Марія Людкевич, письменниця, про роботу з обдарованими дітьми, творчість і жіноче щастя

Відому львівську письменницю Марію Люд­кевич (на фото) знають і люблять як дорослі, так і діти. З дітьми у Марії Йосипівни особливі стосунки – уже 23 роки вона веде літературну студію “Джерельце”, яка діє при Львівській обласній бібліотеці для дітей. Пише вірші і прозові твори. Енергійна й життєрадісна, з іронічним поглядом на життя, вона гуртує навколо себе юних літераторів та журналістів. У грудні Марія Людкевич святкуватиме ювілей – 20 років газети “Галицьке юнацтво”, незмінним редактором якої вона є. 

Школа журналістики

– Маріє Йосипівно, двадцять років для людини – мало, для історії – мить, а для газети?

– Вважаю, що це багато, тому що змінилося кілька поколінь юних кореспондентів, які дописували до газети, які думали над її обличчям, над створенням нових рубрик, тем тощо. Думаю, що газета має своє обличчя, свій імідж, теми, які цікаві юним читачам. Можна говорити, що газета відбулася, що вона має свій стиль, свій імідж.

– Багатьом юним авторам газета “Галицьке юнацтво” дала путівку у світ журналістики...

– Так, тому що допис у газету, перше інтерв’ю, перша стаття мають велике значення для подальших кроків у журналістиці. Для того, щоб це відбулося, при нашій газеті діє гурток юних журналістів, як і гурток редагування. Тут юні дописувачі редагують власні твори, вчаться придумувати цікаві заголовки тощо. Відбуваються “круглі столи” на різноманітні теми, на які запрошуємо фахівців – психологів, юристів, соціологів, письменників... Для дітей це дуже важливо. Щороку кілька наших вихованців вступають на факультет журналістики Франкового університету. Також ми привчаємо наших юних авторів читати і вивчати інші газети і журнали, особливо львівські.

Поезія і педагогіка

– Двадцять три роки Ви ведете літературну студію “Джерельце”. Можете сказати, скільки обдарованих дітей пройшли “поетичну школу” у “Джерельці”?

– Більше ста. Можна сміло сказати, що створилась своєрідна спілка молодих людей, які люблять поезію, знають один одного, друкуються в періодиці, активно входять у сучасний літературний процес.

– Ви за освітою – педагог, працювали вчителем, Ви – письменниця, журналіст... Ким відчуваєте себе найбільше?

– Найбільше відчуваю себе людиною творчою. Тому навіть коли готуємо свіжий номер газети, то намагаємося підходити до цього творчо, щось нове придумати, щоб була якась цікавинка, родзинка... Саме тому в газеті публікуються і вірші, і казки, широко висвітлюється творчість юних літераторів з літстудії “Джерельце”. Та й мені самій хочеться багато писати. Тому й відчуваю себе перш за все творчою особистістю.

Жіноче щастя

– Ви – письменниця, Ваш чоловік – художник Орест Білоус. Як двом творчим особистостям живеться під одним дахом, адже ви разом уже не один десяток років?

– У Львові є багато творчих родин. У творчій родині потрібно прислухатися один до одного, доповнювати один одного. Ми з Орестом разом уже понад сорок років. Познайомилися в Коломиї, коли я вступила в Коломийське педучилище, а Орест гостював тоді з тіткою у своїх родичів. Ми обмінялися адресами й чотири роки листувалися. Раз чи двічі на рік зустрічалися. Після закінчення пед­училища я взяла скерування у Радехівський район, в село Полове – сусіднє із тим, де мешкав Орест. Коли ми одружилися, то переїхали до Львова. Тут я чотири роки працювала вчителькою молодших класів. Заочно закінчивши факультет журналістики, почала працювати на цій ниві.

– На Вашу думку, в чому полягає рецепт особистого жіночого щастя?

– У кожного є свій рецепт. Для мене головне – самовияв у творчості, без цього моє життя не було б цікавим і повноцінним. Я щаслива тим, що діти – мої однодумці, теж люди творчі. Ми разом відвідуємо виставки, цікавимося подіями творчого і мистецького життя. Нас із чоловіком об’єднують спільні інтереси, у нас вдома велика бібліотека. Орест має свої полички, я – свої, хоча частенько залазимо на полички одне одного.