Через погіршення соціального становища громадян Україна постає перед загрозою суспільних збурень

Українці все частіше хвилюються через власне майбутнє і впадають у непевність щодо завтрашнього дня. Тривожне споглядання майбутнього, викликане як соціальною незахищеністю і сваволею зі сторони владних органів, так і розумінням власної неспроможності впливати на реальний стан справ в країні та власному житті. 

Численні суспільні хиби, які так чи інакше породили чинну владу з подальшим продовженням теперішніх тенденцій, невдовзі матимуть два шлях розвитку – суспільне повстання або остаточна втрата надії на становлення громадянського суспільства. Про кризу віри у майбутнє повідомив із посиланням на експертів “Український Тиждень”. 

Зокрема, згідно із поданою інформацією, сьогодні українці все частіше стали звертатися за допомогою до професійних психологів, через непевність у своєму майбутньому і ситуації в країні. Основні причини суспільного незадоволення – неспроможність знайти гідну роботу, забезпечити відповідне медичне лікування, безнадія щодо отримання допомоги від чиновників різних рангів. Як результат згубних процесів – суспільство потроху перетворюється на апатичне, роздратоване коло людей, які постійно відчувають втому.

Знесилений, зневірений і деморалізований український соціум вже не вперше проявляє ознаки суттєвої хвороби. Українці живуть у постійному страху і не відчувають жодного захисту зі сторони держави. 

Так, згідно з дослідженнями компанії “Research & Branding Group”, 

переважна більшість українців не вважає себе захищеними від можливого насильства. Також соціологічне дослідження свідчить, що суспільство деградує в плані доброзичливості. Зокрема 77% респондентів стверджували, що у них немає почуття захищеності від будь-яких насильницьких дій щодо себе. 

Згідно із ще одним опитуванням, проведеним фондом “Демократичні ініціативи” і Центром економічних та політичних досліджень ім. Разумкова, 68,8% українців негативно оцінюють діяльність судів, що фактично забирає в громадян надію на останню інстанцію закону. 

Промовистим фактом є те, що притаманна українцям віра у краще майбутнє почала зникати впродовж останніх двох років. Так, згідно із дослідженням Інституту соціології НАН України, починаючи з 1999-го, сподівання на хороше майбутнє України були властиві більшості громадян. Однак, у 2011-му відбувся різкий спад позитивних настроїв, зате посилилася тривога, а цю надію зберегла лише третина людей. 

Зокрема у 2010-му 58,8% людей сприймали своє майбутнє з надією, а 2011-го їхня кількість склала лише 43,8%. Разом із тим, частка тих, хто відчував страх за власну долю, за цей період зросла з 12,9% до 21,5%.

Причина побутування негативних тенденцій в українському суспільстві має набагато глибші корені, ніж просто соціальна незахищеність. Постійна втома від політичних і соціально-економічних потрясінь призводить до того, що українці втрачають відчуття розвитку країни і віру у можливість кращого майбутнього не лише для себе особисто, а й для України загалом. Неможливість бачити розвиток обмеженого життя в умовах глобалізованого світу, призводить до крайнощів замкнутого простору: зростає рівень злочинності, побутує тіньовий сектор, збільшується розрив між громадянами і владою. 

Фактично, суспільство, яке плекало надії на прогрес, втратило віру у можливість змін в країні, а отже позбувається віри у власні сили. Синдром української крайньої хати та пристосування призводить до втрати комунікації з реальним світом, і такі “примари” як демократія чи свобода слова втрачають свою питому вартість у шкалі цінностей, поступаючись байдужості та бажанню розвиватись поза державою.

Не нова для України тенденція суспільного збайдужіння і погіршення справ у більшості сфер, зокрема правопорядку й корупції, тим не менше, має своє вирішення. Українцям необхідно бачити розвиток країни і перебувати на одній хвилі зі світом. Про це свідчить хоча б промовиста статистика: впродовж останніх десяти років країна лише двічі переживала суттєве зменшення рівня злочинності і зростання привітності у загальній суспільній сфері. Це відбувалося в період “помаранчевої революції” та впродовж Євро-2012. Тобто, процес розвитку і досягнення спільних цілей фактично сам собою витягає суспільство із краю провалля. 

Українцям потрібна мотивація й орієнтир на покращення самих себе і власної країни. Проте, для постійного перебування на піднесенні нашому суспільству бракує єдиного чинника – консолідації довкола ідеї. Якщо консолідація відбудеться, суспільне збентеження доволі різко переросте у збурення, мітинги, повстання. В іншому випадку процес поступового загнивання може перетворитися на стан суспільної перманентності, якому із зрозумілих причин не протидіятиме влада, і який буде байдужий пересічним громадянам.