Україна втратила видатного сина, незламного борця за незалежність і громадянські права…

Постать дисидента, правозахисника, політв’язня радянських таборів, організатора самвидаву, одного із засновників Української Гельсинської спілки та Народного Руху України  Михайла Гориня повинна стати прикладом не лише для нинішніх політиків, а й для всіх українців загалом. Його життя було суцільним подвигом, а основною метою – незалежна Українська держава, в якій людина і її права посідатимуть перше місце.

У ніч проти неділі, 13 січня, на 83-му році життя після важкої хвороби Михайло Горинь відійшов у вічність. Прощання з ним триватиме сьогодні з 11.00 до 12.00 у церкві Святої Трійці, що на вул. Тершаківців, 11. О 12.00 звершать поминальну літургію, після чого похоронна процесія вирушить до Личаківського кладовища. Поховають Михайла Гориня на полі почесних поховань. 

На знак жалоби нині на будівлі ратуші та спорудах органів місцевого самоврядування будуть приспущені прапори. Михайло Горинь був почесним громадянином Львова. 

Життя, достойне пам’яті

Народився Михайло Горинь 17 червня 1930 року в селі Кнісело Жидачівського району на Львівщині. Його батько очолював місцеву Просвіту та районну організацію ОУН, яка була нелегальною, за що і був репресований польською владою. Після цього почалось гоніння сім’ї Горинів. У грудні 1944-го Михайло разом із матір’ю був депортований вже радянською владою до Сибіру, але дорогою на заслання їм вдалося утекти. Після втечі сім’я легалізувалася в місті Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там же здобув шкільну освіту.

З 1949 до 1955 року навчався на відділенні логістики і філософії Львівського університету. У 1953-му був відрахований із вишу за відмову вступити у комсомол. Проте коли ректором став академік Євген Лазаренко, Михайла Гориня поновили.

Весь цей час він підтримував зв’язки з підпіллям ОУН. У травні 1962-го налагодив контакти з київськими “шістдесятниками” Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими. Був одним із організаторів та членом президії Львівського клубу творчої молоді “Пролісок”.

Судили, та не зламали

Радянська влада арештовувала Михайла Гориня двічі. У серпні 1965 року його звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді. У 1966-му засудили до 6 років таборів суворого режиму в Мордовії. 

Після звільнення він працював машиністом, кочегаром, психологом на заводі, а також опікувався родинами політв’язнів. 

У 1976 році брав участь у виробленні основоположних документів Української  Гельсинської Групи. Після арештів засновників УГГ взяв на себе видання її інформаційного бюлетеня.

1981 року, знову за антирадянську пропаганду, а також відмову свідчити у справі Івана Кандиби був засуджений до позбавлення волі на 10 років у таборах особливого режиму та на 5 років заслання. Радянський суд визнав його особливо небезпечним рецидивістом.

З початком “перебудови” був помилуваний 2 липня 1987 року, а в 1990-му його реабілітували.

Біля джерел незалежності

Улітку 1989 року Михайло  Горинь працює у Києві в оргкомітеті Народного Руху України (за перебудову). На V установчому з’їзді обраний головою секретаріату НРУ. Був головою політради і співголовою НРУ. 

У 1990-му організував “ланцюг злуки” між Львовом та Києвом.

Був народним депутатом першого демократичного скликання, головою Української республіканської партії, одним із засновників Республіканської християнської партії (членом її центрального проводу). З грудня 1992 року очолював Конгрес національно-демократичних сил (КНДС). 1996-го заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства. З 2000-го до 2006-го очолював Українську Всесвітню Координаційну Раду (УВКР). Після цього відійшов від активного політичного та громадського життя.

Це лише окремі сторінки життя Михайла Гориня, та вони доводять велич цієї людини. 

Колектив “Львівської Пош­ти” висловлює співчуття рідним та близьким покійного, а також усім українцям, адже ми втратили видатного співвітчизника.