У спекотні дні так хочеться втекти із метушливого міста. Однак коли виберемось нарешті на природу, випадкова зустріч із змією може зіпсувати нам відпочинок, адже ці тварини мають дуже негативний імідж: ми звикли їх боятися й ненавидіти.
Як розповів “Пошті” голова Львівського відділення Українського герпетологічного товариства Тарас Гринчишин (на фото), таке ставлення людей зумовлене ще образом біблійного Змія, який спокусив їх прабатьків. У різних культурах змія є символом зла чи нечистої сили (як, скажімо, сова – мудрості), проте до самих тварин і їхніх властивостей це часто має досить віддалений стосунок. Що ж до реальної небезпеки, то ймовірність такої в умовах нашої країни дуже невелика, а ризик є меншим, ніж загрози підхопити важке захворювання мозку після укусу кліща..
Під час зустрічі людини зі зміями, небезпека може бути більшою саме для останніх, адже багато з них стають жертвами нашого здебільше безпідставного страху. Як писав ще сотню літ тому галицький герпетолог Ян Олександр Байґер: “Слабкий від змії утікає, а сильний та мужній її вбиває, вважаючи себе рятівником людства, бо вона могла би когось вкусити”.
“Зрозуміло, що змії, а саме отруйні, є досить небезпечними тваринами, але важливо знати, яким саме є ступінь цієї небезпеки. Серед усіх видів змій, які водяться на території України, лише два – гадюка звичайна і гадюка степова – є отруйними. У Західній Україні ми маємо тільки першу з них, яку звуть також карпатською поганкою або ж просто змією. Всі інші види наших змій – неотруйні”, – каже герпетолог.
За словами Тараса Гринчишина, більшість людей розрізняють “змій” і “вужів”. Однак слід зазначити, що вужі – це також змії. Звичайний вуж добре вирізняється світлими (жовтими чи білуватими) плямками на задній частині голови – так званими вушками, зате водяний вуж, що трапляється на Закарпатті у долині Дністра, на узбережжі наших морів, цих “вух” не має, тож люди часто плутають його з гадюкою і бояться.
Гадюка, з іншого боку, досить сильно відрізняється від наших неотруйних змій: усі їх види мають довге струнке тіло, довгий хвіст. В гадюки, натомість, тіло досить товсте й валькувате, довжина його сягає у самців максимум 50 – 60 см, у самиць – 70 – 80; хвіст короткий, голова сплющена. Якщо є можливість роздивитись ближче, то помітно, що в неотруйних змій зіниця ока кругла, проте у гадюки вона вертикальна, як у кішки.
“Забарвлення гадюки у межах одного виду є досить різноманітним, подібно як колір волосся у людини. Змія може бути або цілковито чорною, лише з темно-червоними очима і жовтим кінчиком хвоста, або може мати спину різних відтінків сірої чи коричневої барви, як сріблястої, так і шоколадної, червонуватої чи зеленкуватої. У цьому разі по світлішому тлі завжди йде темніший зиґзаґо- чи ромбоподібний малюнок. Варто зауважити, що у самців забарвлення яскравіше, у самиць тьмяне і менш контрастне”, – зазначає герпетолог.
Часто до змій зачисляють і безногу ящірку веретільницю, яка вирізняється блискучою шкірою коричневого забарвлення, голова її є вужчою від тулуба, а очі, на відміну від змій, мають рухомі повіки (у всіх змій вони прозорі й нерухомі, схожі на скло годинника).
Багато плутанини виникає із змією “мідянкою”, бо цим словом звуть і згадану веретільницю, і властиво мідянку – невелику змію з родини вужевих, яка є неотруйною для людини, як і гадюки коричневого, шоколадного чи червонуватого відтінку.
Найбільшою з наших змій є лісовий полоз, що може сягати півтора метра в довжину. Верх його тіла різних відтінків коричневого чи оливкового, проте відмінною ознакою є світлий низ – черево білого, жовтого або солом’яного кольору. Цей неотруйний вид, як і мідянку, занесено до Червоної книги України, їх у жодному разі не можна переслідувати.
“Вбивати змій не слід, зокрема й самих гадюк. Кожна жива істота є творінням Божим і має своє місце у природі. Єдиний виняток, який ще можна виправдати, якщо немає іншого виходу – коли гадюка поселяється біля житла людини, особливо, якщо там є малі діти. Але навіть таку змію можна виловити, звернувшись до фахівців. Як правило, люди телефонують у МНС, яке скеровує до герпетологів. Цього року таких звернень було вже достатньо багато: інколи раз на місяць, а іноді й кілька разів на день. Проте робота ця поки здебільшого на громадських засадах, і якщо у Львові ще є можливість виїхати на місце, то у випадку дзвінка з інших міст та сільських районів доводиться обмежуватись телефонними консультаціями”, – каже Тарас Гринчишин. Як показує досвід, у більшості випадків скарги спричиняли безпечні для людей вужі.
Та й щодо самої гадюки, за словами герпетолога, страхи значно перебільшені. Сама змія ніколи першою не нападає на людину, навпаки завжди намагається втекти. До того ж, ця змія має відносно слабку м’язову систему, через що не здатна ані ганятися за людиною, ані кидатися на неї. “Все це міфи та вигадки, спричинені частково відомостями про інших отруйних змій, які живуть на території колишнього СРСР, але не водяться в Україні, як і частково людською уявою”, – каже він.
Зі слів фахівця, укус гадюки звичайної для людини зазвичай не є смертельним. Щороку їх лише на Львівщині трапляється принаймні сотня – та й то лише тих, що зафіксовані медичними закладами. Смертельні випадки трапляються вкрай рідко, і то лиш тоді, коли укус було неправильно діагностовано, коли потерпіла від нього дитина або людина з підвищеною чутливістю до гадючої отрути.
“Реакція організму на отруту гадюки є алергічною, і в кожної людини вона різна. Укус гадюки, на відміну від укусу, скажімо, кобри, що паралізовує дихання, має місцеву дію – він впливає на кров та інші тканини, які частково розкладаються, виділяється великий об’єм лімфи, починається сильний набряк, проте переважно він місцевий і не завжди реакція поширюється на весь організм. Першим заходом допомоги потерпілому, який часто упускають або навіть заперечують, є відсмоктування отрути. Це потрібно робити негайно після укусу, відразу ж спльовуючи рідину. Проте, якщо навіть якась незначна частка потрапить у шлунок, загрози нема, оскільки це білкова речовина і вона буде перетравленою. Не слід цього робити лише у випадку, якщо відомо, що є ранки на губах чи в порожнині рота. В інших випадках цей захід є вкрай необхідним, адже він дозволяє відразу видалити з крові значну частину отрути, а таким чином послабити її дію, яка вражає людину. Після цього місце укусу бажано продезинфікувати, якщо це кінцівка, то її бажано знерухомити, та й на загал після укусу краще якомога менше рухатися. Не слід накладати джгут і розрізати рану”, – розповідає Тарас Гринчишин.
Потрібно багато пити, зокрема чаю (алкоголь, всупереч деяким уявленням, не допомагає), а при можливості швидко звернутися за медичною допомогою. Медики, зазвичай, протиотрутну сироватку вже не вводять (це ефективно лише відразу після укусу, тож багато медичних закладів її навіть не мають), а борються вже з наслідками. При не надто сильному укусі проблеми можуть цілковито минути протягом 10 днів.
“Вважається, що отрута сильніше діє в спекотні дні, на дітей, оскільки більшим є співвідношення одиниці отрути на одиницю маси тіла, та від індивідуальної чутливості. Деколи може бути сильнішим укус дрібної молодої змії, оскільки вона може відразу видати весь запас отрути, а доросла її дозує.
За словами герпетолога, наша гадюка не є агресивною твариною, не нападає першою на істот, які перевищують розмірами її звичну здобич – дрібних гризунів, пташенят, великих комах тощо. Окрім того, змії глухі: не чують звуків, але відчувають вібрацію. Кроки людини їх відлякують.
“Я переконаний, що більшість змій ми просто не помічаємо: вони стараються непомітно зникнути ще до того, як ми до них наблизимося”, – каже Тарас Гринчишин.
Отож, засобами запобігання зустрічі із гадюкою є сильніше тупотіння і використання палиці при пошуках грибів і ягід. Вкусити змія може тоді, коли її застали зненацька, якщо до неї тихо підійшли по м’якій землі, болоту чи листі, коли вона загнана в кут і їй нікуди втікати, і особливо – якщо на неї наступили чи торкнулись рукою.