Мар’яна Нартікова, завідувач Львівського обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування, – про те, як батьки можуть допомогти випускникам підготуватися до ЗНО, правильно зорієнтувати у виборі професії та життєвої дороги

Часто ми не помічаємо, як дорослішають наші діти. Не так давно вони йшли тільки у перший клас, а от уже вони стали випускниками і готуються до вирішальних кроків у своєму житті. Для батьків це не менш напружений і відповідальний час, аніж на початку навчання у школі. Про те, як допомогти дитині у цей відповідальний період життя, правильно зорієнтувати у виборі професії, підготувати до вступу до вишу, сьогодні “Пошта” спілкується із завідувачем Львівського обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування Мар’яною Нартіковою.

Без фанатизму

– Скажіть, будь ласка, чи насправді випускникам потрібні заняття з репетитором, чи можна обійтися без них? 

– На мою думку, заняття з репетитором абсолютно необхідні, бо те, що вимагають на ЗНО, викладають на 1-2 курсі університету. Тому в мене запитання до школи – для чого такі навантаження, якщо потім все одно треба наймати вчителя. Діти зазнають  перенавантаження, але з тими знаннями, які дає школа, вони вступити до вишу не можуть. До 11 класу діти вже нічого не хочуть. Два роки репетиторства плюс школа – вони такі виснажені приходять на перший курс, що їм можна лише поспівчувати, на навчання не залишається сил, бо вони всі ресурси кинули на вступ. 

– Яка Ваша головна порада для батьків?

– Не бути фанатичними. Якщо дитина вже визначилася, куди поступати, то акцент потрібно робити на ті предмети, які їй будуть потрібні, а не на всі. Що ж до решти – треба знаходити компроміси. Головне, щоб дитина була здорова і щаслива, все інше – дрібниці, в тому числі і вступ. 

– Чи достатньо засвоїти певний обсяг інформації, аби вступити до вишу?

– Інформація – це не знання. При чому частина сьогодішніх студентів вишів мали б вчитися в училищі, в технікумі і це їх максимум. Ще не було такого, щоб 90% випускників отримували вищу освіту. Вони не можуть цього і не повинні. І за фахом вони не зможуть працювати, бо це не їхнє.

Батьківські помилки

– Які помилки найчастіше роблять батьки? 

– Коли кінцевою метою для випускника ставлять вступ до вишу. У мене було кілька дітей з важкою депресією: вони поступили – життя закінчилося, мети далі нема. Коли людина реалізується повністю – це вже кінець, вона не має куди рухатися. Часом батьки настільки пресингують дітей поступанням, що це призводить до важких наслідків, які потребують втручання фахівця. Зрештою нічого страшного не трапиться, якщо дитина не вступить цього року, має для цього наступний. Часом  піти фізично попрацювати рік – дуже в голові все поправляється. 

–А чи конче необхідною є вища освіта?

– Звичайно, ні. Адже навчання у виші – це шість років, а попереду ціле життя. Треба зважити чи те, чого вона навчиться, її прогодує. Маємо багато випускників факультету міжнародних відносин – чи не найдорожчого факультету у Львові – але з тих 100  лише один працюватиме за фахом, інші торгуватимуть на ринку. В мене питання до батьків – навіщо тратити такі гроші? Якщо немає здібностей і перспективи працевлаштуватися, то шкода тих грошей на освіту. Можна закінчити технікум, сісти шити і бути потрібною, зреалізованою і щасливою, бо це є твій рівень можливостей, амбіцій і ти їх задовільняєш, аніж мати фах,  вищу освіту, і прикладати її… до чола.

Як обрати життєву дорогу

– Часто батьки вибудовують свої амбіції щодо дітей. Як уникнути такої спокуси?

– Потрібно усвідомити, що батьки, які намагаються надолужити своє незреалізоване, ламають життя своїх дітей, намагаючись через них реалізувати власні амбіції. Кожна людина має право на помилку. На щастя, сьогодні можна здобути і 33 фахи. Часом треба трохи часу, аби знайти своє місце у житті, де буде найкомфортніше. Для того потрібно багато чого спробувати. Але в кожному випадку фах потрібно обирати зважаючи на можливість працевлаштуватися і у майбутньому заробляти на прожиток, реалізуватися і забезпечити себе матеріально, а також зважити, чи приноситиме така робота задоволення. А в нас якось навпаки: вибирають місце, де вчитися, а тоді виявляється, що нікому не потрібні економісти, бухгалтери, фахівці з міжнародних відностин тощо.  Юристів є багато, а звернутися нема до кого, як і в багатьох інших галузях. Насамперед людина має бути на своєму місці.

– Як правильно зорієнтувати на професію? Наприклад, дитина знає чого не хоче, а от чим би хотіла займатися в житті – ще не визначилася.

– Це чудово, якщо дитина в такому віці знає, чого не хоче. Я раджу написати список, що категорично не подобається, – що подобається, і над чим ще потрібно подумати. Батьки нехай зі свого досвіду додадуть які ще є можливості.  Тоді разом проаналізуйте кожен пункт: якщо ти вивчишся, які матимеш можливості забезпечити сім’ю і себе. Діти цього не знають. Є ринок праці, відносно якого здобувається освіта. Я йшла на спеціалізацію виходячи з того, де я можу знайти роботу, не там, де подобалося, а де була перспектива працювати і я дуже задоволена своїм вибором. 

Людина має реально дивитися на життя, воно  дов­ге, треба їсти, пити, у щось вдягнутися і десь жити. Є багато речей, може надто матеріальних, але на них не можна не зважати. Ти маєш диплом, але вчилася там де не подобалося, відповідно не вчилася, бо не подобалося, відповідно ти не фахівець. А що далі, розчарувалася в житті? 

– Наскільки готові нинішні випускники до свідомого вибору життєвої дороги?

– Здебільшого не готові. Сьогодні півуніверситету дівчат мріє вийти заміж за мільйонерів і нічого не робити. Начебто дорослі дівчата, а говорять це абсолютно серйозно. В головах щось помінялося: проститутка – це досить престижна професія, а головне, що на неї вчитися не треба. Хлопці переконані, що стануть мільйонерами, однак проміжок, як вони зароблять цей мільйон абсолютно відсутній. У них уява, як у теперішніх фільмах. Радянські фільми показували різні професії, як люди тяжко працюють, показували стосунки між людьми, щоправда депресивні чи ейфорійні, це вже інше питання. Але головне – людина працює, багато працює, а тоді відпочиває. Сьогодні, якщо увімкнути телевізор – людина постійно відпочиває, там нема місця для роботи. Якщо ж є робота, то це офіс, де дівчата ходять в міні-спідниці, виставивши груди, носять папірці, і за це отримують шалені гроші. Тому в дітей формується усвідомлення про роботу як про щось таке, що само собою має статися. 

Раніше була профорієнтація у школах – водили на заводи, у пекарню, тощо. Сьогодні діти не мають уявлення про якісь професії. А якщо зважити, що багато батьків на заробітках і діти  взагалі не уявляють, як ті гроші заробляються. 

– Як же виховати у дитини бажання працювати?

– Дитина вчиться тільки на прикладі батьків. Якщо тато з мамою не читають книжок, то і дитина не читатиме. Якщо тато сидить перед телевізором і длубається в носі, то як ви від сина доб’єтеся чогось більшого. Якщо дорослі  не чистять зуби, то і дитина не буде цього робити. Дитина імітує поведінку дорослих, вона є продуктом сім’ї. Тож усі питання не до продукту, а до пекарів. Привчати до обов’язків треба від народження. Мама щось робить вдома, а дитина має ставати коло неї, і не можна казати: “Я сама швидше впораюся, ти мені не заважай”. Бо той момент, коли дитині цікаво, дуже коротенький. Його треба зловити і зафіксувати, тоді дитина буде це робити дорослішаючи. Якщо до певного віку її до нічого не допускали, змінити щось буде дуже важко, а то й неможливо, бо в неї сформується зовсім інше ставлення до роботи. Дитина в 3-4  роки пхається на кухню допомагати, а мама каже – йди звідси, бо ти собі поріжеш палець. А в 14 дивується, що дитина нічого не вміє на кухні. 

Насправді ж ми всі кудись поспішаємо, щонайбільше півгодини на день розмовляємо з дітьми, а тоді вимагаємо від них, чому вони не вміють того, що вміли ми у їх віці. Бо ми їх цього не навчили!