Час, що минув від арешту Тимошенко, був політичним і суспільним випробуванням для країни

У неділю минув рік, відколи головний опозиціонер України Юлія Тимошенко потрапила до в’язниці. Саме 367 днів тому почався остаточний відлік відкритого згортання демократії, вседозволеності влади і суспільної дезорієнтації. Тепер стає очевидним той факт, що ув’язнення Юлії Тимо­шенко є не так політичною справою, як цивілізаційним випробуванням кожного українця. Наразі ані політична верхівка, ані суспільство з цим “іспитом” не можуть упоратися...

§   Хронологія падіння

Тимошенко була заареш­тована 5 серпня 2011-го після того, як суддя Печерського районного суду Києва Родіон Кірєєв під час чергового засідання постановив затримати її за “перешкоджання у встановленні істини”. Тоді Юлію Володимирівну звинувачували у завданні державі збитків через підписання невигідних для України “газових” контрактів і в перевищенні службових повноважень. У той же день розпочалися мітинги за і проти Тимошенко.

Після перебування в Лук’янівському СІЗО колишнього прем’єра у жовтні за вироком суду було позбавлено волі строком на сім років. Саме тоді держава як цілісність і сукупність правових норм провалила свій головний вирішальний іспит: у важкий для країни час апеляційний суд Києва 23 грудня залишив чинним вирок Печерського районного суду Києва. І з кінця грудня Тимошенко почала відбувати покарання в Качанівській виправній колонії у Харкові. Зараз на Тимошенко чекають нові слухання у справі ЄЕСУ – її обвинувачують в ухилянні від сплати податків на суму понад 160 млн доларів.

§   Контрольований бунт

Арешт Тимошенко зіграв на руку і владі, і опозиції. Влада змогла позбутися свого основного конкурента, обезголовивши й так безхребетну опозицію. Опозиція, своєю чергою, здобула важливі козирі у політичній грі на тлі власної бездіяльності. Проте важливим у цьому контексті є не політична складова, а перш за все фактор суспільного безсилля. Останні соціологічні дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать: 38,5% опитаних вважають причиною ув’язнення Юлії Тимошенко її політичну діяльність. Тобто більш як третина населення країни чітко усвідомлює наявність політичного в’язня найвищого рангу. Мітинги на захист Юлії Тимошенко проходили часто і на початку були доволі численними, проте нині про лідера опозиції трохи забули… У річницю її арешту до камери прийшли лише 50 чоловік. Тобто мільйони українців, усвідомлюючи всю абсурдність і безповоротність ситуації в країні, не збираються цьому якось протидіяти.

Не готове було суспільство відстоювати свободу Юлії Тимошенко рік тому, не готове й зараз.  Нові опозиційні лідери теж не квапляться визволяти із в’язниці одного з лідерів Помаранчевої революції. Останнім часом ніхто не займався організацією будь-яких всенародних зібрань і звернень на захист Юлії Володимирівни. Все, на що спромоглися опозиціонери, це принести 365 квіток своєму колишньому лідерові.

§   Логіка краху

Чи не найтрагічнішим у цій ситуації є те, що суспільство й далі неспроможне сприймати інформаційні потоки і шари піару комплексно та критично. Адже “газові” контракти Тимошенко не лише завдали шкоди державному бюджету, НАК “Нафтогаз”, але й усій Україні. За це Юлію Володимирівну критикували аж до того моменту, поки чинна диктаторська влада не запроторила її за ґрати. Після цього Тимошенко стала символом чесності та опозиційності. Більшість теперішніх прибічників екс-прем’єра підтримують не так її як політика, як ту опозиційність, що вона представляє. У той же час левова частка людей, котрі засуджують лідера опозиції, критикують леді Ю не через її негативні сторони, а через те, що підтримують президентську кампанію. В таких умовах фактом є те, що Україна не склала ключового іспиту, запровадженого для неї 365 днів тому.

Українці й досі сприймають все крізь призму політики і політиканства, тоді як загроза краху, перед яким постала наша держава, вимагає переосмислення поперед­нього досвіду і сприйняття реальності як справжньої величини, а не як уявного політичного котлована. Єдиним критерієм, який повинні виробити в собі українці, є сприйняття політика не через його цивілізаційне декларування, а через його реальні дії і реальну шкоду. Нині для України шкідливими є діяльність як влади, так опозиції і бездіяльність самих громадян…