Сьогодні в Україні для 430 тисяч дітей пролунав Перший дзвоник. Загалом у нашій державі навчальний рік розпочався для 4,6 млн школярів. Зокрема, на Львівщині до школи пішли 258,4 тис. учнів, із яких – майже 25 тисяч першачків. У Львові ж навчання розпочали 66 тис. учнів, а свій перший у житті урок прослухають сім тисяч школярів.

Сьогодні, на святі Першого дзвоника, ми чи не найвиразніше усвідомлюємо, як виросли, подорослішали наші діти. Хтось вступає у новий етап свого життя – йде у перший клас, хтось каже: “Та невже це вже шостий?”, а хтось уже вийшов на фінішну пряму, і цьогорічне свято для нього останнє. 

З початком навчального року для батьків школярів настає відповідальна пора. Потрібно увійти в новий ритм, додається чимало клопотів, обов’язків. Тож, окрім піднесеного настрою, свято Першого дзвоника – це ще й тривога: чим я маю допомогти дитині, що насамперед повинен зробити, аби цей навчальний рік видався для неї успішним. 

Наголос на відповідальність

Як зазначив “Пошті” магістр колегіуму УКУ, доктор морального богослов’я о. Ігор Бойко, початок навчального року для кожної дитини до певної міри – виклик. І щоб упоратися з ним, вона потребує підтримки батьків. Однак ця допомога полягає не в тому, аби вирішувати за дитину ті справи, які треба залагодити, чи робити уроки, а в тому сенсі, щоби скерувати її до свідомого ставлення до нових обов’язків, орієнтувати на відповідальність як у навчанні, так і в різних життєвих ситуаціях. 

На переконання священика, виховувати в дитини відповідальність за своє життя і свої вчинки – головне завдання батьків: “Бог дав тобі це життя, дав найбільший дар – свобідну волю. І ти можеш вибирати – творити добро чи робити що заманеться. Завдання батьків – пояснити дитині, що в житті, коли вона обиратиме добро, це дасть їй змогу бути справді вільною людиною, незалежною ні від чого. Свобода дає можливість сказати: так, я знаю, що я вільний у своєму виборі, але я й відповідальний за свої вчинки”. 

А ще потрібно вчити дитину бути чесною, справедливою, мужньою, не боятися брати відповідальність за інших. Дати зрозуміти дитині, що для неї є негідним. У школі  не насміхатися з інших, не дражнити нікого, не ображати, не говорити поганих слів. Однак, як наголошує о. Ігор Бойко, у цьому мають бути прикладом самі батьки, бо можна багато говорити і гарно повчати, а самому не дотримуватися встановлених правил. Наприклад, розповідати дітям про культуру мови, а у розмові з друзями вживати зовсім іншу лексику.

Зрештою, самі батьки мають чітко усвідомлювати свою відповідальність за дитину і відповідно до цього вибудовувати власні життєві пріоритети. На кожному етапі шкільного життя постають певні питання і виклики: дитина йде у перший клас – батьки мають розуміти, що для неї все по-новому; закінчує школу – думати, що робити далі, допомогти їй обрати професію, порадити, до якого університету вступати, як готуватися до ЗНО. 

“Батьки повинні розуміти ті пережиття, які в цей момент турбують їхню дитину, і намагатися підлаштуватися під них. Вони не можуть усунутися і залишити дитину сам на сам з тим викликом, який перед нею стоїть, мовляв, у мене робота, я за кордоном, зароблю грошей, і ти поступиш; або ж бабуся заведе і приведе зі школи, допоможе зробити тобі домашнє завдання, бо я не маю часу. Батьки мусять пристосуватися до цих викликів: так скоригувати свій робочий графік, особисті плани, щоб бути опорою, підтримкою для своїх дітей. Бо якщо її нема, ніхто інший не зможе цього компенсувати”, – каже співрозмовник.

Знайти свій шлях

Усі батьки хочуть, аби їхня дитина добре вчилася, але всі ми свідомі того, що кожна людина має свої здібності. У класі завжди є відмінники, є такі, що вчаться досить добре, а є й такі, кому навчання дається важко. Однак не варто робити трагедії з того, що дитина – не відмінник. Це ще не значить, що у майбутньому вона не стане хорошим фахівцем у якійсь галузі. Вона може не мати розвинутого інтелектуального мислення, але здатна творити дива: бути добрим майстром, художником чи в якійсь іншій сфері реалізувати ті дари і таланти, якими наділив її Бог. 

“Не йдеться про те, щоб не скеровувати дитину до успішного, наполегливого навчання. Йдеться про те, щоб не вимагати від неї більше, аніж вона може. Є небезпека, що такий надмірний тиск негативно відіб’ється на її здоров’ї, адже дитина перебуватиме в постійному стресі, преживатиме, що не в змозі зробити того, чого від неї чекають батьки”, – веде далі о. Ігор Бойко.

Можливо, варто записати її у якийсь гурток, студію чи спортивну секцію. Кожна дитина в той чи той спосіб проявляє свої зацікавлення, тож потрібно прислухатися до того, що вона любить і хоче, намагатися розвинути ці таланти, не нав’язуючи свою волю і не показуючи своїх амбіції.

Іноді дитині важко зорієнтуватися: походила в один гурток два місяці, потім пішла у другий, третій… 

“Не треба боятися, що дитина непослідовна. Треба прислухатися до її внутрішнього пошуку. Якщо дитина щось шукає – це означає, що вона ще не знайшла того, чим хотіла б займатися у житті. Завдання батьків через спілкування допомогти їй знайти свій шлях. А навіть якщо дитина любить робити багато речей, не варто перейматися, що вона розпорошується, – треба прийняти, що Бог щедро наділив її талантами і допомагати їх розвивати”, – радить священик. 

Оцінки добрі та погані

За словами священика, у кожному класі є відмінники, але їх невеликий відсоток. Важливо навчитися сприймати дитину не за оцінками, які вона приносить, а такою, якою вона є, з усіма її талантами, обмеженостями і недосконалостями. Ми всі їх маємо! 

“В житті нас часто оцінюють. У школі – оцінками. Вони є результатом праці сина чи доньки (вірю, що ставлять їх справедливо). Але дитина має вчитися не задля оцінок, а щоби здобути знання, і не лише для себе – щоби в класі бути серед перших – а з огляду на те, що ці знання повинні допомогти їй реалізуватися в житті. Має бути правильна мотивація: я вчуся не задля оцінки, а щоби здобуті знання згодом допомогли мені, моїй сім’ї, допомогли мені змінити цю країну на краще”, – пояснює о. Ігор Бойко.

Якщо ж трапляються оцінки, що не надто тішать батьків, не варто дитину за це карати, а намагатися з’ясувати причину. 

 “Нехай кожен тато чи мама згадають себе. Думаю, немає серед них таких, що  не отримували б поганих оцінок. Кожна негативна оцінка чи драматична ситуація, яку переживаємо в житті, – це нагода для чогось: щось переосмислити чи виправити. Чому я отримав погану оцінку? Бо не вивчив вірша, не виконав завдання, щось не зробив. Якщо дитина, наприклад, проводить багато часу за комп’ютером і приносить погані оцінки, то, звичайно, треба запроваджувати обмеження. Але у цьому випадку відповідальність лежить на плечах батьків, що не виконують свого обов’язку правильно організувати навчальний процес”, – наголошує священик. 

За правильної організації знайдеться час на все: спілкування, прогулянки з друзями, розваги, забавки,  навіть на той же комп’ютер. Тому батькам належить подумати, що вони мають змінити, аби дитина не засмучувала їх поганими оцінками. Якщо ж вона докладає зусиль, робить хоч малі, але успішні кроки, то заслуговує на похвалу. “Здорова і вчасна похвала дає дитині можливість розвиватися, – каже співрозмовник. – Якщо ж є якісь проблеми з лінощами чи недбальством, треба покритикувати, але розумно: не принижувати і не казати, що з неї “нічого не буде”. Критика має бути конструктивною, аби допомогти дитині зрозуміти, що це важливо для неї у житті. Похвала, заохочування, підтримка, мінімум критики, більше наголосів на позитивні моменти: “якщо ти це можеш, то зможеш і значно більші, складніші завдання осягнути” –  ось інструменти мудрих, відповідальних батьків”. 

Вияв зацікавленості з їхнього боку – ще один додатковий стимул для навчання. Не варто боятися сказати: “Я не знаю цього. Чи можеш мені допомогти?” Дитина зростає в тому, що може навчити чогось своїх батьків, у чомусь їм допомогти. Наприклад, мало хто з нас має такі ж навички у користуванні комп’ютером чи знаннях англійської, як нинішні діти. 

Однак, варто пам’ятати, що значно важливішими за оцінки, навіть за знання, є людські стосунки. 

“Буває, дитина успішно закінчить школу, зробить кар’єру і не має часу провідати батьків, коли вони хворіють, у похилому віці або ж просто самотні. І що з того, що вона здобула добру освіту? Бог кожного провадить і має для нього місце у житті. Тож найголовнішим є не освіта, а моральні якості. Тому виховання має бути цілісним”, – повчає о. Ігор Бойко. 

Християнське виховання

Сім’я, родина, батьки і діти, на думку священика, – це те середовище, та спільнота, яку можемо назвати “домашня церква”. Тут діти починають своє християнське життя: перша молитва, перший знак хреста на собі, а далі – спільне читання Святого Письма, спільна молитва і причастя. Кожна християнська сім’я мала б дати зрозуміти дитині, що на першому місці має бути Бог, Церква, християнське життя – тоді всі інші речі в житті додадуться. Школа доповнює, будує на тому фундаменті, який закладений у родині. 

Коли дитина йде до школи, програма християнської етики у різних класах допомагає їй глибше пізнати нашу віру. Багато залежить і від учителя, адже цей предмет дозволяє використовувати різні методи: рольові та інтерактивні ігри, ділення своїми думками та переживаннями, читання Святого Письма. Якщо вчитель має добре розвинуту педагогічну майстерню, то має гарну нагоду на цих уроках багато навчити. 

“Навіть якщо родина не заклала доброго фундаменту, це допоможе школяреві стати доброю, чесною, морально відповідальною людиною, бути добрим християнином, – каже о. Ігор Бойко. – Світ сьогодні потребує розумних, справедливих, свідомих християн, які зможуть його розбудовувати на засадах християнської віри”.