Верховна Рада де-факто припинила бути представницьким органом влади

Методи і принципи роботи Верховної Ради України свідчать про те, що український парламентаризм у тій формі, в якій він існує зараз, не виправдав сподівань. Активна законодавча діяльність депутатів, їхня поведінка і висловлювання проявляються у напрямі, що діаметрально протилежний від реальних настроїв українців.

Постійне, поспішне й шкідливе для народу і країни прийняття низки  законопроектів йде на користь політикам і жменьці бюрократів, олігархів та чиновників, і жодним чином не відображає думки та інтересів українців чи то Сходу, чи Заходу Країни. Після двохрічного згортання демократії в країні, нині можна констатувати її смерть.

Нелегітимне і безглузде прийняття у другому читанні законопроекту Ківалова – Колесніченка, яке відбувалося з порушенням усіх можливих процедур і законів, стало далеко не першим і, як виявилося, не останнім свідченням антинародності українського парламенту. 

Після голосування за “язик”, Рада у фактичному складі зі ста чоловік продовжувала приймати антинародні рішення. Під прикриттям мовного питання “регіонали і ко” встигли розтранжирити бюджетні кошти на суму більш, аніж мільярд гривень, змінити принципи призначення і звільнення спікера, і врізати можливість отримання українцями безкоштовної юридичної допомоги. 

Безпрецедентні рішення, які, тим не менше, стали традицією сучасного українського парламентаризму, приймалися без обговорень та апеляцій. Так, стало відомо, що згідно із рішенням ВРУ, видатки на Генпрокуратуру зросли на 174 мільйони гривень. Натомість із метою економії бюджетних коштів, обранці народу позбавили народ шансу на надання їм правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави. 

Серед останніх рішень Ради також законопроект Тігіпка про зайнятість населення, який було прийнято без жодних запропонованих профспілками поправок, фактично покликаний перетворити Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на департамент при Кабінеті міністрів України.

Безапеляційність цих сотень прийнятих шкідливих рішень, в тому числі і мовного закону, засвідчує не лише принципову ворожість Верховної Ради до українців і держави, а демонструє неможливість існування Ради як такої. Парламентаризм передбачає владу більшості, тоді український парламент є репрезентантом волі меншості. Причина такої ситуації криється у самій основі функціонування ВРУ та в принципах українського суспільства. Так, українці ще й досі не навчилися контролювати владу, як і не збагнули критичного підходу до вибору кандидатів у депутати всіх рівнів. 

Протистояння “свої-чужі” і принцип вибору “меншого зла” став поганою традицією української політики, що призводить до нинішньої олігархічної влади. 

З іншої сторони, люди просто залишаються без права на вибір. Фантастичні для пересічного громадянина внески для участі у політичній кампанії, потреба піар-кампаній ціною в мільйони та відсутність в країні насправді проукраїнської, демократичної, правової політичної сили призводить до того, що у політикум не потраплять кришталево чисті люди. 

І нарешті, основою перетворення Верховної Ради на Верховну Зраду є сам принцип функціонування парламенту. Фактично, участь у більшості голосувань бере від сили третина парламенту. Інші депутати з’являються на засідання не частіше, аніж один-два рази на рік. Голосують не вони, голосують їхні картки. 

При подальшому функціонуванні такого парламенту, не залежно від його складу, говорити про репрезентативність населення не варто. Нинішня Верховна Рада остаточно втратила свою легітимність і наступне скликання цього органу не зможе її відновити, поки не буде прийнято рішення про обов’язкове особисте голосування депутатів і не відбудеться люстрація потенційних кандидатів. Якщо цього не станеться, то сам факт існування Верховної Ради видається нелогічним.