Роман Проць, агродиректор агрохолдингу “Мрія”,  про врожаї, сільськогосподарські міфи та причину різкого подорожчання гречки

Про те, що українське сільське господарство дихає на ладан і невдовзі може просто збанкрутувати, сьогодні розповідають всюди. Оскільки більшість із нас не є фахівцями в цій галузі, то подібні чутки викликають панічні настрої: як житимемо далі, що їстимемо? Однак, чи насправді все так погано? Експерти стверджують, що українське сільське господарство ховати ще зарано.
– Пане Романе, розкажіть, будь ласка, яка зараз перспектива для агробізнесу в Україні й де вигідніше реалізовувати продукцію: в Україні чи за кордоном?
– Сільське господарство завжди було перспективним. Той, хто говорив, що ця сфера неприбуткова – просто обманював. Зараз ми орієнтуємось і на закордон, і на внутрішній ринок, оскільки неможливо спрогнозувати, як поведеться держава. Наприклад, торік пшеницю і ячмінь не можна було експортувати. Були квоти лише на кукурудзу і то певним людям. Основна культура на експорт – це ріпак, інші – лише за можливості.
– Поширена думка, що для отримання високих урожаїв потрібно застосовувати велику кількість хімікатів. Підтвердіть або спростуйте це твердження.
– Наше підприємство використовує найбільш екологічні способи захисту, але не тому, що ми такі надзвичайно свідомі, а тому, що ми вже декілька разів помилялись, використовуючи дешевші засоби захисту, і заплатили за це двічі. Тому зараз користуємось дорогими засобами захисту, які дозволені в Німеччині, Франції, Англії. Звичайно, ложкою їх їсти не можна, але ці речовини за 2 – 3 тижні розкладаються до безпечних продуктів.
Урешті, за кордоном вносять набагато більше хімікатів. Для порівняння: аграрний сектор Франції займає приблизно таку ж площу, як український, при цьому щорічно використовує різного роду пестициди на 1,5 млрд дол. США, натомість Україна – уп’ятеро менше. Чому? З одного боку, ми фінансово не можемо дозволити собі такий інтенсивний рівень використання хімікатів, з іншого – вони вирощують вразливі високоврожайні сорти, які більше потребують внесення захисту. Ми, ймовірно, теж скоро перейдемо на більш врожайні сорти і будемо вносити більше хімії, але від цього якість продуктів не погіршиться. Головне – витримати період перед збиранням. 
– Чи відрізняються між собою іноземна та українська агрошколи?
– Іноземної чи української агрошкіл немає. Є школа загальна – до неї входила українська, англійська, російська… Наприклад, ми використовуємо німецький продукт, але його застосовують у всіх  країнах, додаючи якісь свої складові у технологію. Все залежить від господарства, кількості землі, клімату та інших факторів. Тому ми теж синтезували свою технологію, взяли німецькі, французькі та інші елементи, але підлаштували їх під площу і під людський фактор. Бо, якщо дати німцю літр пестициду, то він його внесе пов­ністю. А ми змушені на 10% збільшити норму, бо частину можуть украсти. Врешті, технології кожного окремого господарства теж  відрізняються, однак основи – одні й ті самі.
Наприклад, тільки ми використовуємо речовину для обробки рослин, яка допомагає хімічним речовинам проникати або втримуватись на поверхні, в залежності від специфіки дії препарату. Таким чином ми суттєво економимо на хімікатах і витратах води. І при цьому якість обробки в нас краща. Окрім цього, плануємо впровадити інноваційний спосіб внесення добрив у землю. Спеціальний тестер-зчитувач діагностуватиме рослини і  аналізуватиме потребу в конкретних поживних речовинах на кожній окремій ділянці землі і вноситиме саме ті добрива, які потрібно, і в необхідній кількості. Це суттєво зекономить кошти і збільшить урожай.
– Чи вистачає агрономів із достатньою кваліфікацією для інноваційної роботи?
– На жаль, рівень кваліфікації українських спеціалістів далекий від ідеалу. Особливо це стосується молодих фахівців відразу після вишів. Практика вже давно випередила ту теорію, яку викладають у профільних навчальних закладах. Окрім цього, молоді люди не бачать перспектив своєї професії. Тому ми організували власну піврічну агрошколу. В ній навчаються 22 молоді спеціалісти: випускники агровишів та молоді спеціалісти, які вже 2 – 3 роки попрацювали в агросфері. В агрошколі створено добрі умови для навчання: сучасне обладнання, досвідчені українські та іноземні спеціалісти. Студенти можуть ознайомитися з останніми технологіями та новинками: насіннєве виробництво, техніка з GPS-навігацією, елеватори, картоплесховища. Також вони на практиці побачать новинки сільськогосподарської техніки з Голландії, Німеччини, Чехії, США, Польщі та Франції. А викладають тут кращі фахівці агрономічної галузі України. Таким чином, ми хочемо підготувати висококласних працівників для роботи в агросфері та показати, що фахівці високого рівня кваліфікації в Україні потрібні.
– Розкажіть, які культури дадуть найбільший урожай цього року?
– Весна була одна з кращих за останні десять років. Але проблеми  створили травневі опади, які трошки збили урожайність. Ярі зернові – ячмінь і пшениця – ймовірно, цього року не потішать високими врожаями, натомість озимі добре себе покажуть. Для овочів, особливо картоплі, умови дуже  сприятливі. Загалом у західному регіоні ситуація чи не  найкраща за останні роки.
– Наскільки родючі землі Львівщини, і що тут варто вирощувати?
– Львівщина має помірний клімат з достатньо родючими ґрунтами. Тут немає таких родючих чорноземів, як на Вінниччині, Полтавщині чи Тернопільщині, але, якщо порівняти з Німеччиною, то Львівську область можна вважати клондайком. Таких земель у них взагалі немає. Це темно-сірі підзолені ґрунти, трохи карбонатні. Вони підходять для вирощування будь-яких культур. Колись тут була дуже сильна овочева база України, а овочі більш вибагливі до ґрунтів, ніж ріпак, кукурудза чи пшениця. Щоправда, на Львівщині актуальним є питання підготовки ґрунту. Якщо 10 –12 років нічого не вирощували, то землю потрібно “підвести” під певну культуру. Тобто, вже сьогодні садити овочі не можна. Потрібно декілька років сіяти ріпак та кукурудзу, а наступного року або максимум через два роки можна садити буряк чи овочі.
– Чи є ризики, що найближчим часом якась культура різко зникне з продажу, як, наприклад, гречка?
– Це малоймовірно, просто гречка завжди була нерентабельною, і в якийсь момент фермери перестали її сіяти. Це зараз вона коштує 18 – 20 грн/кг і є суперрентабельною, а колись її ціна була 1,5 грн/кг.
Реально вона мала б коштувати близько 8 – 10  грн/кг, тоді не було би проб­лем, і всі б її вирощували. Зараз через високу рентабельність її посіяли значно більше. А беручи до уваги, що державна адміністрація активно працює в цьому напрямі, й господарства змушували сіяти гречку, то наступного року проблем з нею не буде.
– Щодо міфу, який стосується ріпаку. Кажуть, що він виснажує землю і тому його не варто сіяти. Як є насправді?
– Це абсолютна брехня, але люди цього не розуміють. Це запланована інформаційна політика з боку Росії для того, щоб Україна не сіяла ріпак. Адже це могло б частково унезалежнити нас в енергетичному плані. Бразилія 73% своїх енергетичних потреб закриває біопаливом, Німеччина – 10%. Жодних екологічних небезпек у вирощуванні ріпаку немає! Пшениця і кукурудза більше виснажують землю, оскільки вони витягують азот, натомість ріпак залишає всі мікроелементи в землі. Врешті, він поліпшує аерацію  землі, тому є найкращою сівозміною під будь-яку іншу культуру, окрім буряка, бо там спільні хвороби.
– В Європі активно пропагують здоровий спосіб життя. А з ним і здорове харчування на основі біопродуктів, вирощених без застосування хімії. Яка перспектива для вирощування біопродуктів  в Україні?
– Перспективи вирощування біопродукції в Україні сьогодні мізерні. Основними причинами є низька врожайність та відсутність підтримки з боку держави. Адже в перші роки вирощування такої продукції можна взагалі не отримати врожаю, а компенсувати затрати нікому. В Європі для таких господарств існує система компенсацій. З іншого боку, в нас трошки інша земля, вона потребує більше часу на обробку. Треба декілька років викорінювати бур’ян, а потім збагачувати землю біодобривами. При цьому врожай буде втричі нижчим, ніж зазвичай. Це дуже затратно. В нас є декілька господарств, які цим займаються, але вони не мають куди реалізувати продукцію за тією ціною, яка б мала бути. Врешті, в нас не дуже вірять в те, що ці продукти справді біо.
– Чому? Немає системи сертифікації?
– В Україні є система аналізу та сертифікації такої продукції. Однак, проблема в тому, що на виході аналіз покаже одні й ті самі дані і для біоовочів, і для овочів, вирощених промисловим способом із застосуванням хімікатів. Оскільки ті засоби, які ми використовуємо за умови дотримання технології, ніякої небезпеки для екології не мають. Структури, яка б слідкувала за цим протягом усього часу вирощування біоовочів і якій можна безапеляційно довіряти, немає.