Що таке ювенальна юстиція і міфи про неї, які не відповідають дійсності 

Кожен 15 злочин в Україні вчинений дитиною. За 11 місяців 2012-го діти вчинили понад 14 тисяч злочинів. У дитячих колоніях утримується 1 278 дітей, в СІЗО – 553 дитини, в школах та училищах соціальної реабілітації – 320. За 11 місяців 2012-го від злочинів потерпіло понад 7500 дітей. Дітей-свідків злочину держава не обраховує.

Усі ці діти потребують не лише правової оцінки їхньої поведінки або становища, в якому вони перебувають, але й негайної реальної допомоги, захисту, можливо, і від самих себе. Понад половина дітей – засуджені за крадіжку мобільного телефона, металолому чи навіть їжі.

Саме тому мова йде не лише про ремонти і покращення побутових умов у місцях утримання, а про гуманізацію правосуддя по відношенню до дитини, запровадження новітніх форм реабілітації дитини, посилення профілактичної роботи для попередження вчинення повторного злочину. Система правосуддя для дітей має бути іншою, ніж для дорослих. Так само, як іншою є медицина для дітей – педіатрія. Такою системою правосуддя є ювенальна юстиція.

Діти і правосуддя

Марія, через сварку з сусідкою, вкрала іржавий, нічого не вартий велосипед, а наступного дня його повернула. Попри те, що сусідка забрала з міліції заяву – справу порушили. Вирок суду – три роки колонії. Вирок обтяжив попередній умовний термін покарання за крадіжку металобрухту.

Чи адекватне покарання за вчинений злочин дитині, яка живе в убогості, в сім’ї асоціальних батьків і не усвідомлює свого вчинку? Дякуючи спільним з прокурорами двох областей зусиллям, нині дитина на волі… 

Дитина розібрала огорожу чужого обійстя, а металеві деталі здала на металобрухт. Це злочин, але хто його вчинив? Хлопчик із дуже бідної, практично голодуючої сім’ї, яка давно втратила контроль над його поведінкою, оскільки зайнята елементарним виживанням. Хлопчина є не тільки правопорушником, але й скривдженою дитиною. Він і порушник, і жертва.

У кожному дитячому злочині є провина дорослого: як правило, злочин дитини обумовлює батьківська бездіяльність, жорстокість по відношенню до неї, шкільне, позашкільне оточення або незназнання дитиною наслідків свого протиправного діяння.

Дитина – жертва недбалості дорослих: шестимісячна дівчинка фактично перебуває на межі життя та смерті – важить 3,5 кг. А спокою батьків можна позаздрити: нічого особливого у стані доньки вони не вбачають.

На Закарпатті, в СІЗО я зустрів Олександра, який утримувався там майже 3 роки, тому що шукали “подєльніка”, який переховувався в Чехії… Сьогодні Олександр на волі, справа розсипалась. На жаль, він не один такий.

Слідство може тягнутись роками, тим часом дитина, вина якої не встановлена, проходить всю “школу життя” в СІЗО, яке самі діти називають тюрмою. 

Дитина вчинила вбивство однолітка виключно через особисту неприязнь. Кримінальній відповідальності дитина не підлягає за недосягненням віку – 14 років. Але реагування на це діяння є необхідним в інтересах суспільства, і в інтересах цієї ж таки дитини, психіка та моральність якої очевидно відхиляються від норми.

Заходи кримінального реагування на дитячу злочинність примхливо поєднують жорсткість та пробачення. З одного боку, за тяжкі та особливо тяжкі злочини діти отримують такі ж покарання як і дорослі. З іншого – дитину за вчинення злочину середньої тяжкості та менш тяжкого злочину або звільняють від відбування покарання з випробуванням, тобто вона не несе відчутної для неї відповідальності, до неї не застосовуються ефективні заходи перевиховання, реабілітації, пробації. Або ж засуджується до відбування покарання на термін від 3 до 5 років.

Основний принцип правосуддя – невідворотність покарання – є достатнім для дорослого. Для дитини важливо усвідомити вчинене, понести адекватне покарання, та, напевне, найважче навчитися жити поза кримінальним оточенням, вирішувати численні питання буття некримінальними способами.

Вся світова практика показала, що в’язниця для дитини – це провальний експеримент. В’язниця не виправляє дитину, а готує “кадри” для злочинного світу за наші з вами кошти.

Ще донедавна поза увагою держави залишалися діти-жертви та свідки злочинів. Як правило, допомога такій дитині ставала турботою і проблемою сім’ї, з якої походила дитина або проблемою самої дитини, якщо у неї немає батьків.

На очах у дитини убито її матір, вона важко переживає подію, але вона єдиний свідок, її показання мають суттєве значення для розкриття та розслідування злочину. Як допитати такого свідка і не допустити повторної травматизації?

Батько розбещує свою малолітню дитину. Дитина переживає важку психологічну травму, при цьому сама цього може і не усвідомлювати. Знову постає питання: як міліціонер повинен допитати малолітню жертву педофіла, щоб у ході кваліфікації злочину не завдати шкоди дитині?

Гуманізація правосуддя щодо дитини

Українське суспільство мусить дати відповіді на численні запитання, які ставлять перед нами діти. Зміни уже розпочались: прийнято Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, новий Кримінально-процесуальний кодекс містить суттєві зміни щодо дітей.

Зокрема в новому КПК вилучається низка дискримінаційних норм по відношенню до дітей; виключено законодавчу можливість тримання неповнолітніх разом із дорослими під час попереднього ув’язнення. Останні факти утримання дітей разом із дорослими, виявлені на початку 2012-го,  ліквідовані.

Уведено спеціалізацію слідчого у справах дітей та суддів у кримінальному провадженні щодо дітей, які будуть займатися виключно справами дітей. Аналогічна спеціалізація запроваджена для прокурорів, що беруть участь у кримінальному провадженні щодо дітей – ювенальні прокурори.

Заборонено очну ставку за участю неповнолітнього, дитина має право не зустрічатись зі своїм кривдником. Крім того, прокурору надано право заявляти цивільний позов в інтересах неповнолітнього, а дитина отримала можливість допиту за межа­ми зали суду. Тобто дитина-жертва може не приходити до суду і не переживати всю трагедію знову.

Сьогодні, для посилення роботи з профілактики дитячої злочинності в МВС створюється окрема структура – підрозділ із профілактики правопорушень серед дітей – ювенальна міліція.

У місцях позбавлення волі майже 80% дітей відбувають покарання повторно, що говорить про неефективну профілактичну роботу, а також неефективну роботу після повернення дитини з місця ув’язнення.

Важливо змінити ставлення правоохоронця до дитини. Із-поміж усіх завдань – це було найпростіше: здійснити структурні реформи. Найважче – змінити ставлення правоохоронця до дитини. Впевнений, міліціонер, прокурор і суддя повинні стати, перш за все, захисниками і помічниками для дитини, яка перебуває в конфлікті із законом. 

Так, дитина вчинила злочин. Та чи можна не зважати на те, що злочин вчинила ДИТИНА? Причини “хвороби” під назвою дитячої злочинності є відмінними від чинників злочинності дорослих. Очевидно, й ліки від неї мають бути іншими.

 Ювенальна юстиція: що це таке?

На відміну від звичайного кримінального судочинства, правосуддя щодо дітей повинно мати не каральну, а відновну, виховну спрямованість, що не ставиться за мету в “дорослому” правосудді. Дитину значно легше перевиховати. Ми зобов’язані дати їй другий шанс для повернення до нормального життя, адаптації у суспільстві. Ювенальна юстиція – це заходи, які вживаються державними органами та структурами стосовно дитини, яка вчинила злочин, стала жертвою або свідком злочину.

Вона передбачає спеціальне правосуддя щодо дітей, які вчинили правопорушення; профілактику та попередження правопорушень дітей; реагування на правопорушення проти дітей; захист прав дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації; спеціальний суд для дітей, розгорнуту систему державних, громадських, місцевих, освітніх та інших установ та організацій.

Парадоксально, але українська громадськість сприймає ювенальну юстицію не як свою справу, від запровадження якої залежить фізичне та моральне здоров’я дітей та молоді, а як ворожий проект, нібито спрямований проти традиційних цінностей, народної педагогіки, релігії, сім’ї й навіть суспільства в цілому.

Навколо ювенальної юстиції вперто поширюють міфи, які, разом із тим, не здатні загальмувати її впровадження. Доводилося чути такі крайнощі, коли ювенальну юстицію пов’язували з гомосексуалізмом, статевим вихованням, обов’язковою вакцинацією, гендерною проблематикою тощо.

Ювенальна юстиція не стосується врегулювання внутрішньо-сімейних проблем, адже це регулюється Сімейним кодексом. Ювенальна юстиція не передбачає неконтрольованого втручання держави в сім’ю та жорстокого відбирання дітей у бітьків за найменшу провину – це абсолютний міф.

У той час, коли в державі приймається Національна стратегія профілактики соціального сирітства, основне завдання якої – захист сім’ї та формування відповідального батьківства, попередження вилучення дитини з сім’ї, позиція противників ювенальної юстиції звучить неаргументовано і смішно.

Зауважу, що ювенальна юстиція не є для вітчизняної правової культури чужим та геть новим явищем. Так, станом на 1915 рік більша частина ювенальних судів діяла в українських містах – у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі та Миколаєві…

Не варто забувати, що для дитини, яка нині пребуває у колонії за крадіжку мобільного телефона чи ковбаси, наші реформи вже є запізнілими. Тож владі і суспільству варто активізувати зусилля в напрямку допомоги дітям, які з тих чи інших обставин життя нині за ґратами або з тих чи інших причин контактують із правоохоронними органами. А для чесної відповіді на запитання – чи потрібна нам ювенальна юстиція – уявіть, що ваша дитина, не дай Боже, підозрюється або вчинила злочин…

Юрій Павленко, Уповноважений Президента України з прав дитини