Кожна демократія в чистім виді,
така, як наша сучасна демократія
українська - це організм без спинного
хребта. Спинний хребет кожної державної,
а отже, й державно-демократичної
організації - армія...
В'ячеслав Липинський

Аналізуючи події, що призвели до Першої світової війни, американський історик Е. Тейлор зауважив: "Бюрократія старого світу просто сховалася в кучугурах бурі інформації, котра звалилась на неї. Найгостріші й найурівноваженіші уми не могли більше осмислювати необроблені дані, які в них вводились, і в кожній столиці виникла тенденція - рішення відставали від подій. Внаслідок кожний новий крок з будь-якого боку ставав помилковим кроком, підсилюючи загальне сум'яття".

 

Універсалізм Тейлора

Розвиток подій у світі, в Україні зокрема, після агресії Москви в Грузії примушує думати, що оцінка Е. Тейлором політичної ситуації в Європі влітку 1914 року має всеохопний характер. І справді. Ще наприкінці п'ятдесятих років минулого століття англійські психологи Н. Макворс і Д. Макворс виявили надзвичайно цікаву закономірність: якщо у певний відтинок часу збільшити необхідність прийняття рішень у п'ять разів, то кількість помилок зростає у п'ятнадцять разів!

Нинішня патова ситуація в українському політикумі й парламенті, зокрема на тлі недавніх подій у Грузії, якнай­краще підтверджує слушність висновків англійських вчених.

Брак системного підходу до аналізу історичних/сучасних подій неодноразово призводив до помилкової (свідомої чи несвідомої) їх інтерпретації, що спотворювало загальну картину минулого/сучасного, не давало можливості визначити правильні орієнтири на майбутнє.

"Ми зазнали цілковитої й нищівної поразки... Ви побачите, що впродовж кількох років, а може, й місяців, вся Чехо­словаччина впаде перед нацистським режимом. Ми є свідками лиха першої величини <...>, ми зазнали поразки без війни, наслідки якої супроводжуватимуть нас на шляху <...>, ми здолали жахливу віху в нашій історії, коли вся європейська рівновага була порушена. І не треба думати, що цим усе закін­читься. Це лише початок".

Якщо замість Чехословаччини - написати Грузія, а замість нацистського режиму - путінський/мєдвєдєвський, то ситуація в сучасному світовому політикумі, а надто європейському, стає зрозумілішою й прогнозованішою.

Півстоліття тому Ярослав Стецько у статті "Дві революції" писав: "Коли впаде червона Москва, на Україну сунутиме нова "демократична" чи якась інша НТС-Росія. Її перемогти можна лише армією".

Ще раніше колишній головнокомандувач збройних сил  Півдня Росії, генерал-лейтенант Антон Денікін напрочуд точно й концентровано сформулював політичне кредо Москви щодо Києва: "Никогда, конечно, никогда никакая Россия, авторитарная или демократическая, республиканская или монархическая, не допустит отторжения Украины".

Тягла перспектива війни

Пригадаймо деякі віхи ро­сійсько-українських стосунків на зламі тисячоліть.

Травень 1992-го. "Эта страна может жить только при экстремальных ситуациях: от диктатуры к анархии и снова назад к диктатуре", -  так змалював майбутнє Росії в інтерв'ю журналові "Штерн" колишній начальник 1-го Головного управління КГБ СССР Леонід Шебаршин - людина, без перебільшення буде сказано, втаємничена в багато залаштункових справ Кремля.

"Правда, при нынешней раскладке политических сил, при президенте Кравчуке и Ельцыне крупномасштабная российско-украинская война все еще кажется невозможной. Но политические равновесия не вечны, и тем более не вечны политики" (Известия, 28 марта 1992). "Такое впечатление, что все готовятся к войне друг с другом. Конечно, "готовятся" - это сказано чересчур резко. Но уже одно то, что это предположение произносится вслух, означает: вероятность боевых действий между членами Содружества совсем не исключается" (Известия, 15 апреля 1992).

Коли Україна заявила  про своє природне право мати національне військо, на сторінках "Независимой газеты" з'явилося інтерв'ю з тодішнім першим віце-прем'єром України Костянтином Масиком, який заявив: "Єльцин обговорював з військовими можливість ядерного удару по Україні" (Независимая газета. - 1991. - 24 октября; Вечірній Київ. - 1991. - 21 жовтня; Московские новости. - 1991. - №42; Молодь Ук­раїни. - 1991. - 29 жовтня). Реакція Бориса Єльцина на це інтерв'ю не забарилась: "Я обговорював цю можливість з вій­ськовими, і для неї немає технічних можливостей" (Известия, 25 октября 1992).

Тодішній впливовий лідер опозиції в російському парламенті Сєргєй Бабурін у розмові з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Росії Володимиром Крижанівським однозначно заявив: "Либо Украина вновь воссоединится с Россией, либо - война"... И если не произойдет новое воссоединение, конфликты между Украиной и Россией будут всегда" (Известия, 27 мая 1992). Як у воду дивився "старшый брат".

Ще одне відлуння з недалекого минулого: "Россия должна обязательно влиять на положение русскоязычного населения в других странах". Ця сентенція/вказівка Бориса Єльцина була оприлюднена в "Комсомольской правде" 27 травня 1992 року. Донині Кремль керується порадою Бориса Ніколаєвіча.

8 січня 1992 року в телепрограмі "Без ретуши" один із російських державних мужів Анатолій Собчак нічтоже сумняшеся заявив: "Нельзя допустить, чтобы Украина создала армию, иначе она пустит ее в ход. Это угроза для человечества".

Суб'єктивний погляд

Російський експерт Глєб Павловскій переконаний, що Росія не може автоматично пролонгувати Договір про дружбу, співпрацю і партнерство з Україною. Про це він сказав кореспондентові УНІАН під час міжнародної конференції  "10 років опісля. Підсумки Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Росією і Україною». "Договір не можна продовжувати автоматично - необхідно визначити позицію Росії з цього питання», - сказав пан Павловскій. На його думку, це має бути дипломатична нота або якийсь інший дипломатичний крок, оскільки застережень МЗС РФ замало. Г. Павловскій упевнений, що нинішня влада України дестабілізує ситуацію в країні, що негативно впливає на відносини. Зокрема, за його словами, Президент України Віктор Ющенко "розколює Україну за мовною і частково релігійною ознакою". "Відбувається дестабілізація України і виникає загроза нашій безпеці біля наших кордонів", - сказав Г. Павловскій, додавши, що все це не узгоджується з Великим договором. На його думку, договір "просто так пролонгувати не слід", проте він вважає, що цей документ певною мірою стримує деструктивні сили України. Окрім цього, він додав, що Великий договір не може бути пов'язаний зі вступом України в НАТО. Нагадаємо, Глєб Павловскій є персоною нон-ґрата в Україні.

Через три місяці депутати Ярославської обласної Ради звертаються з відкритим листом до російського парламенту: "Украина лихорадочно стремится обзавестись армией и уже силой оружия не допустить возврата России ее земель" (Московские новости. 1992. - №17).

У травні 1992 року Президент Леонід Кравчук в інтерв'ю італійській газеті "Стампа" цілком слушно зазначив: "Припустимо, що ми вивеземо з України всю ядерну зброю і станемо без'ядерною державою. Ми цього й хочемо. Але які будуть гарантії нашої безпеки? Безпеку Німеччини, наприклад, гарантує НАТО. Хто ж буде гарантувати безпеку України? Росія? Можливо, ми й були б згідні на це, але Росія постійно пред'являє нам територіальні претензії".

І що ж? Не отримавши жодних гарантій щодо безпеки України, її керівництво дало команду вивозити із випередженням графіка тактичну ядерну зброю на територію північно-східного сусіда, відомого сво­єю непередбачуваною поведінкою, забувши застереження Лесі Українки: "Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці..."?

У липні 2008-го Леонід Макарович Кравчук зрезюмував, що в Європі інших структур, крім НАТО, котрі могли б захистити Україну, сьогодні не існує. "Сьогодні переконався, що це ілюзія (позаблоковий статус. - О.Р.) й Україна повинна мати захист своїх корінних інтересів, своєї незалежності та своєї територіальної цілісності" (День, 15 липня 2008).

Не хочеш годувати своїх, годуватимеш чужих

Серпневі події 2008 року в Грузії примусили Президента Віктора Ющенка заговорити про збільшення асигнувань на українське військо. Але чи посприяло військовій могутності нашої держави одночасне присвоєння 85 військових і спе­ціальних генеральських звань до Дня незалежності, якщо через місяць Українській армії нічого буде їсти? 9 вересня міністр оборони Юрій Єхануров заявив, що в українській армії залишилося коштів на харчування до 31 жовтня.

Він же повідомив, що з бюджету цього року на армію ви­ділили 9,9 мільярда гривень, що становить 1,03% від ВВП.

"Це найнижчий показник за роки незалежності, гіршого показника щодо ВВП не було... А нижче лінії в 1% - це проект фінансування на наступний рік", - зазначив Єхануров на інтернет-сторінці "Української правди".

Для порівняння міністр оборони наводить такі цифри: Росія віддає на армію 7% ВВП, Туреч­чина - 4,9%, Польща - 1,95%, Румунія - 2,2%. Ця невесела картина змушує Єханурова скрушно констатувати: "Таке зверхнє ставлення до фінансування армії значно впливає на боєздатність українського вій­ська і таким чином підриваються основи гарантування безпеки громадян України. Сьогодні недофінансування Збройних сил України є заохоченням до агресії. Тому що не нападають на того, хто є сильним". Відтак Юрій Єхануров повідомив, що скорочення армії припинено. Отож наразі маємо 148 тисяч військовослужбовців і 50 тисяч працівників ЗС. Швейцарська армія налічує, як мені відомо, близько 200 тисяч вояків. Є питання?

Про автора: Олег Романчук - шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук

ДО ТЕМИ:

Держсекретар США Кондоліза Райс підтвердила підтримку Вашингтоном євроатлантичних прагнень України, зокрема її приєднання до НАТО.

Пані Райс сказала, що США виступають за якнайшвидше надання Києву ПДЧ. "Звісно, ми завжди підтримували і надалі підтримуватимемо євроатлантичні амбіції України, і наша позиція щодо надання Києву ПДЧ є абсолютно чіткою".

Тим часом постійний представник Росії при НАТО Дмітрій Рогозін знову назвав неприйнятним для Москви будь-яке поширення НАТО на схід. "Якщо раптом у грудні Україну і Грузію приймуть у склад альянсу, скажімо, як країн-кандидатів, звісно, наші натівські колеги мають розуміти, що навіть прохолодного миру з ними не буде, співпраці не буде", - заявив він.

"Бо у світовій політиці є такі собі червоні лінії, які не можна переступати. Це - зона наших надзвичайно важливих національних інтересів. Вступ України і Грузії до НАТО не додасть безпеки ані Україні, ані Грузії, ані НАТО, ані Росії", - запевнив пан Рогозін.