Саміт Україна–ЄС має відбутися 25 лютого. Чого очікувати Україні та які перспективи її чекають у Європі?

Основною міжнародною організацією, в якій Україна хоче набути членства, є Європейський Союз. Для вступу до Євросоюзу Україна має насамперед відповідати Копенгагенським критеріям. Політичні ж чинники як в Україні, так і в ЄС не сприяють швидкому євроінтегруванню.

Правила і стандарти ЄС

Нагадаємо, що у червні 1993 р. Європейська рада на засіданні в Копенгагені визнала право кожної європейської країни, яка має такий намір, вступити до ЄС, виконавши низку вимог. Від потенційних членів вимагають дотримання у державі демократичних принципів – принципів свободи і пошани прав людини, правової держави. Також в країні має бути конкурентоспроможна ринкова економіка та повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність до цілей політичного, економічного і валютного союзу. 

Так звані Копенгагенські критерії, або критерії вступу, були підтверджені в грудні 1995 року на Мадридському засіданні Європейської ради. Остання також наголосила на важливому значенні перебудови адміністративних структур країни-заявника і створенні умов поступової гармонійної інтеграції в ЄС. Втім ЄС залишає за собою право визначати момент, коли він буде готовим прийняти нових членів. Цілком очевидно, що без виконання всіх зазначених умов жодна країна не стане повноправним членом Євросоюзу. Україна – не виняток.

Різні верстви і соціальні групи населення України висловлюють неоднозначну позицію щодо наміру інтегруватися до ЄС. Щоб знати куди рухатися, треба знати,куди ми хочемо прийти. 

Євросоюз – це сім’я демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання. Держави-члени ЄС утворили спільні інституції, делегували  деякі зі своїх повноважень таким чином, аби рішення щодо окремих спільних питань можна було демократично ухвалювати на європейському рівні. Євросоюз заохочує співробітництво між народами Європи, сприяє єдності, зберігаючи розмаїття, та забезпечує соціальну спрямованість всіх своїх рішень. Основна мета ЄС – створення економічного, монетарного і політичного союзу, а також впровадження спільного громадянства. Головною засадою проголошено демократичність та взаємодопомогу у відносинах держав. 

Українські граблі 

Як усім відомо, гучного резонансу в європейських країнах набули справи політв’язнів – екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та екс-міністра МВС Юрія Луценка. Ці справи надто сильно підірвали авторитет України у світі. 

Керівництво Євросоюзу неодноразово ухвалювало різного роду резолюції, рішення щодо України у справі Тимошенко. У них містилися повідомлення із закликом до представників чинної влади знайти вирішення проблеми. Усі спроби Євросоюзу домогтися від української влади припинення політичних судових процесів було проігноровано. Заклики створити незалежну та неупереджену міжнародну юридичну панель, яка б звітувала про можливі порушення фундаментальних прав і свобод людини у справах Юлії Тимошенко та інших членів її уряду, не було навіть розглянуто.  

Нині експерти говорять про те, що в планах української влади – зірвати саміт Україна–ЄС 25 лютого, адже саме за місяць до цієї події Генпрокуратура офіційно висунула Тимошенко нові звинувачення. Цього разу у причетності до організації вбивства Щербаня… 

Корупція в Україні – явище закономірне. Вже всі звикли йти до свого по своє. У свідомості українців закладено підніматися кар’єрною драбиною тільки за допомогою руки зверху. Не маєш руки – не піднімешся. Нещодавні парламентські вибори довели це. Чинна влада зробила все можливе, аби набрати більшість у новообраному парламенті. Численні підкупи виборців та фальсифікації віддалили Україну від Європи ще на кілька кроків.

Так само нібито українські бізнесмени не є і не можуть бути чинником європейської інтеграції, оскільки вони не зацікавлені у реальному запровадженні в Україні європейських засад ведення бізнесу. 

Чому  їм не потрібна євроінтеграція? Бо вона небезпечна, адже в Європі ведення бізнесу є прозорим, а це загрожує ослабленням позицій на вітчизняному ринку, який базується саме на знанні “специфіки” ведення бізнесу тут. За рештою пунктів українські бізнесмени не здатні конкурувати із західними корпораціями. Так бізнесмени втратять свої переваги, а отже і монополізм на багатьох ринках. Тому їхнє прагнення євроінтегруватися – всього лише псевдобажання. Звісно, бізнесмени вітають європейський стиль життя, але цим і обмежуються. Україна в Євросоюзі для них немислима, адже тоді вона буде небезпечною для них і водночас захищеною від них. 

Свобода слова в Україні також шкутильгає. Майже всі знають історію про телеканал ТВІ, який намагалися закрити через діяльність не на користь влади. Цей випадок ілюструє макет свободи слова, але аж ніяк не саму свободу. На нього Європа теж відреагувала, але знову промахнулася.

Та й позиція української влади не є чіткою, бракує визначеності, сталості у поглядах. Корабель пливе морем без курсу. До якого берега має він пристати, ніхто не може точно сказати. До Європи ніби і кортить, і так страшно. З іншого боку, Митний союз теж виглядає спокусливо. Для чого Європа, яка завжди вимагає різноманітних звітів, свободи та демократії?... Найкраще бути паном у власному домі, жити за власними законами. От тільки дім той – не власний, і пан, швидше за все, не справжній. 

А в ЄС власні проблеми…

Вступ України до ЄС більшою мірою залежить і від самої Європи. Враховуючи те, скільки триватиме криза в Європейському союзі, можна говорити про розширення території на схід. Та й значна частина європейських країн категорично проти вступу України до ЄС, бо сьогодні культурні, політичні та економічні пріоритети нашої країни відрізняються від тих, що панують у Європі.

Цікаво, що американський експерт Стівен Ларабі теж не вважає за можливе для України найближчим часом стати членом Європейського Союзу. Про це він сказав торік під час Євроатлантичного форуму “Україна та ЄС на порозі нової Угоди про асоціацію: вільна торгівля, енергетична безпека та демократія”. Він зазначив і те, що великою помилкою для ЄС було б відвернутися від України, бо тоді вона може стати додатком до Росії. 

Від цьогорічного саміту Україна–ЄС нових рішень чи заяв, напевно, не варто очікувати, адже для цього немає жодних підстав. Україна може розраховувати на асоціацію і зону вільної торгівлі, проте не найближчим часом. Європа, швидше за все, чекатиме президентських виборів, які вирішать, хто ж прийде до влади та який курс руху обере Україна. Як нещодавно заявив Микола Азаров, євроінтеграцію він бере у свої руки. Отже, покермуємо з відчутним черговим “покращенням” .

Україна не надто поспішає до Європи. Та й Європа не марить побаченнями з Україною, а тим більше вступом нашої держави до ЄС. Зараз Україна для Європи – це сусід, стратегічний партнер. Суто ділові стосунки, але не більше. Тісно співпрацювати ніхто поки не буде, адже, як показує практика, це не взаємно. А відносини без взаємності тривати не можуть, та й не триватимуть