Владімір Жаріхін, заступник директора Інституту країн СНД, член Ради  національної стратегії (Росія), про Росію, Україну та Грузію, а також про те, як його не ображали у Львові

Владімір Жаріхін приїхав до Львова вперше і, зрозуміло, без свого керів­ника - Константіна Затуліна, якого цього літа за сепаратистські висловлювання  учергове  не впустили на українську землю. Натомість самого пана Жаріхіна запросили  у поважній ролі  експерта "круглого столу" щодо розвитку майбутніх відносин Росії й України.  Окрім прогулянок площею Ринок і здійснення аналітичних прогнозів, російський гість погодився також на ексклюзивне  інтерв'ю "Суботній пошті".

"Для того,
щоб впливати, не обов'язково володіти"

- Пане Владіміре, тепер, після грузинсько-російської війни, в наших відносинах з Росією присутній чинник Криму і можливість повторення серпневого "сценарію" ...

- Я не бачу принципових змін  у відносинах Росії та України після конфлікту з Грузією. Всі розмови про Крим є нічим  іншим, як політичною  кон'юнктурою. Якщо зараз ви запитаєте мене з приводу ін­терв'ю Сергія Доренка в "Комсомольской правде", то я запитаю вас у відповідь: а хто в Росії  національний лідер? Доренко чи Путін? А Путін висловився цілком однозначно (в інтерв'ю, надрукованому першого вересня в "Комсомолці", відомий російський журналіст  Сергій Доренко назвав Україну   ціллю номер один, а для її захоплення, на думку Доренка,  достатньо "активізувати  роботу з вивчення протиріч в українському суспільстві". - "Пошта").  

Звичайно, якщо фантазувати, то для того, щоб ситуація у Криму розвивалася за осетин­ським варіантом,  Ющенко мав би послухати Тягнибока і скасувати автономію Криму. А кримчани мали б виявитися такими ж гарячими хлопцями, як осетини, і зі зброєю в руках не погодитися з цим.  Після цього українські війська входять  на територію  Криму.  Водночас у Крим вводять ро­сійських  миротворців,   і протягом  15 років вони там перебувають. І от якщо через 15 ро­ків якийсь ненормальний український президент почне  стріляти по Криму з гармат, тоді ситуація справді може повторитися. Ви вважаєте можливим розвиток такої ситуації? Я  - ні.

У російській мові є така приказка: "Не буді ліхо, пока оно тіхо". Так от  у вас, в Україні,  багато хто її, напевно, не чув.  

Якби Росія справді мріяла про розширення своїх територій, то, повірте, вона б не стала чекати з цим  15 років. Ми зреагували тоді, коли по наших громадянах почали стріляти. Але невже через цей інцидент Росію треба показувати агресором?  А що, Україна в цій ситуації повела б себе по-іншому? Тому не треба всіх цих аналогій. Нам не треба ніяких військових конфліктів. У нас достатньо ресурсів, грошей. А проблеми з територією  немає взагалі. 

- Відомий російський філософ, політолог, публіцист Алєк­сандр  Дугін, якого також дехто називає  "кремлівським ідеологом"...

- ...Це він, напевно, сам себе так називає. Я добре знаю Са­шу. Він  належить до категорії алярмістських політологів, хоча я погоджуюся з ним у багатьох моментах. Наприклад, з його аналізом ролі США у світі.  Але щодо його "рецептів", то він політолог-хірург, йому тільки  б "відрізати"... (смієть­ся).

- ...Так от, Алєксандр Дугін у своїй книзі "Основи геополітики", яку в деяких вузах Росії використовують як підручник, пише: "Суверенітет України є настільки негативним явищем для російської геополітики, що може легко спровокувати збройний конфлікт". 

- Для того, щоб впливати, не обов'язково володіти. США досі ще не відкусили жодного шматочка від Європи, але хіба ми можемо сказати, що вони не впливають на неї? А водночас ми добре знаємо позицію Франції щодо США, яка  у певних моментах здатна протистояти Америці.

Чи хочемо ми захопити Україну?  Ні, це дурниця. Ми тільки  хочемо, щоб Україна була такою ж  політично самостійною, якою є Франція.  Бо наразі вона  подібна на  маленьку Естонію, яка тільки й шукає, з ким їй бути.  Мовляв, "ми посварилися з москалями, от­же, нумо виконувати все, що нам скажуть янкі". Мені здається, що Україна здатна провадити самостійну політику. Зрозуміло, що вона не завжди може збігатися з російською, бо ми маємо різні геопо­літичне розташування, інтереси і  джерела нашого багатства.  Але коли Україна намагається прилаштуватися в західних лавах, то нам її важко зрозуміти.

- Маєте повне право нас не розуміти. Після розпаду Радянського Союзу кожна суверенна країна має право -  без жодних узгоджень із Росією - вибирати власний політичний шлях. У тому числі і шлях до Європи.

- Коли Україна прямує у бік Європи, ми схвалюємо це! Але коли вона намагається переплисти Атлантичний океан і стати одним зі штатів Америки,  нам це не подобається.  

Хочете в ЄС? Заради Бога! Але ці зашорені європейці під впливом американців намагаються вам свідомо  підмінити поняття: спочатку в НАТО, потім ЄС. До речі, після  конфлікту з Грузією я нарешті почув від Європи: "А може, нам почекати з прийняттям України в НАТО, он як Росія реагує, може, нам спочатку прийняти її в Євросоюз?". Чому ми так реагуємо на НАТО? Бо це  не демократичний блок. Частину рішень там справді приймають через консенсус, але багато й таких, коли  США  напряму  домовляються з іншою стороною, всупереч думці всіх інших. І це називається демократією?

"Саміт ЄС 
був судом Лінча"

- Наприкінці серпня цього року посол Росії у Польщі Владімір Грінін заявив про те, що російські військові наполегливо працюють над "адекватною відповіддю"  США щодо  дислокації американських систем ПРО у Польщі. Що розуміють під "адекватністю" майбутньої російської реакції?

- Я не працюю в генеральному військовому  штабі, але  гадаю, що відповіддю  на це питання буде встановлення ракет ближнього радіуса  дії.  Можливо, це буде надто грубо, але правильно.  А навіщо нам в Європі системи ПРО? Для чого це потрібно США, я розумію, але для чого це Європі? Це поліпшує її безпеку? Ні. Вона ж  просто стає полем військових дій.

- Пане Владіміре, як ви оцінюєте підсумки саміту країн ЄС, що відбувся 1 вересня?

- Це був суд Лінча. Але з нами вони нічого не зробили, хіба  тільки зі собою. Адже Європа завжди  вабила і нас, і вас як втілення світової справедливості. Але хіба справедливо вона розглянула наш із Грузією конфлікт?  Європа без жодного розслідування ствердила, що Росія винна, а тому єдиним питанням було те, як нас покарати. Це дуже суперечить нашому уявленню про справедливість європейської спільноти. 

Між іншим, головними лобістами визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії були саме північнокавказькі республіки.

- Отже, незабаром незалежною стане також і Чечня?

- Але питання Чечні вже розв'язано. І всі задоволені цим. 

- Насправді, задоволена тільки невелика частина чеченців. Для Чечні, Дагестану, Інгушетії головна мета - піти від Росії.  Чи Росія має схиль­ність до визнання незалежності тільки тих народів, які  зміцнюють її  геополітику й економіку?

- Історія з Чечнею розпочалася тоді, коли в одній країні відбулася помаранчева революція і до влади прийшли її помаранчеві переможці. Після цього вони страшно пересварилися між собою, почався відкритий конфлікт між президентом і Верховною Радою.  І дійшло до того, що президент почав стріляти по  парламенту. Після цього ми десять років розбираємося з чеченською ситуацією. Висновок? Не можна допускати навіть заради найсвітліших політичних ідеалів послаблення центральної влади в країні.

- Натомість Росія, захищаючи своїх громадян, позбавляє можливості нормального життя інших. Сьогодні  300 грузинів звернулися до офіційної російської влади з проханням надати їм статус біженців. Кілька днів тому президент Осетії Кокойти  у виданні "Коммерсант" заявив: "Ми зрівняємо із землею всі грузинські села".  

- Так, це справді велика проблема. Росія буде робити все, щоб біженці з  Південної Осетії повернулися до своїх домівок. Недавно Затулін сказав: ступінь готовності до існування суверенної держави і реальної зрілості влади в Абхазії та  Осетії  буде визначатися тим, як повертатимуть біженців. Але одночасно треба розуміти, що проблема повернення тих грузинів, які жили не компактними групами, а дифузно, ще ніколи не була вирішена у світі. І я теж не знаю, як її вирішити.

Міфи  і провокації

- Пане Владіміре, бачу Ви добре розумієте українську...

- Так, розумію. Досі з ніжністю згадую свою переддипломну  практику у Вінниці, яку проходив в  інституті хімічного комбінату...

- Але у Львові - вперше, так? За ці кілька годин, поки ви тут, сподіваюся, ніхто не дозволив собі зневажливо зреагувати на вашу російську мову?

- Але я тут дуже мало часу!

- І все ж таки?

- Ні. Не вистачало б ще, щоб у європейському місті траплялися  подібні інциденти.

- Найцікавіше, пане Вла­діміре, що в українському  Львові, за винятком окремих провокацій, таких інцидентів справді не буває.  Вони живуть лише в російських міфах й медіях. Дякую за розмову.

- Дякую і вам. 

ДО ТЕМИ:

11 вересня МЗС Росії оприлюднило офіційну заяву, в якій назвало політику  України недружньою. "Особливо це проявляється у зв'язку з агресією Грузії проти Південної Осетії, коли  Президент України спробував звинуватити у кровопролитті Росію", - йдеться  в заяві. Окрім того, "офіційний  Київ продовжує курс на прискорений вступ до НАТО, що суперечить  Угоді  1997 року  та інтересам безпеки Росії". Негативні вияви Росія побачила і у "витісненні російської мови з суспільного життя країни",  - повідомляє "Українська правда".

Прокуратура Севастополя  виявила понад 1,5 тисячі військово­службовців Чорноморського  флоту РФ, громадян  Росії, які незаконно отримали паспорти  і громадянство України. Водночас колишній перший заступник головкому ВМФ РФ адмірал Ігор Касатонов заявив, що ЧФ РФ не повинен дотримуватися вимог постанов українського уряду про новий порядок перетину Держкордону України, оскільки цей документ порушує міжнародні норми,  - повідомляє УНІАН

Прем'єр-міністр Росії Владімір Путін заявив: якщо у майбутньому українці проголосують за вступ до Північноатлантичного альянсу, то це  буде їх воля. Втім у розмові з журналістами в Сочі він визнав, що Росія проти такого кроку Києва, наголосивши, що наразі майже 80% українців також проти вступу до НАТО, - повідомляє українська редакція Бі-Бі-Сі.