Церковний закон не зобов’язує людей сповідатися, він заохочує людей причащатися. Є два підходи, дуже давні. Перший: кожне святе таїнство має запечатуватися євхаристією. Наприклад, хрещення і євхаристія, єлеопомазання і євхаристія, сповідь і євхаристія… І другий: кожне таїнство містить у собі дар Святого Духа і дає благодать. 

– Гадаю, традиція постити перед сповіддю пов’язана з традицією відразу ж після сповіді причащатися. У церковному переданні немає приписів, аби перед таїнством примирення – сповіді – постити. Людина має користати з кожної нагоди.

– Сповідь, Церква та інші речі не мають сенсу, якщо їх не розглядати в контексті нашого стосунку до Бога. Кожна людина має ставити собі питання: яка ціль мого життя – небо чи пекло? Звичайно, ми вибираємо перше, але чи знаємо “інструкцію”, як туди добратися. Коли купуємо техніку, то, отримуючи вичерпні інструкції, тішимося, що зможемо якнайкраще і якнайбезпечніше її використовувати. Не вважаємо, що ця інструкція обмежує нашу свободу. 

Господь Бог також дав нам “інструкції” – 10 заповідей. Перші три стосуються стосунків із Господом Богом, якщо буде це, то буде й наступне – відповідні стосунки з людьми. Третя заповідь каже: день Святий святкувати, тобто зробити цей день святим. Це означає спілкуватися з Господом Богом і тими, хто є Його образом, себто людьми. Закон для християн – бути на літургії. 

Чим є літургія? Хтось скаже: це молитва, проповідь, Євангеліє. І то правда. Але насамперед це Свята трапеза. Під час того зібрання готують і подають нам Святу вечерю. Якщо тебе запросить добрий друг на вечерю, все приготує, чи ти вечерятимеш? А якщо в тебе брудні руки чи ти впав у болото?.. Приведеш себе до ладу і сядеш їсти. 

Як приходжу на Святу трапезу до Господа Бога, Він мене запросив, то що, через гріх маю казати Йому: “Ні, Господи, не буду їсти і митися не хочу”? Суть сповіді: “Так, Господи, я йшов до Тебе, але дорогою посковзнувся і впав у болото. Можна в Тебе помитися? Я зараз помиюся і стану учасником твого бенкету”. А після бенкету я не полізу відразу в болото, а буду вважати, аби не забруднитися… Але наша ціль – очищення від гріха, щоби мати можливість брати участь у “бенкеті”. 

– В житті по-різному буває. Навіть та людина, що за настановою близьких іде до сповіді, приймає причастя, очевидно користає з цього. Навіть якщо вона повертається до попереднього гріха. Це може бути тою зернинкою, яка колись проросте і дасть плід. Невідомі Божі стежки… 

Велич Церкви в тому, що у ній є місце для всіх: і для “річників”, і для тих, які щоденно живуть любов’ю до Бога і до ближнього, що вже є частиною Царства Божого на землі.

– Зла воля: я не хочу зрозуміти, що Господь Бог Ісус Христос помер на хресті і воскрес задля мене особисто. Буває, що особа хоче приступити до сповіді, але через різні обставини їй це не вдається. Злий дух працює, аби віддалити нас від Бога. Бо прийти на сповідь – це перемога над собою, над злим духом. 

– Сповідь, це не тільки купіль. Це купіль із масажем, з намащуванням, скріплюванням душі, її лікуванням, з настановою на майбутнє, аби не повторити гріха в подальшому житті. Одним із елементів сповіді, окрім жалю, що я вчинив гріх і цим образив Господа Бога, є постанова більше не грішити. Але це не загальна фраза. Треба взяти один конкретний гріх і подивитися: коли це стається, за яких обставин, що мене допроваджує до гріха, і намагатися це змінити. Це можна робити у два способи: перший –перешкоджати злим впливам, другий – наповнювати своє серце, душу, інтелект позитивними відчуттями, інформацією, досвідом. Духовна література радить наповнюватися добром, щоби воно витісняло зло. Якщо ж прямо торкатися зла, воювати з ним, то можна впасти, забруднитися, бо воно дуже “липке”. 

– Ми ж не відмовляємося від їжі, бо завтра знову будемо голодні. Якщо я розумію цей доторк Божого милосердя, який отримую через сповідь, то наступного разу мені буде не так просто вчинити переступ. Бо сповідь – то не лише зовнішні речі, то зміна моєї природи. Сповідь діє на цілісність людини, робить її кращою. Навіть якщо в мені є ще “стара” людина, то вже є і та “нова”, що відродилася через сповідь і присутність самого Бога в мені.

Велика сила сповіді. Тож правильно роблять батьки, матері, дружини, коли запитують: “Чи ти ходив до великодньої сповіді?”. Це правильно, це відчуття відповідальності, відчуття головного. Чи ти основне відбув, чи маєш контакт із Богом? 

– Зірвання контакту з Богом є свідомим гріхом. Гріх – це свідома образа Бога, і саме це є предметом сповіді. Я повинен шкодувати про цей вчинок і повинен визнати (висповідати) це. Як я щось забув – то не проблема, воно прощене… Але наступного разу маю сказати про це. Якщо ж якийсь гріх був затаєний свідомо, то така сповідь неблагодатна, неважна. Це тільки зовнішність. Не було дару Святого Духа. 

У житті кожної людини є й несвідомі гріхи – різні речі, які можуть бути й великої важкості, але яких вона не хотіла допустити. Щодня ми маємо багато несвідомих гріхів: щось подумав, щось вигукнув, образив когось без злого наміру тощо. Це прогрішення, легкі гріхи. Вони не є предметом сповіді. З них ми очищаємося іспитом сумління увечері, аналізуючи свій день, а тоді кажемо: “Боже милостивий, будь мені грішному”. Або ж коли йдемо під час літургії до причастя. 

Якщо людина не має важких гріхів, але відчуває, що ті легші прогрішення їй заважають – так само має ходити до сповіді. Так само, як ми: хоч у болото й не падали, але місяць в непраному не ходимо. 

– Кожен сам визначає. Митрополит Андрей радив вірним нашої Церкви сповідатися чотири рази на рік під час чотирьох постів. Є й практика сповідатися кожну першу п’ятницю місяця. Однак канонічне право не передбачає якогось детермінування, а тільки визначає, що в Пасхальний час дуже рекомендується привчити вірних приступити до євхаристії, а також в небезпеці смерті. Канонічне право акцентує не на сповіді, а на євхаристії. Щоби приступити до причастя, треба бути в Божій ласці.

– В духовному житті дуже важливо чітко казати “так” і “ні” у наших стосунках з Богом та ближнім. Не допускати “туману”. Задля того корисним є щоденний іспит сумління, чи я йду в доброму напрямку. Бо є одна правда – Господь Ісус Христос. Він є дорога правди і життя, Він є любов.. І з ним та Його наукою щодня треба звіряти свій життєвий курс, аби не збитися з дороги, не втрапити у залежність

– Людина, що приходить до сповіді, очікує на милосердя Господа Бога. Але для того потрібно, щоби вона старалася й обіцяла уникати умов чи обставин, за яких згрішила. Скажімо, якщо жінка живе без шлюбу з чоловіком в одній кімнаті та має на двох одне ліжко, то майже автоматично цей гріх повториться. Тут не можна дати розгрішення, доки людина не змінить обставин свого життя. Або ж якщо люди повторюють свої гріхи, не мають і не хочуть мати реальної постанови, плану змінитися. Іншими словами, коли людина приходить, але не жалкує про свої гріхи, не має наміру нічого змінювати. Сповідник повинен шукати шпарки, аби настановити людину, щоб вона захотіла переорганізувати, змінити власне життя, дати їй відчути Боже милосердя. Якщо ж це не вдається, то сповідник мусить відмовити їй у розгрішенні. Бо таїнство – це дар, і священик має ціль передати його. Однак він є відповідальним за цей дар, тому коли бачить реальну небезпеку, що цей дар може бути осквернений, то мусить запобігти цьому. Але кожного разу це є поразкою для Церкви.

– В багатьох випадках сповідь перетворилася на духовну розмову. Але це не ціль сповіді. До сповіді треба приходити підготовленим, після іспиту сумління скласти собі перелік гріхів, почавши з найважчого, і визнати їх перед священиком. Якщо сповідник захоче уточнити обставини чи передумови, то запитає про це. Неправильно, якщо людина приходить на сповідь непідготовленою і довго розповідає про різні речі. 

Іноді священик не має часу, бо має інші обов’язки, хоче висповідати тих людей, що стоять у черзі (а їх десять чи більше). Тоді він просить чітко назвати гріхи, дає коротку пораду і розгрішення. А якщо людина потребує духовної розмови, то повинна просити про неї священика в зручний час. 

– Це так само як із автівкою чи пралькою, що працює через раз. Тоді звертаємося до механіка… Кожний дискомфорт, який я відчуваю в духовному житті, треба полагоджувати. Часом потрібна не сповідь, а розмова з духівником. Тож бажано, аби кожна людина мала свого духівника.

– Кожен священик є відпоручником Ісуса Христа і коли сповідає, то діє в Його імені. Очевидно, людський фактор відіграє свою роль. Часом стидаємося йти до якогось священика, аби він чого про нас не подумав… 

Треба знати, що сповідники чують різні історії від різних людей, тому їх важко чимось здивувати. Священик як відпоручник Ісуса Христа має духовне задоволення, радість з того, що грішник знайшов у собі відвагу прийти. Ісус чекав на того каяльника... Це  інший вимір, вимір – як євангельський батько приймає блудного сина.

Що святіше життя провадить священик, то кращим інструментом Божого милосердя може стати для каяльника. Але, поза тим, найбільш недостойний, грішний священик, коли людина щиро приступає до сповіді, передає їй Боже милосердя. Особа священика не може применшити через свою негідність дар Святого Духа, який передає. Тож краще мати постійного сповідника, за посередництва якого людина найповніше відчуває Божу ласку. Його можна шукати і рік, і два. Часом розмова з ним може бути прикрою, але не треба боятися “хірургічного втручання”, йти до іншого, бо він не знає всієї ситуації. Таке “лікування” буде менш болісним, але й менш ефективним… 

– Кожну життєву проблему нам легше вирішити з Господом Богом. Йдеться про добрий мобільний зв’язок з оператором. Як я є в Божій ласці, то це може бути літургія, а отже, євхаристія, якась особлива молитва, проща, реколекції. Або ж сповідь, де я очищуся, тоді дихаю повніше, дихаю Божественним життям, бо, як кожна охрещена людина, я покликаний до обожнення, до вищої якості життя. І сповідь нас привертає до тої шляхетності, до якої ми через хрещення народилися.