19 років тому зник Михайло Бойчишин, голова секретаріату та заступник голови Народного Руху України. Правоохоронці досі не з’ясували всіх подробиць цієї резонансної справи

Михайло Бойчишин, В’ячеслав Чорновіл, Георгій ґонґадзе… Ось лише найвідоміші жертви політичних розправ у незалежній Україні. Розслідування їхніх справ зайшло в глухий кут.

А все почалось 19 років то­му саме із безслідного зникнен­ня Михайла Бойчиши­на. Його тіло донині так і не знайшли.

Талановитий рухівський організатор, керівник виборчого штабу, він був своєрідною опорою Руху, найближчим соратником В’ячеслава Чорновола. Історія не визнає умовного способу, та Михайло Бойчишин міг би привести В’ячеслава Максимовича до президентства. Однак…

Окрім цього, Михайло Бой­­чишин був одним із ідеоло­гів енергетичної не­залеж­ності України. І тодішній, і нинішній владі в Україні, як би парадоксально це не звучало, люди, схожі на Михайла Бойчишина, були невигідні. 

Справу провалили

“У ніч із 15 на 16 січня 1994 року в Києві двоє невідомих, пославшись на те, що їм необхідно передати голові секретаріату НРУ Михайлові Бойчишину пакет документів зі Львова, разом із вахтером увійшли до приймальні. Через відсутність Михайла Бойчишина нічним візитерам на їхнє прохання було дозволено потелефонувати  йому додому. 

Після дзвінка, на який нібито ніхто не відповів, один із нападників вихопив пістолет. Двічі вдаривши вахтера по голові, він наказав негайно розшукати Бойчишина. Після відмови нападники звеліли покликати іншого вахтера, якого помітили раніше. Останній, перебуваючи у приміщенні секретаріату, вчинив опір, замкнувшись у кімнаті, і викликав міліцію. Та нападникам вдалось втекти”. 

Так описували у Русі події, пов’язані із нападом на офіс секретаріату та зникнення Михайла Бойчишина. Сам “рухівець” покинув приміщення за кілька годин до нападу. І після цього його вже ніхто не бачив…

Правоохоронці довго не хотіли розслідувати цю справу, а коли нарешті взялись за неї, то провалили.  Донька Михайла Бойчишина Лідія розповіла “Пошті”, що востаннє СБУ повідомила їхню родину про перебіг розслідування в 1998 році. Тоді рідним Михайла Іляровича прийшов лист, в якому було зазначено, що він пропав безвісти. Що сталося насправді, сім’ї не розповіли й досі. Своєю чергою, рідні так і не побачили його тіла, тому не визнають Бойчишина мертвим, понад те, не дозволяють різним політикам піаритися на своєму сімейному горі.

Заяви і звернення голови Руху В’ячеслава Чорновола, народних депутатів України, керівників Львівської облради, депутатом якої був Михайло Бойчишин, а також клопотання його дружини і дітей до найвищих посадовців держави жодних результатів не дали.

Зазначимо, що свого часу кардинал Мирослав-Іван Любачівський, Глава УГКЦ, звертався до тодішнього президента Леоніда Кравчука з проханням посприяти в розшуку Михайла Бойчишина.

Він міг зробити багато…

В’ячеслав Чорновіл не раз заявляв, що зникнення Бойчишина було пов’язане з тим, що до його рук потрапили документи, які засвідчували масштабні зловживання у найвищих ешелонах української влади. 

Ще однією з основних версій зникнення Михайла Бойчишина є його діяльність на посаді голови оргкомітету з підготовки та проведення конференції лідерів опозиційних партій країн Міжмор’я, які планували наприкінці січня 1994-го у Києві обговорити питання спорудження Балто-Чорноморського нафтового колектора, що міг послабити залежність України від Росії та зблизити Київ із Латвією, Литвою, Білоруссю, а в перспективі – з Естонією і державами Середньої Азії. У випадку спорудження колектора Росія перестала б  бути монополістом на сировинному ринку регіону.

Тогочасний заступник го­лови Об’єднаної Демократичної партії  Білорусі, член Сойму Білоруського Народного Фронту Станіслав Гусак навіть звинувачував російські спецслужби у зникненні Михайла Бойчишина.

Цікаво, що за кілька років після цього і в українському Ру­сі, і в білоруському опозиційному таборі стався розкол, в якому обидві сторони також звинувачували російські спецслужби. Диму без вогню не буває. Однак, очевидно, що Михайлові Бойчишину не дали реалізувати плани, котрі могли вплинути на новітню історію нашої держави. 

Михайло Ілярович Бойчишин

Народився 5 грудня 1948 року в селі Чемерицях Перемишлянського району Львівської області.

З 1961 року проживав у Львові. Після закінчення школи вступив на вечірнє відділення Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, який закінчив у 1972-му. Одночасно з навчанням працював і здобув професії столяра, токаря, слюсаря-електрика на ВО “Мікроприлад”. З 1969 по 1990 рік працював у ПКІ конвеєробудування.

З 1988 року брав активну участь у створенні осередків Товариства української мови імені Тараса Шевченка і осередків Народного Руху України. Член оргкомітету з проведення Першого з’їзду НРУ, делегат п’яти Всеукраїнських зборів Руху. 1990 року був обраний депутатом Львівської обласної ради і головою Шевченківського райвиконкому Львова першого демократичного скликання. У 1992 році на ІІІ Всеукраїнських зборах Руху його обрали заступником голови Народного Руху України, а пізніше – головою секретаріату НРУ. 

ДО ТЕМИ

Вечір пам’яті Михайла Бойчишина

У четвер, 17 січня, вечір пам’яті свого батька організовує Лідія Бойчишин. Цей захід відбудеться в приміщен­ні Музею визвольних змагань, що на вулиці Лисенка, 23-а у Львові, і розпочнеться о 18.00. Зазначимо, що в музеї триває виставка, присвячена 75-річчю від дня народження В’ячеслава Чорновола. На багатьох світлинах із головою Руху зафіксований і його найближчий соратник Михайло Бойчишин.