Політична деградація призводить до деградації виборця
Олександр Черненко, голова Комітету виборців України, про новий закон про вибори, відповідальність політиків та про те, як правильно обирати
Олександр Черненко, голова Комітету виборців України, про новий закон про вибори, відповідальність політиків та про те, як правильно обирати
В Україні триває громадське обговорення виборчої реформи. Цього тижня у Львові за участю низки експертів відбувся “круглий стіл” на цю тему. Під час обговорення відбулася презентація загальноукраїнського опитування щодо реформування виборчого законодавства. В опитуванні взяв участь 571 експерт з усієї України, тож результати є вельми репрезентативними.
Згідно з опитуванням, 38% українців все-таки хочуть обирати депутатів за пропорційною системою з відкритими списками, 21% хочуть змішану систему у варіанті, який застосовувався на парламентських виборах 1998, 2002 років, де допускалися самовисування в одномандатних округах. Себто українці хочуть бачити тих, кого обирають. На цю та інші теми виборчого процесу “Пошта” спілкувалася із співорганізатором обговорення, головою ВГО КВУ Олександром Черненком.
Виборців купуватимуть за гречку
– Попри низку критичних зауважень, наскільки новий закон про вибори народних депутатів може об’єктивно відобразити волевиявлення українців?
– Цей закон містить дві складові, які можуть вплинути на результат волевиявлення. Перша – політична, до якої входять питання виборчої системи, прохідного бар’єра. Друга складова – процедурні питання. Йдеться про те, наскільки цей законопроект убезпечить від викривлення волевиявлення шляхом маніпуляції, фальсифікації і підміни результатів. Безперечно, сама виборча система, з одного боку, увібрала в себе негативи чисто пропорційної системи, яка вже в нас була і не виправдала себе, а також система увібрала в себе всі негативи мажоритарки, коли в округах обирають депутатів, які абсолютно не підзвітні виборцям.
Тому ми можемо бачити, що в мажоритарних округах шляхом адмінресурсу, підкупу будуть обрані ті люди, за яких за інших обставин ніхто б не проголосував. Але виборцям дадуть 100 гривень або гречку, і популярні політики, громадські лідери не пройдуть.
– Ви прогнозуєте, що на майбутніх парламентських виборах буде підкуп виборців?
– Так. Це очевидні речі, виходячи з досвіду попередніх мажоритарних парламентських виборів і недавніх місцевих виборів, де ця технологія використовувалася навіть без якихось фальсифікацій та викривлень. Просто виборців купували. Тут є багато питань і до виборців, але такі реалії.
Наступне питання – це п’ятивідсотковий бар’єр. Це штучно створює перешкоди популярним, але, можливо, ще не до кінця сильним партіям. Бар’єр у 3% партія долала, якщо мала підтримку майже мільйона виборців. Зараз партії, які мають підтримку двох мільйонів виборців, не проходять цей п’ятивідсотковий бар’єр. З одного боку, це проблема тих партій. Але з іншого, повертаючись до політичних реалій України, ті три партії, які нині, за соціологічними опитуваннями, проходять тривідсотковий бар’єр, разом набирають 50-55%. Відповідно, голоси інших виборців за такої системи і такого бар’єра пропадають, ідуть в нікуди. І це проблема.
Нерівноцінний обмін
– Поправки, які були внесені до нового закону, хоч трохи поліпшили його?
– Ті поправки, які були внесені шляхом компромісу, зняли низку кричущих дірок в законі, які дозволяли робити все, що завгодно – те, що ми бачили на місцевих виборах. Йдеться й про зняття за надуманими причинами лідерів перегонів в округах. Але це не означає, що зняті всі недоліки закону. Тому якщо опозиція думає, що вибори відбудуться ідеально, бо вони прийняли суперпрогресивні поправки, то вона помиляється. Насправді законом можуть часто нехтувати. Опозиція, прийнявши цей закон, сама себе підставляє. Практика покаже, що той розмін політичних питань на певні процедурні, навіть хороші моменти, не є рівноцінним обміном.
– Ви говорили про те, що закон містить низку антиконституційних норм. Про які норми йдеться?
– Це норма, яка передбачає балотування однієї особи як в окрузі, так і у виборчому списку. Подібна ситуація була на виборах 1998 року. Тоді було подання у Конституційний Суд, і 26 лютого 1998 року Суд визнав це положення таким, що суперечить Основному Закону. Логіка дуже проста: людина, яка балотується і там, і там, має більше шансів бути обраною, ніж людина, яка йде або за списком, або в окрузі. А оскільки, згідно з Конституцією, усі мають рівні виборчі права, такі норми цю рівність порушують. 2002 року на парламентських виборах, які відбувалися за змішаною системою, було заборонено подвійне балотування. Коли ми на місцевих виборах повернулися до такої виборчої системи, воно знову з’явилося, бо казали, що рішення КСУ стосується лише парламентських виборів, а не місцевих. Сьогодні нам пропонують норму про подвійне балотування, бо вона усім вигідна. Тому 366 депутатів проголосували за рішення, яке суперечить Конституції. Це найяскравіший показник того, яка різниця є між владою і опозицією. Коли йдеться про політичну доцільність, вони всі однакові.
Мажоритарка не збільшує відповідальності
– Що конкретно зміниться після наступних парламентських виборів? Може, зросте відповідальність депутатів чи обранці стануть ближчими до народу?
– Як свідчать опитування, виборці хочуть голосувати за персоналії, а не за котів у мішку. Виборець сприймає парламентаря не як людину, яка пише закони і створює гарні умови для функціонування держави, а як людину, яка щось дає, асфальтує, вирішує, допомагає. Це – не завдання парламентаря. З іншого боку, були депутати, які десь в округах працювали. Звичайно, усіх вони не могли задовольнити. Але більшість обранців в округах так і не з’являлася. Якщо депутат обдаровує усіх під час виборчої кампанії, то створюється враження, що ця людина буде продовжувати таку діяльність і після виборів. Але це велика ілюзія. Про це треба пам’ятати. Тому говорити про те, що мажоритарка збільшує відповідальність, не доцільно. Якщо депутат захоче бути відповідальним, то він буде таким за будь-якої виборчої системи.
– Чому законотворці так бояться оцих відкритих списків?
– Вони кажуть, що країна не готова до відкритих списків, а не вони. Відкриті списки підсилюють внутрішньопартійну демократію. І хто проходить від партії у парламент, вирішує не лідер партії, а виборець. І такий депутат вже більш незалежний від партійного керівництва. Відповідно, партіям, особливо авторитарним, лідерським, внутрішньопартійна демократія не потрібна, бо позбавляє їх певного прибутку від продажу місць у списках, піднімає нових регіональних лідерів. А це означає, що у партійного керівництва з’являться конкуренти.
“Усі однакові, а той хоч гроші дає”
– Розкажіть, будь ласка, про еволюцію українського виборця – він порозумнішав, навчився нарешті обирати?
– Еволюція українського виборця йде паралельно з еволюцією системи політичної культури в Україні. Виборець 2004 року переніс велике піднесення, бажання боротися за свій вибір, за чесні вибори. Ми мали інерцію такого піднесення на парламентських виборах 2006-го і частково 2007 року. А потім на тлі загального розчарування і апатії український виборець став більш інертним, індиферентним, і це є дзеркалом політичної ситуації. Зараз виборець не бачить, за кого голосувати, і його голос купити набагато легше, ніж виборця, який має переконання, має політика або політичну силу, в яку вірить. Сьогодні у виборця уявлення про політиків таке: “Вони всі однакові, а той хоч гроші дає”. Так колись було. Потім це змінилося і на деякий час зробило політику якісною, але сьогодні політична деградація призводить і до деградації виборця.
– У чому небезпека поділу країни на округи? Під час обговорення прозвучали тези про те, що округи під час наступних парламентських виборів будуть поділені таким чином, що на сході та півдні країни округів буде більше, натомість на заході, центрі та півночі – менше.
– Небезпека у тому, що буде нерівномірний розподіл округів між регіонами. А ми розуміємо, що один мажоритарний округ – це один обраний депутат. При формуванні більшості у парламенті дуже часто лік йде на одиниці – 225 чи 226. Тому треба зробити так, щоб не перекупляти цих депутатів-тушок і платити за це мільйони доларів. І, очевидно, перемога провладного кандидата у Донецькій області більш ймовірна, ніж у Львівській. Виходячи з цього, потрібно, щоб там (на сході та півдні України – “Пошта”) округів було більше. Відповідно, буде більше лояльних депутатів. Насправді це не буде багато: у якійсь області на один більше, у іншій на один менше. Але коли у принципових ситуація лік йде на одиниці – це зіграє свою роль.
– Ми маємо закон – недосконалий, але закон. Що порадите виборцям, аби вони із таким законом проголосували максимально ефективно і потім не пошкодували про свій вибір?
– Будь-який закон не вирішує питання чесності. Виборцю потрібне відповідальне голосування. Зрозуміло, що буде дуже багато агітації і підкупу. Але виборцям треба, по-перше, не боятися, якщо будуть тиснути і залякувати, по-друге, аналізувати не лише те, що говорять, але дивитися, чи виконав кандидат обіцянки, які давав колись. Має бути активна, інтелектуальна позиція, і тоді, навіть в умовах такого закону, можна обрати якісну владу. Потрібні лише політична воля, активний і свідомий виборець.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
