За 20 років незалежності чисельність осіб з інвалідністю збільшилась майже вдвічі: з 1,6 млн у 1991 році до 2,7 млн у 2011 році. Більш як половина з них – праце­здатні, але працюють менше чверті інвалідів, бо важко дістатися робочого місця – до цього не пристосований громадський транспорт, відсутні пандуси на пішохідних переходах та в цілому у населених пунктах.

Україна та Європа

Рівень турботи держави про людей з обмеженими фізичними можливостями – це відображення рівня розвитку суспільства в цілому. У розвинутих європейських  країнах для інвалідів створені всі умови, аби вони не втрачали зв’язку із суспільством, а навпаки, мали можливості для повноцінної роботи, культурного життя, громадської діяльності тощо. Навіть людина на візку може з відносною легкістю пересуватися містом, відвідувати ресторани, кінотеатри, подорожувати тощо. Безумовно, не все ідеально навіть у Європі, тому європейці й досі борються за те, щоб інфраструктура ще краще враховувала потреби інвалідів. Утім нам і до європейської недосконалості ще далеко. Ви скажете, у Європи на своїх інвалідів є гроші, яких в Україні бракує. Це правда. Проте проблема не лише в нестачі коштів.

Українське законодавство – недосконале: недостатньо жорсткі вимоги до місцевої влади у сфері допомоги людям з обмеженими фізичними можливостями, зокрема у працевлаштуванні, немає чітко виписаних санкцій щодо тих, хто порушує права інвалідів. Порівнюючи міжнародну та вітчизняну статистики, можна дійти висновку, що в Україні завищені вимоги щодо встановлення інвалідності. Всесвітня організація охорони здоров’я зазначила: від 15% до 19,4% населення світу живе з інвалідністю. В Україні  – лише 6%.

Відколи Україна прийняла Конвенцію про права інвалідів, вона взяла на себе відповідальність перед міжнародною спільнотою. Але у 2009 році прийняття Конвенції було лише порожньою декларацією – уряд Тимошенко не мав ресурсів, аби турбуватися про таких людей і виконати зобов’язання перед світом.

Наскільки правління уряду Азарова зрушило ситуацію з місця?

Зміни на краще

По-перше, інваліди потребують доступних засобів реабілітації. Цього року майже три сотні інвалідів Великої вітчизняної війни (ВВВ) отримали слухові протези, штучні кришталики ока, електрокардіо­стимулятори та пільгове ендопротезування. Звісно, це лише крапля в морі, але принаймні у 2012 році держава робить такі витрати і контролює їх надходження до адресата.

Міністр соціальної політики Сергій Тігіпко закликав місцеві держадміністрації вжити заходів, аби всі інваліди були забезпечені візками та протезами за індивідуальною заявкою. Опозиція розкритикувала той факт, що ці замовлення виконуються без оголошення тендера, а відтак – буцімто непрозоро. Проте міністр соцполітики відкинув звинувачення, адже коли йдеться про людей із фізичними вадами, важлива швидкість подання допомоги та її адресність, а не дотримання формальностей. Тендерна процедура суттєво гальмувала процес і дозволяла чиновникам наживатися на проблемах інвалідів.

“Ми прийняли зміни до законів, що дозволяють інвалідові отримати крісло чи протез за індивідуальним замовленням. На місцях деякі чиновники несерйозно ставляться до цього. Ми забезпечимо, щоб механізм індивідуального замовлення працював як годинник”, – наголосив Сергій Тігіпко.

По-друге, необхідно повернути особам із обмеженими можливостями пересування здатність подорожувати містом без обов’язкової сторонньої допомоги. У великих містах країни останні два роки повн­им ходом ведеться облаштування будівель, приміщень та вулично-дорожньої мережі задля зручності інвалідів. Уряд запровадив нові стандарти для громадського транспорту, щоби тролейбуси, автобуси і трамваї були пристосовані для зручності людей на візках. 

Також інвалідам роздається індивідуальний транспорт. З початку 2012 року 110 автомобілів були роздані у 5-ти областях України учасникам ВВВ та інвалідам ЧАЕС.

Передбачене фінансування програм оплати товарів і послуг, у тому числі за принципом “гроші ходять за інвалідом”, тобто за умови, коли передбачені безкоштовні соціальні послуги компенсуються тому, хто їх надає. При цьому інвалід вільний у виборі того, хто надаватиме йому ці послуги.

Збільшено державні видатки на соціальну допомогу. Сотні інвалідів і малозабезпечених громадян з різних областей у липні цього року отримали ТВ-тюнери. Обсяг загального фінансування урядових програм до 2020 року становитиме майже 38 млрд грн. Ця сума перевищує десяту частину річного бюджету України.

Проблема далека від остаточного вирішення. Але  те,  що  робиться  зараз,  дає  велику  надію,  що  життя людей з обмеженими фізичними можливостями в Україні суттєво наблизиться до європейських стандартів.