За збереження бойового літака Л-39, який довелося садити “на черево”, двох військових пілотів Президент нагородив орденами “За мужність” III ступеня

На Прикарпатті завдяки майстерності, сміливості і мужності пілотів, які керували військовим літаком Л-39, вдалося уникнути трагедії – його падіння.

Під час польоту у машини відмовив механізм випуску шасі і льотчикам довелося садити літак “на черево”. Новітня історія української авіації таких випадків ще не знала.

“Жодних поганих передчуттів того дня я не мав, – згадує пілот літака, заступник командира повітряного командування “Захід” з авіації, начальник авіації Олександр Кухаренко. – День був дуже гарний. Я мав хороший настрій, коли для виконання польотів прибув на аеродром Івано-Франківської бригади тактичної авіації. Моїм завданням було відновлення навичок пілотування на літаку Л-39. Це навчальний літак, на якому свого часу починали літати чи не всі наші льотчики. Зараз такі навчальні машини надходять в усі авіаційні бригади. Це має сприяти покращенню рівня підготовки пілотів. 

По-перше, цей літак витрачає значно менше пального, ніж штатні для Івано-Франківської бригади винищувачі МіГ-29 чи бомбардувальники Су-24М і літаки-розвідники Су-24МР, які є на озброєнні в інших бригадах повітряного командування. Відтак і літати на них можна значно довше. 

По-друге, молоді льотчики-випускники Харківського університету Повітряних Сил під час навчання також опановують льотну справу на літаках Л-39. Отже, якщо за час навчання з різних причин пілот не виконав весь обсяг програми польотів на цьому літаку, то вже в частині можна надолужити згаяне і потім розпочати польоти на штатному бойовому літаку”.

У бригаду тактичної авіації, яка дислокується у Василькові, що на Київщині, Л-39 вже надійшли. Тут на них льотчики відновили навички пілотування і як інструктори прибули до Івано-Франківська для відновлення навичок своїх колег. “Звичайно, і я як начальник авіації повітряного командування “Захід” мав сісти за штурвал Л-39. А після відновлення навичок мав почати передавати досвід іншим пілотам бригади. Отже, того дня я разом з інструктором, начальником повітряної-вогневої та тактичної підготовки бригади тактичної авіації з Василькова, майором Андрієм Кротовим розпочав польоти. Все було, як зазвичай: виконали завдання в зоні, складний пілотаж, почали приземлення. У визначеному місці мали випускати шасі. Встановив кран шасі на випускання. Зліва в кабіні літака є індикатори всіх трьох стійок шасі. Якщо шасі не випущені, вони горять червоним кольором, якщо випущені – зеленим. Помітив, що шасі зовсім не випустилося – індикатори й далі були червоними, – розповідає полковник Кухаренко. – У кабіні пілота-інструктора також є кран шасі, він спробував випустити шасі з його допомогою. Ніяких змін не відбулося. Доповіли керівнику польотів. Почали намагатися випустити шасі основним способом, використовуючи маневри. Збільшили швидкість до 350 км на годину і, перевантаживши до трьох одиниць, декілька разів випускали шасі. Це не дало результатів. Після цього використали систему аварійного випуску шасі. Її принцип полягає у безпосередньому подаванні тиску на елементи. Випустилися передня і права стійка шасі. Спробували ще раз випустити з перевантаженням – знову безрезультатно. Пролетіли на висоті сто метрів над стартом. Керівник польотів підтвердив – вийшли лише дві стійки шасі. Вже після цього наш екіпаж ухвалив рішення виконати посадку на ґрунтову смугу”.

Такі запасні злітно-посадкову ґрунтові смуги має кожен аеродром. Вони є поруч із основними – бетонними. Основна бетонна смуга в Івано-Франківську має довжину два з половиною кілометри і ширину сорок метрів. Вона збудована з міцних бетонних плит. Запасна ґрунтова смуга – це звичайна земля. Однак вона також позначена пірамідами та має бути викошеною. Щоразу перед початком польотів керівник польотів разом із командиром частини оглядає і основну злітно-посадкову смугу, і запасну. На останній контролюють та підтримують необхідну щільність ґрунту. Це дуже важливо. Адже якщо, наприклад, літак важкий, а ґрунт в’язкий, то літак може перевернутися.

“Основна небезпека за такої посадки – капотування літака, або, якщо простіше, перекидання, – розповідає полковник Кухаренко. – Літак летить без шасі, швидкість велика – до 200 км на годину. Якщо ґрунт має якусь нерівність, літак зачепиться та перевернеться. Аби запобігти займанню літака, використали пальне до мінімального залишку. Виконали контрольний захід на посадку. Ми пролетіли над ґрунтовою смугою на висоті один метр, оглянули смугу та оцінили умови приземлення. Потім знову виконали маневр, аби почати посадку. Під час цього дотримувалися такої швидкості, за якої літак мав менший кут атаки і, торкаючись землі, не вдарився б гостро об землю. Всі зроблені подумки розрахунки виявилися правильними. Нашому екіпажу вдалося посадити літак на землю. Лише наприкінці руху ґрунтом його трохи розвернуло. Після зупинки підняли ліхтар кабіни й залишили машину. Ось тоді я відчув радість, ейфорію – все закінчилося добре. Зітхнули з полегшенням. Навколо нас зібралося чимало людей, було багато техніки”.

Так щасливо закінчився надзвичайно небезпечний політ, який спочатку ніби й не мав бути складним. Чи мали інші варіанти полковник Кухаренко та майор Кротов? Мали. Вони могли залишити несправний літак і катапультуватися. 

“У цій ситуації ми могли ухвалити рішення про катапультування, – каже  Олександр Кухаренко. –Якщо льотчик не впевнений у власних можливостях, сумнівається в успіху аварійного приземлення, ніхто й ніщо не може його змусити посадити літак”.

Чи страшно, чи важко було вирішити приземлятися на ґрунт? “Напевно, не страшно і не важко, а дуже відповідально. Я та мій колега по кабіні маємо родину, дітей. Це перше, що спадає на думку. Я літаю вже тридцять років, – зазначає полковник Кухаренко. – Під час польоту зважив всі обставини та ухвалив рішення, за яке відповідав особисто. Я взяв на себе керування літаком, бо, по-перше, сидів у першому кріслі в кабіні і мав кращий огляд, та, по-друге, маю більший досвід”.

Що відчували льотчики під час цього польоту? Мабуть, неможливо підібрати слова, аби висловити всі емоції. Олександр Кухаренко зізнається, що після виходу з літака ще раз усвідомив: трава надзвичайно зелена і красива, небо блакитне, сонечко привітне. І на цій землі, вдома, його чекають найдорожчі та найближчі люди!

“За багато років у нашій сім’ї з’явилася традиція – після виконання польоту телефоную дружині і кажу, що все нормально, відлітав, – продовжує полковник. – Після того польоту також відразу набрав номер дружини та сказав звичні слова. Подробицями не хвилював, вирішив, що розповім про всі перипетії тоді, коли повернуся додому”.

За плечима Олександра Кухаренка близько півтори тисячі годин польотів, за час служби він літав близько п’яти тисяч разів! У Повітряних Силах України чинних пілотів такого рівня можна порахувати на пальцях обох рук. 

ДО ТЕМИ

Після екстреного приземлення літака “на черево” фахівці швидко встановили причину того, що шасі не випустилося. Це механічний дефект однієї тяги системи випускання шасі. Літак вдалося зберегти завдяки надзвичайно вивіреним діям екіпажу. Полковник Олександр Кухаренко зізнається, що на сьогодні для нього Л-39 –  машина не така “рідна”, як МіГ-29, на якому він літає вже упродовж 23 років. Саме цей винищувач полковник називає улюбленцем. Під час польоту МіГ-29 стає ніби продовження ніг і рук льотчика. Тож виходить, що полковник Кухаренко пролетів на швидкості майже двісті кілометрів на годину на висоті лише один метр над смугою, а потім ще й виконав успішну посадку на ґрунт на повітряному птасі, який є для нього новим. Не міг пілот такого гарту катапультуватися, та й не збирався здаватися – школа життя, яку він пройшов, не дозволила.

 ДОВІДКА

Указом Президента України за зразкове виконання військового обов’язку, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України нагороджено – орденом “За мужність” III ступеня начальника повітряно-вогневої і тактичної підготовки 40 бригади тактичної авіації повітряного командування “Центр” Повітряних Сил майора Андрія Кротова; заступника командира повітряного командування Повітряних Сил із авіації, начальника авіації управління повітряного командування “Захід” Повітряних Сил полковника Олександра Кухаренка.