Юрій Павленко, Уповноважений Президента України з прав дитини, – про соціальне сирітство, злісних неплатників аліментів, дитсадки та всиновлення

Вони мають модний одяг, дорогі мобільні телефони та комп’ютери, але зазвичай сумні, задумані та малоговіркі. І посміхаються зрідка, часто озлоблені на весь світ… 

Йдеться про дітей-сиріт при живих батьках, матусі і татусі яких подалися гарувати за кордон, “лиш би дитя забезпечити та заробити на навчання у виші”. Натомість тут, в Україні, їхнім донькам і синам дуже бракує батьківської поради, тепла та уваги. Звісно, гроші, які мама передала, потрібні, але вони ніколи не зігріють. 

Серце щеміло, коли, перебуваючи нещодавно в Італії, від кожної українки-заробітчанки чула: “Я люблю свою дитину! Працювати тут важко, але мушу поставити її на ноги, а потім повернуся… Зараз спілкуємося через Скайп…” Кожна(!) говорила це зі слізьми в очах і невимовною тугою. Більшість із них – розлучені, тож діти удома самотні.   

В Україні ж бабцям і дідусям тримати дисципліну важко. Як наслідок, багато бездоглядних дітей все частіше потрапляють у халепи – хуліганять чи крадуть. Тут без допомоги дорослих не обійтися. Не втратити покоління має допомогти “Національна стратегія профілактики соціального сирітства в Україні”, розроблена Мінсоцполітики спільно з ЮНІСЕФ, громадськими організаціями та дитячим омбудсменом.

Є скептики і критики документа (указ підписаний 22 жовтня 2012 року), але змінювати ситуацію треба конче.  

“Уперше до сімей, що мають право на державну підтримку, віднесли дітей заробітчан, а також дітей, чиї батьки розлучаються або ж ділять майно. Цій дітворі мають допомогти соціальні працівники і психологи. За потреби вони можуть сподіватися і матеріальної допомоги. Її механізм ще розробляють”, – зазначає “Пошті” Юрій Павленко, Уповноважений Президента України з прав дитини.

Діти заробітчан як виклик державі 

– За неофіційною статистикою, нині в Україні щонайменше 3 мільйони дітей-сиріт при живих батьках. Стає більше бездоглядних хлопців і дівчат. На вашу думку, як можна цих дітей – майбутнє Украї­ни – захистити, чим їх зайняти?

– Діти трудових мігрантів, по суті, є дітьми-сиротами, але при живих батьках.  Цим діткам, звісно, непросто, адже їм бракує батьків, їхніх порад, тепла та любові! На мою думку, ця цифра – 3 мільйони дітей – завищена… Проблема соціального сирітства існує. Про неї говорять експерти та міжнародні організації. На цій проблемі акцентує увагу і держава.

Допомогти не втратити покоління має затверджена Президентом  “Національна стратегія профілактики соціального сирітства в Україні до 2020 р.” Родині потрібно подати руку допомоги на ранньому етапі. Стратегія ставить завдання надавати сім’ї не лише матеріальну допомогу, як це було завше, а й психологічну, юридичну, педагогічну та організаційну підтримку. Місцеві органи влади повин­ні вчасно виявляти сім’ї, що ризикують опинитись в складних життєвих обставинах, надавати їм якісні соціальні послуги для збереження родини.

Отож, серед сімей, які перебуватимуть під особливою увагою місцевої влади і мають отримувати широкий спектр різних видів допомоги, стратегія визначає такі: ті, в яких батьки з певних причин не можуть забезпечити належного утримання та догляду дітей; сім’ї трудових мігрантів; ті, в яких батьки порушують права дитини, зокрема, через насильство; ті, в яких триває процес розлучення батьків або ж вирішується спір між матір’ю та батьком щодо подылу майна тощо. 

Перед місцевими органами влади, соціальними службами стоїть завдання визначити потреби кожної сім’ї.  

Діти з родин трудових мігрантів потребують особливої уваги. Цих дітей не можна залишати сам на сам. Неодноразово спілкувався з дівчатами та хлопцями, чиї батьки за кордоном. Вони хочуть, аби мама, тато повернулися додому.   

– Психологи наголошують: ці діти, зазнавши моральної травми, чинять спротив – скоюють протиправні дії, аби привернути до себе увагу. З іншого боку, дуже часто це талановиті діти, які, скажімо, малюючи відволікаються від тужливих думок про маму…

– Держава має знати кожну дитину, батьки якої подалися за кордон, має знати потреби кожної дитини. Певен: ці потреби – різні. Кожна область і кожен населений пункт мають свої особливості. Потрібен аналіз. Передусім фахівці із соціальної роботи  вивчать усе це та працюватимуть із такими дітьми.

– Ви особисто вірите, що їхня робота буде якісною та ефективною?

– Якщо не віриш, то й запроваджувати не треба… Вірю. Відзначу досвід Тернопільщини, де фахівці вже працюють із дітьми заробітчан. 

– На вашу думку, Україна може повернути додому заробітчан, щоб їхні діти виховувались у повній родині і не були морально травмованими?

– Всіх повернути неможливо… Діти заробітчан – це виклик державі. Держава довго заплющувала на це очі та намагалася робити вигляд, що проблеми не існує.  Мовляв, батьки їх забезпечують. Держава виявилася неготовою до роботи з такою категорією дітей.

– А соціальні працівники не наламають дров?

– У цьому й полягає завдання – щоб і дров не наламати, і ефективну допомогу кожній родині подати. Важливо, аби соціальний супровід сім’ї не перетворився на каральний інструмент, щоб не було зловживань. Крім того, соціальний супровід не повинен дискримінувати дитину. Я дуже прискіпливо ставлюся до методик та інструкцій, які готують міністерства щодо роботи з дітьми різних категорій. 

Україні потрібна здорова нація! 

– Науковці стверджують: аби дитина була здорова, потрібно шість-вісім годин активних занять на тиждень. Прошу сказати, чи дотримуються нині цього? Діти здорові чи ні? 

– На жаль, в Україні порушується право дитини на здоровий розвиток. За роки незалежності ця тема втратила актуальність. То грошей немає, то ще чогось. А насправді розуму бракує! Звісно, нам потрібні здорова нація, здорові діти. Потрібна нова програма фізичного виховання в школах. Урок фізкультури має бути цікавим і враховувати потреби кожної дитини. Має бути індивідуальний підхід.

Аби дитина була здоровою, знадобиться мінімум вісім годин активних занять на тиждень. Рухова активність має бути не лише в рамках уроку фізкультури, але й упродовж дня. Про активне, рухливе дозвілля дітвори у вихідні повинні дбати батьки.

За статистикою, сьогодні лише кожна третя дитина залучена до позашкільної освіти. Це дуже мало. Перша проблема – відсутність необхідних закладів неподалік помешкання. Друга – застаріла матеріально-технічна база. Третя – низька мотивація працівників позашкільних закладів. Четверта – батьки, які часто не мають можливості записати дитину в гурток, тому що більшість із них – платні. 

Згідно з нашим соціологічним опитуванням, тільки кожна третя дитина відвідує спортивну секцію, але попит на позашкільні заняття у дітей подекуди в сім разів більший за пропозицію. 

– Як розірвати це зачароване коло?

– По-перше, ми зупинили закриття позашкільних навчальних закладів. Було відповідне доручення та зміни до закону про заборону їх знищення або ж перепрофілювання. Торік у шести регіонах України (зокрема, на Волині та в Криму) робили спроби закрити такі навчальні заклади. У кожній ситуації Президент чи не особисто втручався… 

По-друге, ми підтримуємо законопроект, підготовлений Міносвіти, щодо переведення фінансування позашкільної освіти з другого в перший, пріоритетний кошик фінансування. Попри це, працювати потрібно вже сьогодні: у нас як було 37% охоплення позашкільною освітою дітей, так і залишилось.  

Законопроект зараз розглядають в уряді. Внесення його на розгляд парламенту блокує Мінфін.  

– Прошу сказати, хто, крім вас, лобіюватиме питання фінансування?

– Кожна нормальна людина, по-перше, розуміє, що лише здорова нація має майбутнє і, по-друге, без позашкільної освіти це неможливо. Важливими є й дитячо-юнацькі спортивні школи. За статистикою, ДЮСШ охоплено лише 12% дітей. Аби Україна через 20 років мала  олімпійських чемпіонів, потрібно, аби в них займалися як мінімум 20% дітей. Нація буде здоровою тоді, коли в спортивні секції підуть не менше ніж 70% школярів. 

Загалом щодо ДЮСШ є два основні питання, які треба врегулювати: перше (законодавче) – затвердження статусу ДЮСШ як спеціалізованого позашкільного навчального закладу спортивного спрямування; друге – система фінансування. 

За нашими оцінками, для повноцінної роботи, утримання і розвитку однієї ДЮСШ необхідно від 500 до 800 тисяч гривень, зважаючи на кількість дітей, приміщення тощо. Щоб створити одну ДЮСШ, треба орієнтовно від мільйон гривень, залежно від матеріально-технічної бази та можливостей конкретного району. Розвиток ДЮСШ є одним з пріоритетів, але цей пріоритет сьогодні, на жаль, жодним чином не підкріплений фінансово. 

– А ваші діти відві­дують гуртки?

– Так, при школі. Старший (йому 11 років) займається футболом. Молодший (8 років)  – також футболом, але ще пішов у театральну студію. Загалом вони мої “союзники”, бо розуміють, що я допомагаю дітям.

– А яка область найбільше охоплена позашкільною освітою?

– Сумська – тут показник 57% . У Сумах працює центр позашкільної освіти, який зміг запровадити нові програми та підходи, ефективно витрачає кошти. Ось із кого варто брати приклад! 

До речі, в Сумській області, порівняно з Львівською, вдвічі більше охоплення позашкільною освітою. На Львівщині варто змінювати підходи до роботи. 

Загалом є низка критичних зауважень до роботи управління освіти, охорони здоров’я та служби у справах дітей Львівської області. Є тут і проблема з інтернатами. На жаль, область, як це не дивно, входить до переліку областей, де є найбільший спротив інтернатної системи розвиткові сімейних форм виховання. 

– Чому, як гадаєте?

– Бо такі керівники.

– Може, час їх звільнити?.. Адже витрачаються час і бюджетні кошти…

– Може, й звільнити. Про це говорили під час однієї з нарад, яку проводили з керівником області. Сподіваюся, за підсумками року зроблять відповідні висновки. Це ж стосується і керівників районних державних адміністрацій, які не повною мірою виконують законодавство. Аналіз щодо виконання ними указів і доручень Президента в сфері захисту прав дитини ми зараз здійснюємо.  

Вважаю ефективними організаторами і людьми з відкритим серцем голову обласної адміністрації Михайла Костюка і міського голову Андрія Садового. Впевнений, вони здатні навести лад і підвищити ефективність роботи своїх підлеглих, відповідальних за напрямок захисту прав дитини.  

Електронна черга у дитсадках 

– Сьогодні в Україні, зокрема на Львівщині, проблематично потрапити в дитячий садочок – треба мати знайомства і гроші. Що порадите батькам? 

– Ситуація з дитсадками виникла не сьогодні. На жаль, тривалий час їх приміщення передавали в оренду різним фірмам. Тепер повертають, але це довгий процес. 

Із іншого боку, за два останні роки відремонтовано та збудовано більше дошкільних закладів, аніж за всю історію України. Роботи проводять коштом державного та місцевого бюджетів, благодійників. І цього не досить, бо нині в Україні лише для майже 60% дітей є місця в дошкільних установах. До речі, рівень охоплення дошкільною освітою в регіоні – один із індикаторів ефективності роботи керівника облдержадміністрації.  

Завдання на 2013-й – прозора електронна черга у дитсадки. Це вже  зробили у Вінниці, до кінця року завершать і в Дніпропет­ровській області. 

– Але ж така черга може бути комусь невигідною?..

– Звичайно, бо це забирає у керівників освіти та закладів певні ресурси – або владні, або якісь інші. Для впровадження електронної черги у дитсадках потрібна політична воля керівника області та міського голови. Це технологічно зробити неважко. 

Міським головам варто вивчити досвід Вінниці, а губернаторам – Дніпропетровщини. Вважаю, це можна зробити у 2013-му і вирішити проблему “нечесних” черг у дитсадки. Також варто й далі  працювати в напрямку будівництва нових дитсадків, збільшення кількості ясельних груп. 

Перевірка інтернатів 

– Ви критикували Львівщину за те, що тут ще багато дітей виховуються в інтернатах. Це й досі так? 

– Так. Нині у Львівській області майже 6 тисяч дітей перебувають у інтернатах, а сімейні форми виховання дітей-сиріт – прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, усиновлення – розвиваються дуже повільно. Тут одна з найгірших ситуацій в Україні. “Сирітські” інтернати реформують. В них навчаються здорові діти, які мають жити в родинах, ходити до загальних шкіл, бути соціалізованими, а не закритими від усього світу. 

У спеціальних школах-інтернатах навчається близько 4 тисяч дітей. Але й тут є діти, які не повинні бути в таких закладах. Нині  в Україні виявлено 200 дітей, які необґрунтовано перебувають у спецшколах-інтернатах. Це здорові діти, які можуть відвідувати загальноосвітню школу. Але після закінчення спец­інтернату така дитина отримує не атестат про середню освіту, а... свідоцтво про те, що прослухала курс середньої школи. Як наслідок, може вступити виключно до ПТУ на обмежений перелік робітничих професій. У такому випадку дитина позбавлена права на освіту. Це несправедливо… 

Наслідувати приклад “Левеняти” 

– А які позитиви є на Львівщині?

– У Львівській області є унікальні речі, за якими має вчитися вся країна. Кажу про навчально-реабілітаційний центр для дітей із вадами зору  “Левеня”. Основна мета  центру – створення моделі ранньої психолого-медико-педагогічної допомоги дітям із вадами  та організація навчання і реабілітації сліпоглухих дітей в умовах освітнього закладу нового типу. 

В центрі навчаються,  виховуються та отримують корекційно-педагогічну допомогу і лікування понад 200 дітей з різними вадами зору (в тому числі сліпі, сліпоглухі та діти з комбінованим дефектом) віком до 12 років. 

“Левеня” працює на родину з дитиною, на результат дитини. Його мета – якомога швидше перевести дитину в звичайну школу. Певен: так, як працює  “Левеня”, мають працювати всі. 

Позитивним є й те, що Львів зробив паспорт здоров’я дитини. Це дуже правильне рішення. Анкета змусила батьків спілкуватися з дітьми. Гарний захід у Львові – “Ярмарок дитячого дозвілля”, де діти могли обрати гурток чи секцію. 

Не “розривати” дітей! 

– Через розлучення батьків часто-густо потерпають діти. Скажімо, у Західній Україні непоодинокими є випадки, коли дитину “розривають” мама-українка і тато-італієць. На вашу думку, наскільки захищені в цій ситуації права дітей? Чи чують дітей суди?

– Перед тим як одружитися, подумайте, як розлучатиметеся… Коли народжуєте дитину, одразу майте на думці, які можуть бути наслідки… Важливою є шлюбна угода. 

Якщо все ж таки вирішили розлучитися і маєте дитину, найкращий варіант – домовитися. Як свідчить досвід, втягування чиновників  у цей процес часто завдає великої шкоди дитині. У цій ситуації точно немає того, хто виграє. Натомість неодмінно програє дитина. 

Сьогодні в нашому офісі на опрацюванні 18 міждержавних судових справ, де батьки не можуть порозумітися, з ким має бути дитина. У Європі рішення суди ухвалюють дуже швидко (від 6 годин),  а в Україні – до 3 місяців і довше.  

На жаль, нині суди часто порушують права дитини, скажімо, її думки чути не бажають. Натомість Генпрокуратура на доручення Президента  має проаналізувати дотримання законодавства щодо врахування думки дитини при розгляді судами справ про визначення місця її проживання, участі батьків у вихованні, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, а також спорів щодо управління майном дітей. На сьогодні за двома виявленими фактами оскаржені рішення в апеляційному та касаційному порядках. 

  З аліментами не легковажте. Платіть!

– Ще одна актуальна проблема України – несплата батьками аліментів. За статистикою, нині в державі до 15 – 20 тисяч осіб, які злісно їх не платять. Як, на вашу думку, змусити цих горе-татусів не забувати про дітей? 

– Несплата аліментів – грубе порушення  прав дитини. Нинішня процедура щодо їх стягнення недосконала. 

Ми виступаємо за посилення санкцій до батьків, що уникають сплати аліментів, а саме запровадження нових механізмів примусу. Зокрема, хочемо внести батьків, які є злісними неплатниками аліментів, у так званий “чорний список” з обмеженням прав на отримання банківського кредиту, забороною виїзду за кордон до повної виплати аліментів. Ці та ряд інших механізмів відпрацьовуємо в спеціальній робочій групі. Ставлення держави і кожного громадянина до неплатника аліментів має бути жорстким.

– А що ж до ухвалення законодавчих змін робити матусям, коли екс-коханий  “не пам’ятає” про аліменти, тоді як дитину треба за щось годувати і одягати?!

– Це питання ми взяли під особистий жорсткий контроль. Жінкам варто звертатися до прокуратури і до мене. 

Українські всиновлювачі 

– У Львові фактично кожне п’яте подружжя не може мати дітей. Загалом в Україні, за статистикою, майже мільйон(!) неплідних пар. Чи охоче українці всиновлюють нині дітей з інтернатів?

– Щорічно українці всиновлюють майже 2 тисячі дітей. Із 2008-го у державі переважає національне усиновлення. Нині іноземці всиновлюють дітей, що потребують серйозного медичного догляду, і не можуть всиновити дитину, якій ще не сповнилося п’яти років. 

Із майже 96 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, майже 12 тисяч виховують у прийомних родинах і будинках сімейного типу, під опікою перебуває 64 тисячі дітей, ще майже 15 тисяч залишаються в інтернатах. 

У банку даних дітей, що підлягають усиновленню, на сьогодні перебувають 26 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Це як вихованці інтернатів, так і прийомних родин, дитячих будинків сімейного типу. Дві третини з 26 тисяч дітей у банку даних – це ті, яким більш ніж 10 років, близько 1,5 тисячі дітей – віком до 5 років, з них майже половина – із дуже важкими недугами, ще половина – з великих родинних груп, де є 4-5 братів чи сестер.

Сьогодні існує черга потенційних усиновлювачів, і це дуже добре. Але українські родини хочуть всиновити дитину до трьох років, здорову, тоді як у базі на всиновлення – діти, яким більш ніж сім років. Президент ставить завдання сформувати культуру всиновлення дітей старшого віку, адже вони також хочуть мати тата і маму. 

ДО ТЕМИ

За майже півтора року роботи Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко провів 70 інспекційних перевірок. Щодня на його адресу надходить 30 – 50 різноманітних скарг, які треба розглянути, прийняти рішення та допомогти у тій чи тій проблемі. 

Звісно, найприємніше, коли є результат, і дитина каже “дякую”.  

Юрій Павленко добре пам’ятає кожного, кому допомагав. “Марія, яка за нібито вкрадений велосипед мала відсидіти 3 роки, зараз навчається в ПТУ у Бердичеві, називає мене татком, – розповідає співрозмовник. –  Цю справу виявили під час перевірки  Київського СІЗО. Дівчина взяла, а потім повернула велосипед, але міліція вирішила порушити кримінальну справу… 

А ось Надя зараз мала вчитися в спецінтернаті для дітей із особливими освітніми потребами, куди її скерували безпідставно, і закінчити школу без атестата. Нині вона навчається у загальній школі, має добрі оцінки, у неї – нові люблячі мама й тато, братики, сестрички і багато друзів”. 

ДОВІДКА

На 1 січня 2012-го в Україні було  95 956 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Майже 80% із них є сиротами при живих батьках.

Щорічно в Україні близько восьми тисяч дітей залишаються без батьківської опіки, зокрема, через безвідповідальне ставлення батьків до своїх обов’язків і жорстке поводження з дітьми, батьківський алкоголізм та наркоманію.