Лариса Масенко, соціолінгвіст, професор Києво-Могилянської академії, про Хартію регіональних мов

– Чи є приклади відмови від ратифікації цієї Хартії? Чим пояснюють такі вчинки?

– Так, документ ратифікували не всі країни. Наприклад, Франція відмовилася це робити, оскільки вважала, що Хартія загрожує цілісності країни. У нас переклали книжку французького політолога Івон Больман “Мовні війни в Європі”, яка й присвячена аналізові Хартії та загрозам, які вона може принести Європі. 

Не ратифікувала Хартію й Росія. Вона лише підписала документ, але не зробила другого кроку, необхідного для того, аби документ увійшов у дію. У свій час у Раді Європи здійснювали на Україну дуже великий тиск, аби ми таки ратифікували цю Хартію. 

Як мені повідомляли зарубіжні лінгвісти, найбільше “тиснула” саме Росія, що досить цікаво: вона ж документ не ратифікувала, але на своїй території має дуже багато мов національних меншин, які зникають і потребують захисту. Відомо ж, що Хартія призначена для порятунку мов під загрозою – тих, які мають невелику кількість носіїв. До речі, країни, які все ж ратифіковували Хартію, могли самі вирішувати, які мови ставити під її захист. Тобто, країни по-різному вводять у дію цей документ. Зазначу, що захист мов потребує великих коштів, якщо країна справді бере на себе такі зобов’язання: це і відкриття шкіл із відповідними мовами, часто і підготовка підручників, вчителів, відкриття засобів масової інформації.

– Те, що Україна ратифікувала Хартію – виправдано? Чи враховано при цьому специфіку країни?

– Безперечно, у тому вигляді, в якому її ратифікувала Україна, це абсолютно не враховує специфіки країни. Взагалі помітно, що цю Хартію підступно використали для того, аби ввести у перелік регіональних – російську. У нашому варіанті під захист Хартії підпадають аж 13 мов. Це дуже багато, дуже мало країн обирали стільки ж. А у нас ще й вписали туди російську, що взагалі незрозуміло, адже вона не потребує захисту. У деяких регіонах – східних, південних – під захист Хартії краще вводити українську.

– Хартія стосується мов, які більше ніде не поширені, чи тих, які на території певної країни досягають певного відсотка поширеності? От у проекті Колесніченка-Ківалова йдеться чомусь про 10%.

– Десять відсотків – це довільна норма. Взагалі незрозуміло звідки взяли цю цифру, у жодних міжнародних документах такого немає. Буває норма у 20%. Усе це у нас, безперечно, використано зовсім не в тому значенні, для якого була призначена Хартія. Ківалов та Колесніченко зовсім не збираються захищати гагаузьку мову, група носіїв якої є на півдні Одещині, або ж кримськотатарську, яка теж потребує захисту. 

Але цей законопроект спрямований не на захист, а на те, аби зробити російську регіональною на більшості території країни. А згідно проекту, регіональним мовам надають такі ж права, що і державній. У нашій ситуації це буде величезна загроза для національної мови. У деяких регіонах, якщо російській дадуть офіційний статус, це стане поверненням до радянської русифікації, її продовженням.

– Як варто вирішувати питання російськомовних українців, тих, які вважають себе громадянами незалежної України, але говорять російською?

– Тут особливих проблем немає. Досвід багатьох країн, які виходили із таких же постколоніальних ситуацій, коли в містах була поширена інша мова, показує, що за нормальної послідовної мовної політики ситуація вирівнюється. Адже ж ніхто не порушує приватні права російськомовних чи носіїв інших мов, ніхто не втручається у приватне життя. Проблема незнання державної мови існує у нас лише для представників старшого покоління і частково середнього. 

Для молодого покоління її не існує. Вся наша молодь, у тому числі й та, яка в побуті спілкується російською, володіє українською мовою. Оскільки, у нас за останні 20 років зовсім не було продуманої політики, то й досі тривають обговорення цих проблем і ці конфлікти. 

Мовна політика має полягати хоча б у тому, аби у певних сферах, саме в тих, в яких державна мова мусить вживатися, вона там би й була: у адміністративно-діловій, сфері освіти, на державних ЗМІ, зокрема на ТБ вона має переважати. Ми ж віддали інформаційну сферу під вплив Росії, тому у нас так і є, що кількість російськомовних не зменшується.