У спільноті навчатися любові
Із вересня студенти Українського католицького університету житимуть у новозбудованому колегіумі, який є унікальним не лише для Львова, а й для всієї України
Майже два роки тому, у вересні 2010-го, Блаженніший Любомир Гузар разом із іншими владиками УГКЦ освятив наріжний камінь першої будівлі університетського містечка Українського католицького університету на вул. Стрийській на тому місці, яке під час свого візиту до Львова освятив блаженний Папа Іван Павло ІІ. А вже цього року 26 серпня відбудеться освячення будівлі та відкриття колегіуму – будинку, який буде новим для Львова і України, а в деяких аспектах – і у світовому масштабі.
Адміністрація університету має намір відійти від “гуртожитських” підходів, будуючи колегіум на зразок європейських та американських коледжів із особливою колегіальною культурою та атмосферою. Тут житимуть студенти, викладачі-куратори, монахині-редемптористки. Будуть окремі помешкання і для осіб із особливими потребами та гостьових професорів Центру вищих студій та розвитку особистості.
Розвивати стосунки довіри
Починаючи з 1994 року, коли у Львові відновилася Богословська академія, що згодом переросла в УКУ, цей заклад ставить собі за мету не лише давати добру навчальну базу, а й допомагати молодим людям визрівати духовно.
“Метою університетського містечка є сприяння автентичним людським стосункам, – розповідає “Пошті” ректор УКУ отець-доктор Борис Ґудзяк. – Після десятиліть, коли людські стосунки система використовувала як інструмент у своїх цілях, винищувала мільйони людей, нині дуже складно розвивати довіру. А без довіри немає гармонійного політичного життя, немає економічної динаміки, суспільні процеси стають надто проблематичними. У нашому університеті вчать любити Бога і любити ближнього, любити особу так, як три особи Божі перебувають у любові. А щоб була ця любов, має бути відкритість і має бути ризик, притаманний відкритості. Однак людина повинна відчувати затишок, певність, що відповіддю на її відкритість не стане насилля”.
|
ДО ТЕМИ “Чи вмієш мене любити?” “У містечку маємо нагоду зробити черговий крок уперед, – веде далі отець Борис. – До університету слід запрошувати людей, які в академічному житті є украй маргіналізовані. Вже від самого початку присутність розумово неповносправних, наших друзів із особливими потребами, характеризувала наш університет як такий. Це не був якийсь соціальний проект, його ідея полягала у тому, аби в ядро тотожності університету вписати обдарованість цих людей, які мають особливу харизму. Вони не носять масок, не будують стін між людськими стосунками, а запитують прямо: “Чи вмієш мене любити?” Зі слів отця-ректора, це найважливіше педагогічне питання, яке може бути поставлене перед студентами. І тому саме цих людей університет запрошує як професорів людських стосунків у колегіум, де вони мешкатимуть разом зі студентами, викладачами, гостями, монахинями і священиками. Ще однією відмінною рисою колегіуму є те, що тут житимуть не лише ті, які не мають де жити, як це є у більшості наших вишів. “Ми хотіли б, аби всі студенти першого, а можливо, й другого курсу, здобули цей досвід. Але не можна когось присилувати до спілкування, до любові”, – каже Борис Ґудзяк. |
У сучасних кімнатках житимуть по двоє близько двох сотень студентів. У них буде інтернет і всі необхідні умови для навчання та розвитку.
Спільна трапеза – віднайти втрачену символіку
Замешкають у цій будівлі і кілька викладачів з родинами. Кожна група із 25 студентів матиме куратора-наставника. На кожному поверсі передбачена велика спільна кімната, де всі охочі зможуть збиратися у вільний час. Значну частину приміщень займатимуть різні майстерні та гуртки, буде і кімната для хору, кінозал, кімнати для студентського самоврядування. Передбачений тут і спортзал, однак, імовірно, цього року він не запрацює. В цих приміщеннях тимчасово облаштують їдальню, що запланована у наступній черзі здачі будівлі.
“Нині ми живемо у містах анонімно, можемо не знати, хто за стіною, які прізвища мають люди, що мешкають у нашому під’їзді. У колегіумі творитимемо нагоди для зустрічей. Є багато молодих людей, які виростають без спільної трапези, – сніданку, вечері, святкового обіду в родинному колі. Символіка Євхаристії втрачається, якщо пережиття спільного столу і ламання хліба не є зрозумілим явищем для людини. В цьому колегіумі, у цій спільноті дуже важливим буде пережиття спільної трапези”,– каже ректор УКУ.
