Україна балансує на переході до революційного стану. Політологи кажуть, що варто очікувати посилення протестних настроїв

Свавілля, антиконституційність, антинародність чинної влади, на думку громадських діячів, пересічних громадян і міжнародних експертів, штовхає наше суспільство до серйозного вибору: втратити залишки власних конституційних прав чи блокувати все життя в країні з метою викорінення чинних владних олігархічних структур.

Постаючи перед вибором, протестувати чи не протестувати, українці все частіше виходять на вулиці, проте й досі немає ідеї та чинника, спроможних об’єднати громадян під спільним знаменом. Про наростання протестних настроїв у країні ще раніше заявляв керівник соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко, кажучи, що в Україні люди готові вийти на вулиці при першому зародженні надії на реальні зміни. 

Безвихідь, пов’язана із погіршенням соціальних умов, кризою загального економічного сектора, недотриманням елементарних прав та свобод і безпрецедентним ігноруванням конституційних норм, призвела до того, що вже цього року кількість акцій протесту перевищила кількість мітингів проти Леоніда Кучми у 2003 – 2004 роках.

У ситуації, коли політики позбавлені здорового глузду, а Верховна Рада ухвалює рішення, що не мають підтримки й третини населення (зокрема “мовний” законопроект), навряд чи можна сподіватися на те, що суспільна ситуація нормалізується. 

Найближчим часом варто очікувати посилення протестних настроїв. Єдиним чинником, який ще й досі рятує владу від масштабної акції протесту, є постійне погіршення стану справ у країні. Адже, як зазначають дослідники, суспільство не може повстати, коли ситуація постійно погіршується, – тоді народ переймається здебільшого виживанням.

Можливість повстань стає результатом надії, яка зароджується в суспільстві. І саме надії нині бракує українській громадськості для того, щоб припинити байдуже спостерігати за знищенням мови, посиленням олігархічного режиму, пригніченням засадничих цінностей кожного громадянина. 

Поодинокі протести, які підтримують опозиційні чи псевдоопозиційні політичні партії, апріорі не можуть дати ніякого результату, оскільки українці більше не готові об’єднуватися під політичними знаменами. Тому складність майбутнього громадського повстання полягатиме у принциповій різниці: народ підтримуватиме не політиків, а себе і обстоюватиме свої права.

Нині ситуація з українською мовою як апогей цинізму владних структур породжує нову хвилю протестів. До громадян приєднуються політичні партії. Проте звичними мітингами ані ситуацію в країні не змінити, ані конкретний законопроект про мови не зупинити – це довів досвід діалогу суспільства з чинною владою.

Вірогідно, вже найближчим часом варто очікувати конкретніших дій противників владної сваволі. Незважаючи на період літнього застою, в країні триває вступна кампанія і саме загроза її зриву може стати одним із інструментаріїв тиску на президента. Все залежить від консолідованості дій пересічних громадян, інтелігенції, інтелектуалів і політиків.