Павло Розенко, провідний експерт центру Разумкова, – про післявиборче економічне майбутнє України, в якій валюті зберігати заощадження та як повернути трудових мігрантів

Життя після 28 жовтня, дня парламентських виборів – 2012, триває, але про золоті гори, які обіцяли нам політики, не мрійте. Радше доведеться тугіше затягти “паски” сімейного бюджету. 

Очікування експертів тривожні: не варто сподіватися найближчим часом покращення соціальних стандартів. Через високі ціни на газ подорожчають товари широкого вжитку, зокрема продукти харчування, і комунальні послуги. На Україну впливатиме й негативний стан світової економіки. І все це – не нагнітання ситуації, а реальна картина. Не слід розраховувати й на те, що малий та середній бізнес, який здебільшого “в тіні”, працюватиме “набіло”. 

У 2013-му Україну чекає ще й переділ сфер власності – не уникнути війни між фінансово-промисловими групами. “Крім того, олігархи намагатимуться вирішити свої фінансові проблеми за рахунок пересічних українців. Вони не зменшують своїх апетитів, бо не хочуть втрачати статків, тому й підвищують ціни на пальне, продукти харчування”, – зазначив у розмові з “Поштою” провідний експерт Центру Разумкова Павло Розенко.

Наслідки штучного стримування цін

– Під час виборів-2012 політичні партії витратили на виборчу кампанію понад 600 млн грн. Найбільше – партія влади. Пане Павле, чого, на вашу думку, тепер слід сподіватися пересічному українцеві в економічному плані? Як бачимо, першим “дзвіночком” для громадян стало подорожчання хліба…

– Зараз в Україні відбувається те, про що говорили всі експерти ще півроку тому. Влада провела виборчу кампанію за рахунок звичайних українців. Це був процес штучного стримування цін на все, починаючи від продуктів харчування, бензину і закінчуючи житлово-комунальними послугами. Було й штучне стримування гривні. А загалом це було штучне стримування державної економіки, аби взяти додатковий ресурс і пустити його на виконання передвиборчих соціальних ініціатив. 

Належить чітко усвідомити: за останні десять місяців в Україні не працювали економічні закони, не працювала економічна логіка. В Україні панувала політична доцільність. Вона полягала у тому, що партія влади проводила свою передвиборчу кампанію під гаслами стабільності. Зрештою, цю стабільність їй треба було показувати і доводити. Як наслідок – адміністративними, неринковими, жорсткими методами намагалися стримувати соціально-економічну ситуацію в Україні. 

Але ж треба розуміти, що політика політикою, а економічні процеси тривають, не стоять на місці, диктують свої умови і мають взяти своє.

Коли, скажімо, підвищують ціну на газ для України, і наша влада не може домовитися про зниження вартості блакитного палива з Росією, то, очевидно, ціни на житлово-комунальні послуги чи на продукти харчування залишатися такими ж не можуть – зростатимуть. 

Звісно, після виборів-2012 українці відчують і підвищення вартості продуктів харчування, і збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги, і девальвацію гривні. 

Якби всі ці процеси розпочиналися з початку року поступово, то ми б, безперечно, їх менше на собі відчули. Тоді все суспільство, особливо ті люди, що є малозабезпеченими, так різко  не відчули б цього здорожчання. Стримували, стримували ціни, а тепер, після виборчої кампанії, все різко дорожчатиме… 

– Щойно громадяни проголосували, як їх втішили післявиборчим “подарунком” – тотальним подорожчанням…

– Українцям розповідали про стабільність, а тепер – хоч трава не рости. Особливо відчутною і вкрай неприємною є ситуація з національною валютою.

– Мабуть, то лише початок “гривневої” історії…

– Не те що мабуть – стовідсотково! Обурені люди й подорожчанням хліба у більшості міст України на 10 – 20 відсотків. Певен: цьогорічний опалювальний сезон здивує нас новими тарифами на житлово-комунальні послуги. 

На мою думку, Україна може пройти період “шокової терапії”, яка, на жаль, спровокована не якимись фінансовими світовими кризами, як нам пояснюють, а наслідками діяльності уряду. Нині українці розплачуються за популістську політику влади, яку вона проводила впродовж 2012 року, своїми статками, доходами та благополуччям. 

– Прошу сказати, чи реально спинити такі негативні тенденції і чи можна зробити якісь мудрі кроки в цій непростій ситуації?

– Це треба було робити впродовж року. Зараз украй важко буде йти супроти економічного процесу. Тим паче що таки є вплив зовнішнього чинника. Так, світовий ринок і світова кон’юнктура, скажімо, металопродукції (це основа нашого експорту) несприятлива для України. Нині металургійні підприємства забезпечені замовленнями лише на 40–45 відсотків своїх потужностей… 

В цій ситуації Україна реально програла час, програла десять місяців, під час яких могла підготуватися до кризи. Ми ж, навпаки, нині ослаблені. У влади немає вільних ресурсів для закриття поточних виплат.

Національний банк, аби втримати гривню, “спалив” масу ресурсу, зокрема золотовалютного резерву країни. Лише за останній місяць цей запас скоротився на три мільярди доларів. Ми наближаємося до критичної позначки – 22 – 23 мільярди доларів. Тобто запасу міцності в української економіки немає. 

Про гроші МВФ і зобов’язання 

– Коли ми хворіємо, то йдемо до лікаря. Тож хвору економіку також треба лікувати. Що ви, як експерт із економічних питань, можете порадити в цій ситуації?

– Уряд в судомах починає шукати ресурс для поповнення золотовалютних резервів та виконання соціальних зобов’язань перед суспільством. 

– І де, на вашу думку, знайдуть кошти?

– Сьогодні більш-менш дешевим ресурсом, який може отримати Україна, є гроші Міжнародного валютного фонду. 

– Так. Але ці гроші дадуть за умови підвищення житлово-комунальних тарифів, що є непопулярним кроком у соціальному плані…

– Звісно, щоб отримати ці кошти, уряд має виконати низку зобов’язань, які, до речі, й раніше брав перед МВФ. Перше – реалістичний бюджет; друге – баланс бюджету НАК “Нафтогаз України”, що включає підвищення вартості газу для населення та житлово-комунальних послуг; третє (це основний момент!) – відпущення гривні у “вільне плавання”, себто зняття певного адміністративного тиску на гривню, і більша незалежність в цьому питанні Національного банку України. Ось три моменти, на які МВФ сьогодні робить основний акцент. Такі зобов’язання брав на себе уряд і він їх має виконати, щоб отримати гроші. 

– Як вважаєте, питанням кредиту МВФ займатиметься теперішній очільник уряду Микола Азаров чи це, можливо, стане пріоритетом нового прем’єр-міністра?

– Все залежить від політичної ситуації та розкладу сил у Верховній Раді. Я не певен, що влада має 226 голосів для нового глави уряду. Не виключаю такого моменту, що прем’єр-міністр України Микола Азаров (глава уряду – це єдина особа, яка має пройти через голосування Верховної Ради) залишиться на своїй посаді. Проте персональний склад Кабміну буде дуже серйозно змінений. 

– Себто у міністерські крісла сядуть жорсткіші керівники?

– Так. Більш прагматичні. Можливо, люди з більш прозахідними, проєвропейськими поглядами. Але це будуть несамостійні політики. 

Це однозначно будуть представники провладної команди, які не матимуть власного політичного голосу, а лише чітко виконуватимуть завдання.

Влада заганяє бізнес у “тінь”

– Чого ж у такій непростій ситуації чекати людям бізнесу, тобто середньому класу? Адже, як відомо, бізнес любить спокій, а його, як бачимо, сподіватися годі… 

– Так, бізнес любить спокій! Орієнтується і на зовнішній клімат, який створює навколо себе Україна. За три останні роки у представників малого та середнього бізнесу зникла ілюзія щодо влади. Влада їх просто не підтримує! Ба навіть більше, ще й заганяє у “тінь”. Влада не дає їм працювати. Український бізнес, на жаль, пристосований до цих умов. Нині фактично 90 відсотків(!) малого та середнього бізнесу перебуває “в тіні”. 

Чи погіршаться умови для його провадження? Вони й так негативні. Звісно, влада повинна була б робити ставку на малий і середній бізнес. 

– Чому кризи так сильно б’ють по Україні?

– У розвинених країнах частка малого та середнього бізнесу в економіці становить у загальній структурі від 65 до 80 відсотків, тоді як базові галузі – не більш ніж 20 – 35 відсотків. Саме вони традиційно й потерпають через кризу. І коли відбувається падіння, то економіка держави має на що “падати” – на так звану “подушку” малого і середнього бізнесу із тих 65 – 80 відсотків. Підприємці тримають державу, справно платять податки. 

На жаль, в Україні ситуація принципово інша. Малий і середній бізнес у структурі нашої економіки становить максимум 8 – 15 відсотків. Усе інше, себто базові галузі, – це велика економіка, залежна від зовнішньої кон’юнктури. Безумовно, коли зовнішня кон’юнктура грає проти цього ринку, в економіці виникають проблеми. А “подушки безпеки” в нас немає. 

– Можливо, уряд нарешті повернеться обличчям до малого і середнього бізнесу і не нищитиме середній клас, на що часто нарікають самі підприємці? 

– У цьому питанні присутній дуже сильний політичний фактор. У мене складається враження, що влада не хоче, щоб в Україні був заможний і незалежний середній клас! Ще б пак, бідними людьми легше керувати. Бідних людей можна тримати на сухому пайку, а перед виборами кинути якусь копійку. Нині бачимо, що основа електорату партії влади – пенсіонери, яким перед виборами провели незначну індексацію пенсій. 

– Дійде до того, що підприємці почнуть утікати за кордон. Що вже й роблять... 

– Бо не хочуть так жити – в нестабільності, постійних нервах! 

Українцям не треба боятися змінювати владу 

– Українці завше були, є і будуть працьовитою нацією. Але чому ж наші роботящі люди такі бідні?! 

– Найголовніша проблема українців, на мою думку, у тому, що вони не вміють відстоювати свої права на будь-якому рівні: чи то у відносинах “суспільство-держава”, чи то у відносинах “працівник-роботодавець”.

У нас відсутнє громадянське суспільство. У всіх країнах світу захистом трудових і соціальних прав займаються профспілки. Завдання політичних партій інше – вплив на політику, її формування. 

В Україні профспілковий рух цілком дискредитований, зруйнований. Приміром, у Польщі, Чехії, Великобританії та Франції профспілки є надзвичайно активними.

– Що ви, як експерт, порадите українцям, аби вони стали заможнішими? 

– В цій ситуації варто розраховувати на власні сили, знання, досвід та енергію. Для молоді основним ресурсом є знання! Знання фахові, в тому числі іноземних мов і сучасних технологій. Освіта – ось що нині найголовніше для молодих українців! Варто себе формувати, працювати над собою. І ще: основний базовий принцип – українцям не треба боятися змінювати владу. 

Повернути трудових мігрантів 

– Із Західної України багато людей через безвихідь утікають за кордон на заробітки – до Польщі, Італії, Іспанії, Греції. Прикро те, що їхні діти є сиротами при живих батьках. Цю біду наша держава ще спов­на відчує на собі… Як ви гадаєте, трудових мігрантів ще реально повернути додому чи про це вже варто забути?!

– Безумовно, реально! Передусім держава має бути зацікавлена у цьому. Адже якщо ці люди подалися за кордон, то, по-перше, вони активні, ініціативні, по-друге, можуть проявити і в Україні певну підприємницьку активність. 

Кажу про те, що сьогодні у Європі активно розвивається прошарок малого і середнього бізнесу. Себто в ідеалі українці мали б повернутися додому і розпочати тут власну справу. 

Напевне, не варто говорити про те, що держава має створити їм робочі місця. На мій погляд, для більшості цих людей украй важливим є те, щоби влада не заважала їм провадити власний бізнес, щоби вони могли повернутися і створити тут свою власну справу. Це може бути перукарня, хлібопекарня, навчання чи надання послуг літнім людям, яких нині в Україні не менше, ніж за кордоном (звісно, там платять набагато більше). 

Україна мала б бути зацікавлена у поверненні трудових мігрантів. Голов­не – українцям треба дати нормально працювати! 

Потреба політичної волі

– Прошу сказати, а в яких галузях економіки нині можна створювати нові робочі місця?

– У нас залишилося не так уже й багато ніш, де можна створювати нові робочі місця. У металургійній та машинобудівній галузях, зосереджених на сході України, проблема одна – треба проводити політику гідної оплати праці. Кажу про те, що гроші зі шахт і підприємств мають осідати не в кишенях олігархів, а хоча б частково повертатися до людей. Тоді там розпоч­неться розвиток… Шахтар не виведе гроші на Кіпр, а піде до крамниці і купить товари. 

Перспектива Західної та Центральної України – все, що пов’язане із сільськогосподарським виробництвом. Тут перспектива є, і непогана. 

– Але на тій же Львівщині чимало полів, що заросли бур’янами…

– А чому вони заросли бур’янами? Бо в нинішніх економічних умовах України провадити будь-який бізнес, зокрема й агробізнес, не можна. Бізнесом у нашій державі мають займатися не дві-три родини, а кожна людина, що прагне цього. Мають бути рівні умови для всіх. 

– Ви особисто вірите, що таке можливе? Це не українська казка!

– Безумовно, можливе. І це не казка. В усіх цивілізованих країнах це є, тож маємо на кого рівнятися. Для цього потрібна політична воля. Бачу, що в нинішньої влади такої політичної волі немає. У нас – клановий капіталізм.

– Як думаєте, опозиції вдасться допомогти пересічним українцям та людям бізнесу?

– Опозиція може добитися лиш одного – прийти до влади і змінити в ній правила гри. Українцям треба бути активними для того, щоб у 2015-му змінити цю владу. До цього часу в Києві будуть вибори міського голови і міськради, нас чекають вибори в органи місцевого самоврядування. За нинішньої влади говорити про краще майбутнє України не доводиться. 

– Чи ймовірним є збільшення податкових перевірок в Україні після Нового року? Маю на увазі ті області, в яких партія влади набрала невеликі відсотки.

– Нині бізнес дуже добре пристосований до того, що відбувається в країні. Підприємці здебільшого працюють “в тіні”. Безумовно, що ті люди, котрі працюють легально, відкрито, можуть відчувати на собі певний тиск. 

Треба розуміти: що більшим буде тиск, то більше підприємців перейде у тіньовий сектор. І держава, намагаючись таким чином взяти більше коштів до бюджету, навпаки, ще більше їх втрачатиме. Знову ж таки, що більшим буде тиск, то меншими будуть доходи в бюджет, то гірше буде для самої держави. Влада це повинна розуміти. 

Про долю гривні 

– В чому українцям краще зберігати заощадження – у гривнях, доларах чи євро?

– У нинішній ситуації жоден економіст не порадить тримати заощадження в гривнях. Очевидно, що великого падіння не відбудеться, але ситуація з національною валютою виглядає нині непереконливо. Зовнішні чинники залежать від того, як швидко уряд домовиться з Міжнародним валютним фондом: скоро – буде результат, нескоро – гривня падатиме щораз більше. 

Тож власні заощадження варто диверсифікувати між доларом і євро. 

– Українці тепер зберігають гроші у банках чи вдома? Чи існує довіра до банківської системи?

– Нині є велика недовіра до банківської системи, про що свідчать останні дані. Немає довіри до влади, національної валюти і банків.

Звісно, ідеально було б порадити людям вкладати гроші у нерухомість… Поза тим, згідно з останніми опитуваннями, українці бідніють і не мають великих заощаджень. 

Про бюджет-2013 і вклади 

– Держбюджет-2013 планують прийняти теперішнім складом парламенту. Як гадаєте, чому так поспішають? Яким буде головний фінансовий документ держави на наступний рік з огляду на ту кризову ситуацію, про яку ви розповіли?

– Поспіх якраз і полягає у тому, що є кризова ситуація, і Україні конче потрібен ресурс Міжнародного валютного фонду. А якщо потрібен ресурс МВФ, то влада подасть бюджет згідно з вимогами фонду, що дуже й дуже негативно позначиться на суспільстві. 

Це буде досить жорсткий бюджет. Він відрізнятиметься від того, який обіцяла влада перед виборами. Треба чітко усвідомити: вибори відбулися, і закінчилися всі соціальні ініціативи. 

– А як щодо виплат вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР?

– Не виключаю, що будуть закладені якісь кошти, аби продемонструвати: обіцяли – виконуємо. Поза тим, у 2013-му реальних грошей люди не дочекаються. Найімовірніше, цю програму відновлять аж у передвиборчому 2015 році. 

Проблема з демократією 

– Поляки свого часу пережили так звану “шокову терапію” – економічну реформу Лєшека Бальцеровича. В Україні про неї неодноразово згадують. Своєю чергою, й ви не раз наголошували на тому, що подібну реформу здійснити можна, але за умови демократичного суспільства. Чи й справді вона можлива в Україні?

– Йдеться про економічні реформи і клімат в Україні. “Шокову терапію” ми відчуваємо на собі останні 20 років! Зволікання з проведенням масштабних реформ розтягнуло “шокову терапію” на 20 років. Не може бути вільних ринкових економічних відносин в країні, у якій немає вільних відносин загалом. 

– Чому Україна є непривабливою для іноземного інвестора? Можливо, українські олігархи не хочуть бачити тут іноземців?

– Думаю, Україна не цікавить інвесторів. Вони бачать, що у нас – проблеми з демократією, свавілля в судах тощо. Виходить, що, вкладаючи в Україну гроші, ти можеш постати перед ситуацією, коли налагодиш виробництво, а через якийсь час цей бізнес у тебе заберуть. Ба навіть більше, це буде супроводжуватися повною підтримкою органів влади та суду. 

Нині у випадку конфлікту жоден інвестор не може захистити свої інтереси через український суд. Не може захистити свої гроші… А якщо інвестор не може захистити себе в суді, то він ніколи не матиме справи з такою державою. Тому наші поля заростають, економіка “лежить” і власних коштів, аби підняти все те з колін, Україна не має… 

Львів – Київ – Львів