Державні підприємства Львівсько-Волинського вугільного басейну на межі банкрутства. Останній шанс на порятунок – зміна державою технології переробки бурого вугілля та залучення інвесторів

Проблеми функціонування державних шахт переживає не лише Cхідний регіон України. Склади державних підприємств “Львіввугілля” та “Волиньвугілля” переповнені. Через борги за електроенергію почастішали вимкнення на копальнях світла. Працівникам збагачувальної фабрики заборгували зарплату ще з листопада минулого року...

“Спочатку основний закупівельник – енергогенерувальна компанія ДТЕК “Західенерго” (входить до складу групи СКМ Рината Ахметова – ред.) не хоче купувати наше вугілля, а тепер ще й Міністерство енергетики прислало листа, що цього року будуть закриті три копальні, і все це без жодних переговорів із профспілками. Якщо шахти закриють, на вулиці опиняться більш ніж дві тисячі працівників”, – розповів “Німецькій хвилі” про ситуацію, що склалася, голова регіонального об’єднання Незалежної профспілки гірників України Михайло Шабля. Окрім “Львіввугілля”, ще три шахти планують закрити і на “Волиньвугіллі”.

Виконавчий директор ДТЕК “Західенерго” Юрій Риженков у коментарі виданню “Комерсант-Україна” зауважив, що компанія готова купувати всю продукцію львівських шахт належної якості. Він визнає, що з логістичних мотивів брати львівське вугілля для спалювання на теплоелектростанціях вигідно, але через ціновий фактор пріоритет надають “Павлоградвугіллю” та “Добропільвугіллю”, які перебувають у власності ДТЕК. До того ж у львівському вугіллі високий вміст сірки, зазначив Юрій Риженков, що додає проблем з дотриманням екологічних нормативів.

Шанс – у нових технологіях

Хоча держава вже й не має важелів впливу на закупівельника як приватну структуру, врятувати шахти Західного регіону, що видобувають буре вугілля для української економіки, може, заявив у інтерв’ю “Німецькій хвилі” голова Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук. 

“Для цього уряду треба відмовитися від примітивної технології спалювання бурого вугілля, яке дійсно є енергетично малоцінним для ТЕС. На буре вугілля треба звернути більше уваги, адже у світі існують сучасні технології його переробки на мо­тор­ні мастила – бензин і дизпальне. Лише треба відкрити шлях для зарубіжних інвесторів без обтяжливих умов і з певними гарантіями, бо такі проекти швидко не окуповуються”, – пояснює він.

З його слів, переробкою бурого вугілля вже цікавилися німецькі та південноафриканські інвестори, але тоді держава за наявності дешевого газу проігнорувала їхні пропозиції. Експерт не виключає, що після приходу в Україну потужних компаній Shell та Shevron інтерес до українських шахт бурого вугілля може підвищитися. Та все має відбуватися на відкритому тендері за прийнятних умов, наголошує голова Київського міжнародного енергетичного клубу.

Сильні гравці не для української монополії

Утім експерт з енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко песимістично оцінює шанси іноземного інвестора прийти у вугільну галузь країни. “Прозорого ринку і конкурентних умов у вугільній галузі України немає і не очікується. Ніхто не впустить сильних західних гравців, які діють за ринковими правилами, – каже він. – Бо тоді великий український бізнес втратить монополію і перетвориться на звичних бізнесменів із помірними зисками”. Наївно думати, що влада може дбати про національні інтереси, коли йдеться про енергетичну сферу, каже Володимир Омельченко. “Структура української влади – це філія з обслуговування крупного капіталу, тому всі найпривабливіші об’єкти вугільної галузі давно приватизовані чи передані у концесію, а держава “тягне” найбільш збиткові об’єкти. Таке корпоративне, кланове мислення було притаманне всім владам часів незалежності”. 

Експерт вважає, що держава має визначити ті копальні, які вже є абсолютно неперспективними, і закрити їх. Гроші, які нині вкладають у їх підтримку, краще скерувати на соціальне забезпечення людей, котрі залишаться без роботи, та на створення нових робочих місць.

Свідоме банкрутство?

З огляду на те, що держава не надто переймається проблемами функціонування шахт у Західному регіоні, можна припустити, каже Олександр Тодійчук, що їх свідомо “дотискають” – беруть максимум без вкладання грошей. А потім запускається відома схема: банкрутство і продаж за копійки. А вже за рік у приватних руках ці копальні дивним чином стають прибутковими, пояснює аналітик.

Опитані “Німецькою хви­лею” експерти також не виключають, що проб­леми, з якими нині стикаю­ться шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну, мають не лише економічну, а й політичну складові. Бізнес і влада є вихідцями з одного регіону – Донеччини, каже Володимир Омельченко. Там, з його слів, основний електорат, тому й пріоритет надається східним шахтам.