Запровадивши відеонагляд за процесом голосування, парламент зробив вибори-2012 удвічі дорожчими. Чи стануть вони від цього прозорішими?

Цьогорічні вибори до парламенту проходитимуть під пильним наглядом відеокамер. У четвер депутати ухвалили закон “Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року”. 

Головною такою особливістю є запровадження відеофіксації подій, що відбуватимуться на виборчих дільницях у день голосування та опісля, вночі при підрахунку голосів. За цим процесом матимемо змогу спостерігати на окремому сайті.

Понад те, на вимогу (чию, у яких випадках – поки не встановлено) можна буде отримати запис для кращого ознайомлення. Відеодокументація зберігатиметься у ЦВК щонайменше рік після проведення виборів, після чого її знищать.

Як воно працюватиме?

Закон від “регіонала” Владислава Забарського отримав підтримку 259 депутатів більшості. Документом передбачено, що на кожній дільниці (окрім окружних, закордонних дільничних комісій, спеціальних та ЦВК) обов’язково мусить стояти не менш як дві камери. 

Їх розташовуватимуть так, аби не порушувати таємниці голосування. Але деталі й технічні вимоги до апаратів ще має встановити Кабінет Міністрів. Один із лідерів опозиції Арсеній Яценюк уже запевнив, що ця технологія покликана залякати виборців, змусити їх проголосувати правильно. Щоправда, цю думку підтримують не так багато людей. 

“Я думаю, у більшості випадків наших виборців складно залякати. Звичайно, є сільські райони, де ще пам’ятають практику Радянського Союзу, де можуть вести бесіди, як правильно голосувати, і погрожувати, мовляв, якщо проголосують не так, то камера все зніме… Але не думаю, що це буде масово і що саме це є найбільшим недоліком встановлення камер. Мене більше хвилює фінансова сторона”, – розповідає “Пошті” експерт громадської мережі “ОПОРА” Олександр Неберикут.

Однак саме у фінансові нюанси депутати вирішили глибоко не вникати. Ще до того як підтримати запровадження камер, парламентарі без вагань виділили на них більш як 993 мільйони гривень, третину з яких мають отримати за рахунок ПДВ із ввезених в Україну товарів, а решту – із ввізного мита.

Швидкість голосування вражає, особливо якщо згадати, що лише нещодавно вирішили проблеми із фінансуванням виборів: парламент, ухваливши закон про держбюджет, на виборчі потреби ЦВК виділив 800 млн гривень, хоча треба було не менш як 1,2 млрд. Із фінансуванням камер, які роблять вибори нардепів удвічі дорожчими, жодних дилем не виникало.

“Попри те, що це добра ідея, якщо подивитися на спосіб її реалізації, помітимо великі проблеми і недоліки. По-перше, це фінансування: незрозуміло звідки беруться цифри і чи використають виділені кошти належним чином. По-друге, це поспішність із якою депутати голосували: не було громадського обговорення, залишається мало часу на технічну підготовку і на врегулювання законодавства, на обговорення в середовищі експертів. Зважаючи на усе це, у підсумку ідея може бути просто дискредитована”, – каже Олександр Неберикут.

Те, що на камерах хтось зможе непогано заробити, вказує і показовий допис у примітках до закону: “На товари, роботи і послуги, закупівля яких здійснюється для придбання, монтажу та забезпечення функціонування систем відеоспостереження на виборчих дільницях, дія Закону України “Про здійснення державних закупівель” не поширюється”. У це парламентарі теж не вчитувалися.

Кому й для чого?

Питання ціни можна й не піднімати – якщо б мали впевненість, що камери сприятимуть прозорості виборів. Але й тут є чимало сумнівів. Навіть у експертів парламенту, які давали висновок щодо проекту. 

“Проектом передбачається лише відеоспостереження, тобто не пропонується фіксація та відповідно трансляція і запис аудіоряду, що супроводжує таке зображення. За таких умов ефект від відеоспостереження буде мінімальним і не забезпечить досягнення цілей проекту”, – йдеться у висновку головного науково-експертного управління ВР. 

“Це швидше такий символічний акт, – коментує новацію Ігор Когут, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив. – Самі відеокамери не зможуть адекватно визначити, чи було порушення, або відобразити всі стадії під час голосування чи підрахунку бюлетенів”. 

Утім, за словами експерта, запровадження відеозйомки є радше позитивною новацією – це дасть можливість побачити адекватність дій членів комісії при підрахунку голосів та складанні протоколів.

Цю думку підтримує й Олександр Неберикут. “Наявність цих камер є кращою, аніж їх відсутність. Навіть якщо вони відімкнуться, перестануть працювати, не передаватимуть належного зображення – це теж буде показником того, що щось відбувається не так, що йдуть якісь порушення. Тим більше, ніхто не відміняє тих же громадських спостерігачів – інформацію можна буде зіставляти”, – розповідає експерт. 

Однак, він застерігає, що камери можуть стати як доказом фальсифікацій, так і їх легітимізацією. “Відбудуться якісь порушення, але нам на виході представники влади заявлять, що фальсифікацій не було – “камери ж нічого не відзняли”. Або ж – “усе відбулося чесно і прозоро, тому що ми мали камери”.

Ще одне питання, чи може фіксація порушення на камеру бути доказом у суді? Або ж підставою для оскарження результатів на окремій дільниці? “Докази порушень повинні у першу чергу бути задокументовані паперовими актами офіційних спостерігачів. Факти відеодоказів практично не матимуть значення. Хіба при формуванні громадської думки – не більше”, – відповідає “Пошті” Ігор Когут.

Якщо так, то чи не задорого обходиться показна прозорість? І чи не вийде так, як у Росії, досвід якої ми переймаємо, коли навіть відверті порушення, зафіксовані на камеру під час виборів президента, просто ігнорувалися?