На референдумі щодо інтеграції країни більшість громадян висловилася б за східноєвропейський проект за участі Росії

Українська влада робить відчайдушні спроби відновити довіру Євросоюзу. Настільки ж відчайдушні, наскільки й неефективні. У вівторок парламент (щоправда, без голосів опозиції) ухвалив заяву, якою має намір переконати Євросоюз не зволікати з підписанням Угоди про асоціацію, а натомість проявити політичну волю і ще до ратифікації документа виділити фінансову допомогу, необхідну для його реалізації. 

“Ми закликаємо Європейський Союз продемонструвати політичну волю і забезпечити якнайшвидше підписання Угоди про асоціацію, її ратифікацію країнами-членами, а також забезпечити початок виконання угоди навіть до набуття нею чинності”, – заявив у парламенті один із авторів заяви “регіонал” Леонід Кожара.

 Окрім того, вчора “The New York Times” опублікувала відповідь українського міністра зовнішніх справ Костянтина Грищенка п’ятьом колегам-європейцям, які на початку місяця заявили, що процес підписання Угоди про асоціацію заблоковано саме через дії України. 

Урядовець наводить п’ять фактів, які пояснюють, чому Україна варта цього документа, серед яких є й аргумент, що у Європі теж проводять судові процеси над колишніми членами уряду – у Хорватії та Ісландії. В останній, до речі, відбувається судовий процес над екс-прем’єром, який начебто знав про неминучість економічної кризи, але не повідомив про це уряд країни. Ну що ж, цілком порівнювана ситуація із вітчизняними аналогами, особливо зі справою Луценка.

Процеси вибору

Попри це, самі українці, схоже, воліли б прилаштувати країну до якогось утворення за участі Білорусії та Росії. Дослідження КМІСу свідчить, що кількість прихильників євроінтеграції поступається чисельності прибічників східного напряму. Якби сьогодні відбувався референдум щодо вступу до ЄС, 40% громадян проголосували б за такий вступ, а 33% – проти. Аналогічний референдум щодо інтеграції на Схід показав би 55% та 27% відповідно. До того ж в останні п’ять років кількість прихильників євровступу меншає. 

“Це пов’язано із несправдженням очікувань, які були після Помаранчевої революції. Із 2007 року почалося зменшення чисельності тих, які готові були проголосувати за вступ до Євросоюзу. Але все одно сьогодні, на відміну від 2005 року, серед тих, хто б пішов на референдум щодо вступу до ЄС, більшість проголосувала б за, а не проти”, – розповідає президент КМІСу Валерій Хмелько.

Україна завжди значно тепліше ставилася до Росії та потенційного утворення за її участі, аніж до пан’європейських проектів. “Це наслідок нашого перебування у Радянському Союзі, певна інерція того, що було раніше”, – упевнений політолог Володимир Фесенко.

 “У нас існує позитивний міф щодо єдиної держави із Росією та Білорусією, такого собі східнослов’янського союзу. І міф цей існує ще із 90-х років. Добре, що ніхто із політиків, я маю на увазі серйозних політиків, не хоче його реалізовувати. Будь-яка спроба реалізувати цю ідею призвела б до розколу країни”, – розповідає “Пошті” політолог. 

Проте, як зауважує Фесенко, ситуація складніша, аніж видається – у нас близько третини громадян хочуть інтегруватися водночас і до ЄС, і до союзу із Росією. “Переважно це російськомовні жителі Центральної України, тому що на сході і півдні країни більшість населення висловлюється за участь у східнослов’янському союзі”, – каже політолог. На його думку, ця амбівалентність поглядів є насправді шансом для євроінтеграторів – схилити таких на сторону вступу до ЄС буде легше.

Коливання настроїв

Ще одним шансом може бути опанування розчарування східних українців. Традиційно цей регіон помітно виділяється своєю проросійськістю, до того ж у питаннях інтеграційних устремлінь упевненість у своїй правоті тут вища, аніж на заході країни у власній: на сході країни 77% громадян висловилися б за вступ до союзу Росії та Білорусії (на відповідному референдумі), а на заході країни на референдумі щодо інтеграції до ЄС за приєднання до євроуніатів висловилося б 67%. Різниця – 10%, які вказують, що схід більш переконаний у своїй версії, аніж захід у своїй. Проте загалом ідея входження до утворення за участі Росії та Білорусії в останні два роки втратила 20%. І найбільші коливання відбуваються саме на території трьох найсхідніших областей.

 “Пропорції (між відповідями за/проти за певний інтеграційний напрям – “Пошта”) мало змінюються на заході України, трошки змінюються в центрі країни, але найбільші ці коливання пов’язані із тією половиною держави, яка на двох останніх президентських і  парламентських виборах голосувала за “біло-синіх”, – розповідає Валерій Хмелько.

Щоправда, загалом українців поглиблення співпраці із Євросоюзом не надто турбує. У списку найбільш насушних проблем, які уклали соціологи КМІСу за підсумками відповідного дослідження, лідирує економічна тематика – ціни, втрата роботи, криза. Співпрацею із Євросоюзом переймаються лише 2,9% українців (Росією – 4,6%).