Як нам реформувати освіту
В Україні розпочали обговорення стратегії розвитку освіти на майбутні 10 років
В Україні розпочали обговорення стратегії розвитку освіти на майбутні 10 років
Ще до оприлюднення документа прем’єр-міністр України Микола Азаров зробив кілька примітних заяв щодо зближення навчання із потребами економіки. Сам же текст стратегії має один, але помітний недолік – майже повна відсутність конкретики. Благо, про виконання загальних фраз легше звітувати. Хоча й не виключено, що документ далі громадського обговорення не піде: 28 жовтня має відбутися III Всеукраїнський з’їзд працівників освіти – непересічна подія, під яку, схоже, і готувалась стратегія.
Та про недоліки освіти говорять не лише в кабінетах уряду. Результати дослідження соціологів “Демократичних ініціатив” свідчать: третина українців вважає, що реформування системи освіти належить до першочергових завдань (хоч 43% кажуть, що це важливо, але є й загальніші проблеми), і при цьому лише п’ята частина респондентів упевнена, що якість вищої освіти у нас є справді високою.
Ринкова освіта
Наприкінці вересня Азаров заявив, що українська освіта відірвана від національного ринку, тому й потребує негайного вдосконалення. Крім того, ані текст стратегії, ані запевнення прем’єра не додають віри у те, що освітню систему таки поліпшуватимуть, хоч, може, й змінюватимуть. Урядовці пропонують готувати фахівців за найдефіцитнішими напрямами – тих, які сьогодні найбільш затребувані в національній економіці.
Азаров навіть пропонує укласти перелік спеціальностей, потреба в яких зростатиме пропорційно до зростання економіки. Відповідне доручення уже скероване Мінекономіки, Мінсоцполітики та Міносвіти – “зробити глибокий аналіз перспективних тенденцій на ринку праці й розробити проект балансів між демографічною ситуацією, фаховою підготовкою і розвитком економіки”.
Освітньому відомству, крім того, доручено “сформувати пропозиції щодо переорієнтації системи освіти на підготовку фахівців для реального сектору економіки”. Начебто усе гаразд, однак сутність самої цієї реальної економіки викликає низку засторог.
За словами Людмили Шангіної, директора соціальних проблем Центру Разумкова, наша економіка будується на низько технологічних укладах і дешевій робочій силі, а для такої системи якісна освіта не потрібна.
“Ми вважаємо конкурентною перевагою національної економіки дешеву робочу силу. Скільки завгодно можна приймати різноманітних програм, нічого не зміниться, тому що рушійною силою освіти є наука, а рушійною силою науки є економіка, яка потребує науки, економіка, яка будується на знаннях, постіндустріальна, інноваційна. У нас навіть на горизонті такої економіки не видно, адже у нас продовжують торгувати металом, продуктами нафтохімії і сировиною. І жодна якісна освіта нашій компрадорській освіті не потрібна”, – зауважила Людмила Шангіна.
Структура експорту України найяскравіше свідчить, що Україна дає світу. Відповідно до офіційних даних, найбільше місця серед експортованих товарів відведено недорогоцінним металам: у 2010 році – третина усього експорту. При цьому частка металургійної продукції постійно зростала до кризового 2009 року. Після падіння вона знову почала зростати, наздоганяючи рекордний показник у 41% експорту, досягнутий 2008 року. Тому й виникає запитання, а чи не для потреб цієї самої металургії мають готувати фахівців освітні заклади?
Стратегією усе передбачено
Навряд чи знайдеться в країні хтось, хто б не підтримав пунктів проекту Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 роки. Хочеш усім догодити – роби простіше, не хочеш слухати критики – не говори конкретно. Схоже, саме таким шляхом і пішли розробники цього документа.
Як пояснюють її автори, розробка тексту “зумовлена необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти, вирішення стратегічних завдань, що стоять перед національною системою освіти в нових економічних і соціокультурних умовах”.
Нинішній же рівень освіти “не дозволяє їй повною мірою виконувати функцію ключового ресурсу соціально-економічного розвитку країни і підвищення добробуту громадян”. Серед більш-менш чітких натяків на майбутні перетворення звучить намір переорієнтовувати освіту “на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації”. Більшу ж частину тексту можна звести до обіцянки поліпшити усе. Конкретних показників, на які можна орієнтуватися в аналізі, в тексті не передбачено.
Натяки на них бачимо у ще не прийнятому проекті Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та в основних напрямах розвитку на 2013 і 2014 рр. Інша річ, що стратегія розвитку освіти мала б ґрунтуватися на подібній програмі, прийнятій, звісно, заздалегідь. Та й тут урядовці не спланували далі наступного року: до 2012 року всі навчальні заклади на 100% (зокрема й сільські) забезпечать комп’ютерами, а чверть із них матиме ще й доступ до інтернету.
Звичайно, існують суттєві перекоси між освітою і національною економікою: наприклад, лише цього року із університетів випущено майже двісті тисяч економістів, а весь випуск сягнув 650 тисяч осіб. Однак немає певності, що ситуація поліпшиться чи то від ефемерної стратегії, чи то від напівдій урядовців, які схиляюються перед сучасним національним ринком.
ДО ТЕМИСтатистика освіти: 50% українців у виборі вишу для вступу враховують можливості працевлаштуватися; 36% молоді турбує відсутність роботи, проблема із працевлаштуванням; 82% українців вважають, що держава має забезпечувати випускників першим робочим місцем; 41% молодих осіб вступають у виші задля майбутньої кар’єри; 32% – аби стати освіченими, 15% – для отримання нових знань; 41% українців підтримує ЗНО як форму вступу до вишів, 30% – не підтримує; 54% українців вважає, що під час вступу у виші мають зберігатися державні пільги, 13% переконані, що ніякі пільги не потрібні; 69% українців вважають, що шкільну освіту слід реформувати. Ключовими проблемами вишів сьогодні є: корумпованість викладацького складу – 35%; невідповідність викладання вимогам ринку праці – 29%; не конвертованість дипломів більшості вітчизняних вишів у світі – 26%. Дані: Фонд “Демократичні ініціативи”, Інститут Горшеніна, “R&B Group” |
| КОМЕНТАРІ | |
| Людмила Шангіна, директор соціальних проблем Центру Разумкова: | Павло Полянський, директор Центру освітнього моніторингу: |
| - Уже була Національна доктрина розвитку освіти, яку приймали із великою помпою. У нас люблять приймати документи, які потім спокійно лежать на поличках і припадають пилом. Система освіти у нас просто відірвана від будь-чого практичного і будь-чого реального. Ми свого часу зробили досить велику доповідь. Це було саме тоді, коли приймали Національну доктрину. Пам'ятаєте, кінець 90-х - початок 2000-х, коли у нас будь-яке ПТУ стало як мінімум коледжем, технікум - інститутом, інститут - університетом, університети стали академіями і чим завгодно. І сьогодні ми забезпечені вищими навчальними закладами, як жодна країна світу в розрахунку на сто тисяч населення. Від кількості навчальних закладів число викладачів, особливо кваліфікованих, не збільшується. Окрім того, дуже зросла кількість так званих заочників. "Так званих", тому що якість заочної освіти завжди була досить сумнівною. Заочна освіта тоді є якісною, коли людина вже працює за фахом і підвищує кваліфікацію. А просто після школи піти на заочне навчання - це не мати жодної освіти.Ми втратили взагалі будь-яке розуміння рівня освітнього закладу, якості освітнього закладу вже на початку 2000-х рр.. Зараз ми потрапимо ще й у демографічну яму. І тут, як би я не ставилася (а я погано ставлюся до пана Табачника), але коли він говорить про скорочення кількості навчальних закладів, має рацію. Ми це пропонували ще на початку 2000-х. Кількість навчальних закладів має залежати не від кількості охочих навчатися у них, а від числа кваліфікованих викладацьких, професорських і наукових кадрів. Це перше. Друге - освіта без науки не існує. Існують науково-освітні комплекси: у будь-якій нормальній, цивілізованій країні освіта залежить і йде поряд із наукою. Якщо на науку виділяєте 0,3% ВВП, якщо у вас немає наукоємної промисловості, а у нас її немає... Фундаментальна наука вимагає грошей, і від неї немає віддачі сьогодні. Але вона мусить фінансуватися добре саме тепер. І третє - що значить "освіта не відповідає ринку". Якому ринку? Ви бачите в Україні ринок? Я бачу соціальний дарвінізм: дикий ринок, який свого часу пережили усі країни, а усі наші керманичі люблять розповідати, що ті країни, бачите, йшли до своєї демократії 200 чи 400 років... Для того, щоб не ходити 200 років, існують книжки - треба взяти книжку і почитати, тоді ви йтимете не 200 років, а два. У нас же цивілізованого ринку я не бачу. |
- Щодо освіти і потреб ринку, то передусім тут є залежність стосовно природничо-математичного циклу і прикладних дисциплін. Освіта ж є набагато ширшим поняттям, аніж набуття професії того чи іншого напряму. Якщо взяти весь сегмент гуманітарної освіти, то вона прямо не відповідає потребам ринку. Щодо тих фундаментальних дисциплін, які працюють на економіку, бізнес, то, безперечно, така прив'язка має бути, але це дилема вічна для всіх країн.Для того, аби максимально наблизитися до ідеалу, потрібно, аби перелік професій і напрямів підготовки в університетах, а також державне замовлення розробляли у безпосередньому взаємозв'язку із роботодавцями. Я маю на увазі не лишень роботодавців, як приватні структури, тому що сьогодні об'єднання роботодавців України - це об'єднання крупного бізнесу... Бізнес також не має очікувати готового фахівця і безперервно нарікати, що фахівець не тієї якості, не готовий до роботи у нинішніх умовах, а також брати участь у підготовці кваліфікованих фахівців. |
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
