Українська освіта переживає кризу недоєвропеїзації, малобюджетності та байдужості

Тривожні тенденції розвитку та успішного функціонування вищої освіти в Україні не закінчуються виключно українофобним міністром. Бездіяльність в інтеграції системи освіти до європейських зразків, низьке фінансування, нівеляція попередніх здобутків перетворюють українську освітню сферу на відстійник, де поволі гаснуть ідеї, втрачається інтелектуальний потенціал, готується не еліта, а раби нації. 

Дещо гіперболізоване твердження, звісно ж не стосується всіх вишів (сподіваємося і не половини), але безпосередньо пов’язане з самим підходом до системи вищої освіти у сучасній Україні.

Про негативні тенденції та відсутність суттєвого прогресу в більшості у сфері вищої освіти розповів президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тарас Фініков (на фото). Цього тижня в ЛНУ ім. І. Франка він  презентував звіт “Входження національної системи вищої освіти в Європейський простір вищої освіти та наукового дослідження”. 

Про завдання та виклики в освіті 

Отож, згідно з доповіддю керівника авторського колективу видання Тараса Фінікова, в сучасній системі вищої освіти є як позитивні, так і негативні тенденції. Проте, відверті недопрацювання суттєво переважають над хорошими змінами. 

За словами доповідача, приєднання України до Болонського процесу обумовило необхідність швидкого запровадження низки системних та структурних змін у вищій освіті відповідно до рекомендаційних документів міністерських конференцій його країн-учасників. Але спроби модернізації вищої освіти врешті наштовхувалися на протидію найвищих владних чинів, і, або ветувалися в різний час президентами, або не знаходили підтримки парламенту.

Окрему увагу під час створення звіту група аналітиків приділила запровадженню в Україні Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти: “Комплексної системи забезпечення якості вищої освіти в Україні не створено. Її тимчасовим замінником виступають системи ліцензування та акредитації, інспектування вищих навчальних закладів ззовні та ректорський контроль всередині інституцій. На жаль, названі компоненти як самостійно, так і сукупно не забезпечують системного впливу на всі процеси організації навчальної діяльності та її змісту, не створюють ефекту постійного поліпшення якості освіти”, – зазначає  Тарас Фініков.

Для розв’язання проблеми, зазначають дослідники, потрібно скоротити розрив, який є між сферами праці та освіти, створити системи розвинених інструментів мотивації поступово, але цілеспрямовано формувати цілісну систему забезпечення якісної вищої освіти. 

Про державні витрати на вищу освіту 

Зважаючи на невисокий рівень структурної цілісності вищої освіти, дещо незвичною, проте характерною особливістю української вищої освіти є той факт, що за статистикою, Україна є однією із п’яти країн в Європі з найбільшою кількістю студентів. Так, держава щороку забезпечує прийом 70 – 75% всіх випускників середньої школи до ВНЗ. 

“Проте починаючи з 2009-го, їхня кількість почала поступово скорочуватися і цей тренд триватиме до 2017 – 2018 рр.”, – каже Тарас Фініков.

Низькими в Україні є також видатки на освіту. Незважаючи на те, що параметри витрат на вищу освіту є одними із найвищих у Європі і становлять в останні роки 2 – 2,3% ВВП або 6 – 6,8% від загальних видатків зведеного бюджету, сума коштів є доволі малою. Адже, внаслідок низького ВВП середньорічні видатки на одного студента, що навчався за бюджетні кошти в 2010/11 навчальному році, становили близько 2270 євро. Це складає лише 51% від рівня витрат в Естонії (найменший в ЄС) або 28% від середнього по ЄС показника.

 “Зрозуміло, що такий рівень фінансування вищої школи робить малоймовірним досягнення кращих стандартів якості європейської освіти”, –  певен доповідач.

Серед інших важливих проблем вищої освіти в Україні звіт засвідчує відсутність належного суспільного впливу на формування моделі фінансової підтримки вищої школи, паразитування бізнесу, завдяки складній ситуації на ринку праці, нерівність доступу до освіти. 

Зараз в освіті спостерігається тенденція “позитивної дискримінації”, коли чимало потенційних студентів не мають змоги навчатися через низький соціальний статус. “ЗНО, запровадження якого вирівнювало студентів, нині  активно зводиться нанівець”, – каже Тарас Фініков