Депутатські спроби підняти на ноги вітчизняну культуру видавці зустріли, м’яко кажучи, насторожено

Способи і процедури допомоги, які запропонували парламентарі, викликають щонайменше нерозуміння. Попри це, проект закону “Про національний культурний продукт” В’ячеслава Кириленка уже подолав перший рубіж на шляху до набуття чинності – усередині червня його прийняли в першому читанні. Українські видавці, серед яких Мар’яна Савка (“Видавництво Старого Лева”), Василь Гутковський (“Піраміда”), Олександра Коваль (президент “Форуму видавців”), під час прес-конференції, що відбулася у Львові в середу, закликали взагалі скасувати цей законопроект, позаяк він поставить галузь на коліна перед дрібним чиновником. А українське книговиробництво і без того не знаходить розуміння серед людей, які визначають напрям грошових потоків та увагу держави.Ключик – у сертифікації трисортності.

Критика видавців

Головна критика видавців стосується розділу, присвяченого сертифікації національного продукту. Відзначимо, що з-поміж 36 сторінок документа цій неоднозначній процедурі присвячено більше 20. Хоч застереження виникають уже після прочитання пояснювальної записки – зокрема, твердження про те, що минулого року внаслідок наданих видавцям та друкарям пільг бюджет недоотримав близько 220 млн грн. Нагадаємо, із 2003 року (і до 2015-го) книговидавці користуються податковими пільгами, які, проте, не суттєво сприяють розвитку галузі.
Крім того, українські видавці під час прес-конференції у Львові в середу неодноразово висловлювали ідею заміни ефемерних пільг конкретною обіцянкою (прописаною, звісно ж, у законі) щорічної закупівлі книг для бібліотек на заздалегідь встановлену суму. На думку Олександри Коваль, вимірювати грішми суми пільг узагалі недоречно, оскільки галузь перебуває у депресії. Окрім того, зазначила президент “Форуму видавців”, названа у законопроекті “сума втрат” є сумнівною. “Доки її не підтвердять у видавництві, буду сумніватися. Видавці, певне, могли б узагалі відмовитися від пільг, якби точно знали, що щороку за ці 200 млн грн будуть робити закупівлю книг у бібліотеки”, – сказала О. Коваль. Таким чином кошти спрямовувалися б на підтримку не видавця, а читача.
Тепер розглянемо ключовий пункт, і це визнає сам ініціатор законодавчої ініціативи, – запровадження механізму сертифікації. Відповідно до норм проекту закону, встановлюється добровільна трирівнева сертифікація, після проходження якої твори поділять на три категорії – базову, середню та вищу. Від проходження цієї процедури залежатиме розмір державної підтримки – від надання пільг, кредитів, пожертв до хвилин державного ефіру, грантів та можливої участі в конкурсах. А взагалі, процедура сертифікації запроваджується із метою “сприяння українському споживачеві в компетентному виборі продукції для задоволення своїх потреб”. Цей механізм скріпить залежність видавця від рішення чиновника, або, за словами Олександри Коваль, стане проявом відомого принципу “розділяй та владарюй”. До того ж, і це визнали всі учасники обговорення законопроекту, той, хто захоче мати більше пільг, просто прийде до цього самого посадовця на особистий прийом із пропозицією співпраці – гроші за дозвіл.

Тихо їдеш – далі будеш

Є низка й інших моментів пропонованого законопроекту, які викликають здивування. Це і тихе проходження (ані круглих столів із фахівцями та учасниками галузі, ані експертного консультування), і декларативність законопроекту (окрім механізму сертифікації, лише тут усе чітко), і незрозуміле визначення національного. Щодо останнього, у законопроекті написано, що таким слід вважати твір українського автора (громадянина або юридичної особи України). Проте тут для досягнення анонсованих цілей достатньо було б прописати прив’язку до мови. Хоч у підсумку це теж не так важливо – законопроект ще буде доопрацьовуватись, а вже неабиякий інтерес до нього виявили “біло-сині” політики. Достатньо лише кілька поправочних штрихів, аби у тексті з’явились згадки про мови національних меншин, які теж потребують української підтримки, незважаючи на те, що більшість із них отримує кошти на розвиток із рідних країв. Подібні доповнення цілком знівелюють призначення закону – підняти українську культуру. Хоч нерідко для цього достатньо забрати з її дороги українського ж чиновника…
Зауважимо, що документ стосується не лише видавничої справи: він має на меті регулювати музичну, кінематографічну, теле-, радіо галузі, циркові номери, комп’ютерне програмування і низку інших процесів виробництва культурних благ. Проте, якщо вірити пояснювальній записці, близько 80% сертифікаційних перипетій стосуватимуться саме книговидання та преси.
Які ж побажання? Їх уже висловили в Асоціації книговидавців, і це ж було повторено в середу у Львові – скасувати законопроект, припинити його проходження. Не зайвим виявився б і спільний для законодавців та видавців круглий стіл, можливо, організований під час цьогорічного Форуму видавців. Поки ж такі міркування висловлює лише одна сторона – проігнорована та постраждала.