Вибори поглибили прірву між Україною та світом 

Україна таки обрала 28 жовтня під час парламентських виборів свій цивілізаційний шлях. Проте чітким він не є, як і не є чіткими більшість процесів, що відбуваються в незалежній Україні за часів обмеженої демократії та всеохопної кризи. Якщо результати голосування демонструють орієнтацію українців на національні принципи та західні цінності, то увесь виборчий процес і неможливість відстояти демократію в країні ще раз показують справжній невтішний шлях. 

У свою чергу, Європа теж стає заручницею ситуації: необхідно зберегти для себе Україну й водночас не допустити проникнення диктаторських елементів у власну систему. І хоча під час слухання звіту спостерігачів у Європарламенті чиновники свою стурбованість висловлювали обережно, все ж фактом є те, що наразі європейські політики вже не готові тиснути руку Януковичу. Надії на інтеграцію тануть, а жертвами стають пересічні  українці.

Очікування старої сеньйори 

Аби отримати шанс на інтеграцію у світові структури, від України вимагалося небагато: всього лиш мінімізувати фальсифікації під час виборчого процесу. Абсолютної демократизації від країни, яка упродовж двох років сповзає в лоно тоталітаризму, ніхто не очікував. Зокрема, як повідомляла “Пошта”, за даними Інституту світової політики, “рівень очікувань від виборів в Україні був вкрай низьким”. 

Проте настільки відвертого жонглювання волевиявленням громадян України Європа не чекала. Ще перед виборами головний лейтмотив висловлювань європейських посадовців був таким: “Проведете вибори – говоритимемо про Асоціацію”. Найнаочнішою ілюстрацією риторики західного світу була одна із останніх заяв перед виборами в Україні, яку зробили державний секретар США Гілларі Клінтон та верховний представник ЄС із закордонних справ Катрін Аштон. У ній, йшлося зокрема про те, що “лідери України повинні виправдати надії своїх громадян”, а отже і надії Європи. 

ЄС готовий був прийняти Україну, якби вона хоча б частково задекларувала своє прагнення демократичності. У час загальної європейської кризи перемога у протистоянні східній деспотії на фронті цінностей була б суттєвим підсиленням позицій ЄС. Але Україна, провівши, за словами самих членів ЦВК, “найбрудніші вибори в історії”, не допомогла самій собі та ЄС. Такого стара Європа не очікувала, хоча й була до цього готова…

Агонія ідентичності 

Реакція західних високих посадовців на безчинства своїх східних колег була блискавичною. Однозначна критика від ОБСЄ, ПАРЄ, НАТО та інших урядовців західної цивілізації сипалася на адресу української влади вже наступного дня після голосування. Захід закликав рахувати швидше, уникати упереджень і ставитися з повагою до волевиявлення громадян. Найяскравіше цю критику ілюструє лаконічна заява держсекретаря США Гілларі Клінтон, яка зазначила, що “народ України заслуговує на кращі вибори”. 

Усі міжнародні організації Заходу назвали процес волевиявлення українців зовсім не вільним і чітко задекларували той факт, що Україна зробила “крок назад” у процесі демократизації. Цим самим стара Європа і ціннісний Захід фактично окреслили модель подальшої співпраці з Україною, яка полягатиме у повільній ізоляції. 

Із цим погоджуються і європейські аналітики. Наприклад, експерт європейського аналітичного центру European Council on Foreign Relations Ендрю Вілсон зазначив, що зосередженість на виборах розширила європейський огляд від ситуації з Тимошенко до того, що справи погіршилися в усіх сферах життя України. 

“Зараз є небезпека, що ЄС змінить правила гри та зробить проведення виборів єдиним критерієм для того, аби вирішити, чи повинен він відновити відносини з Україною та судити владу більше за минулою, ніж за теперішньою поведінкою, чи використає він критику виборів для того, щоб рухатися до політики де-факто ізоляції”, – зазначає Вілсон. 

Проте ситуацію, за якою Європа та США можуть однозначно затаврувати Україну, ускладнює той непростий факт, що пересічні українці, навіть за результатами не зовсім демократичних виборів, здебільшого обрали партії, які є ціннісно орієнтованими на західні стандарти. Тобто, ізольовуючи Україну, ЄС може відректися від тих, хто ідентично до нього належить. А це вже не перемога, а поразка для самої Унії. 

У старій Європі це також розуміють. Саме тому однозначної політики від Співдружності очікувати не варто. Вочевидь стара сеньйора Європа й надалі вестиме вимушений флірт із українською псевдодемократією, вишукуючи у лавах нової Верховної Ради спільників процесу демократизації свого сусіда. 

Але завжди існує крайній. На жаль, це українці. Виборами українська влада провалила основний вибір українців (між східною деспотією і західною моделлю), залишивши країну на традиційній міжцивілізаційній периферії. Українців, попри їх основний вибір, незмірно віддаляють від цінностей та європейськості, за які вони голосували… Чи знайдеться вихід із ситуації, залежить від того, наскільки оновлена опозиція буде оновленою і наскільки безцінними будуть їхні цінності.