Цього тижня у Львові Надзвичайний та Повноважний Посол Канади в Україні Трой Лулашник та Надзвичайний та Повноважний Посол України в Канаді (2006-2011 рр.) Ігор Осташ презентували книжку “Українці Бразилії. Ucraniano do Brasil Ukrainians in Brazil”. На зустрічі звучали розповіді про побут українців за океаном, про традиції, про тих співвітчизників, які добилися визнання за кордоном. 

За словами Ігоря Осташа, в Україні досі вороже сприймають українців з діаспори, а ті в свою чергу почуваються на Батьківщині чужинцями. Як так трапилося, що на чужині українці зуміли влаштувати собі краще життя, ніж у себе вдома і чому між заокеанськими українцями та Україною досі такі слабкі зв’язки ,–”Пошта” спілкувалася із Ігорем Осташем.

– На Ваш погляд, чи достатньо українська влада нині приділяє уваги етнічним українцям поза межами своєї країни?

– Ми, як нація, різко втрачаємо населення. Пам’ятаю гасла “Нас 52 мільйони”, а сьогодні нас 46 мільйонів. Маємо пам’ятати, що за кордоном у нас за різними підрахунками живе понад 20 мільйонів українців. Це наш величезний потенціал. Але для того, щоб вони були нашими, треба дуже серйозно працювати. Колись мене запитали: пане посол, що треба зробити для того, щоб підтримати українців за кордоном? 

Сказав, що відповідь є лише одна: створити максимально умови для повернення українців до України, щоб люди прагнули повертатися, щоб бачили тут перспективу свою і своїх дітей. А це питання освіти, соцзахисту, працевлаштування. 

Коли українська держава буде виглядати привабливою для українців за кордоном, то відбудеться демографічна революція. Нині українська держава не є настільки економічно потужною. Програми, які нині приймаються для українців за кордоном – це програми для задоволення потреб культурної, мовної ідентичності людей. Треба змінювати закон, автором якого я був. Йдеться про закон про правовий статус закордонних українців. 

Настав час говорити про більші можливості для освіти закордонних українців в Україні, для їхнього праце­влаштування. Якщо порівняти з іншими країнами, то можна відчути різницю – вони дійсно потужно працюють для залучення діаспори.

На жаль, в Україні це питання роз’єднує українських політиків і для них діаспора це ворожа частина України. Це стереотипи.

– А чому ж так?

– Для політиків українці за кордоном, які говорять українською мовою, які люб­лять Україну, які готові на все заради неї і готові підтримати Україну – це люди, які є політично небезпечними. Вірю в те, що прийде генерація українських політиків, яка зробить все, щоб українці за кордоном почували себе затишно удома.

– Прошу сказати, що варто робити, щоб українці з діаспори, чи навіть ті ж заробітчани, себе комфортно почували в Україні?

– Є сенс, щоб максимально інформувати, показувати для українців те, як живуть їхні земляки за кордоном. Є дуже багато цікавої історії, економічних проривів, є сотні українських винахідників за кордоном, які мають унікальні ноу-хау. Це означає, що мають бути постійні щотижневі передачі на українських телеканалах, фільми, ток-шоу за участю українців із усіх країн. 

До речі, в мене є ідея такого змагання українських студентів з цілого світу у студії на Першому каналі. Йдеться про змагання знань з української культури, мови, літератури. Ідей багато, питання у тому, що треба створювати й політичні умови для допомоги українцям за кордоном.

– Канадські та бразильські українці слідкують за перебігом подій на батьківщині? Як вони оцінюють ці події?

– Безумовно, слідкують. Згадуючи 2005-ий, бачив вибух інтересу до українців і їхніх традицій. Молоді студенти згадали, що вони є українцями і масово ринули в Україну – подивитися на свою державу. Є інтерес приїхати в Україну у митців і вони все частіше приїжджають сюди. 

Повертаючись до попереднього питання, варто згадати, що не маємо фестивалю української пісні, фестивалю українських театрів… Відтак не можемо на них запросити українців з-за кордону. Можливо, молодша генерація швидше знайде спільну мову із українцями діаспори.