У Верховній Раді зареєстровано черговий законопроект, за яким мають офіційно надати права “регіональній мові”

Змінивши кілька літер, дописавши кілька слів у минулорічному, ще коаліційному, законопроекті “Про мови в Україні”, депутати-регіонали знову прагнуть встановити справедливість. Як мінімум – дозволити визначати на місцях мову, яку могли б нарівні з державною використовувати органи влади, суди, під час виборів.
У п’ятницю до парламенту надійшли два законопроекти, які покликані “навести лад” із мовами нацменшин та імплементацією Європейської хартії регіональних мов. Автори ініціатив – відомі за багатьма законопроектами та виступами – Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов.
Хоч серед додатків до проекту закону “Про засади державної мовної політики” згадано, що над документом працювали ще чотири “громадські діячі”. Вочевидь, це має переконати нас у тому, що законопроект якнайкраще узгоджено із представниками нацменшин, принаймні з румунською і молдавською.
У пояснювальній записці автори документа розкривають причину багаторічної стагнації держави: “Очевидно, що проблема мовного регулювання в Україні є одним із чинників, що перешкоджають стрімкому розвитку нашої держави”. Як аргументи наводять голосування на виборах, самовільне рішення облрад про відновлення прав російської мови, а також “виникнення міфу”: “В суспільстві сформувався абсолютно сфальшований міф в загальних рисах, який можна описати так: іншомовний українець – не патріот – голосує за консервативні не державницькі сили – сепаратист, потенційний зрадник або жертва дій зовнішніх сил”.
Рецепт для процвітання країни теж відомий. Як і минулого року, депутати пропонують увести поняття “регіональної мови”. Якщо на певній території носіїв мови нацменшини є більше 10%, то така мова використовуватиметься фактично як державна. І зрозуміло, що із 18 перерахованих у законопроекті мов нацменшин головною стане російська. Задля збереження її позицій РФ щороку офіційно виділяє шалені суми на “гуманітарну допомогу” різноманітним організаціям, розкиданим на пострадянському просторі…
Крім того, відповідно до законопроекту, в деяких випадках місцеві ради можуть приймати рішення про регіональну мову, навіть якщо її носіїв менше. Якщо ж існуватиме документ із підписами 10% осіб, які населяють певний регіон, то місцеві органи влади зобов’язані протягом місяця надати “загальнодержавні” права мові нацменшини.
Достатньо і того, що такою мовою зобов’язані будуть спілкуватися і вести діловодство місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, установи, організації, підприємства, посадовці та службовці, а також громадяни-підприємці! Зарахування на державні посади теж відбуватиметься з огляду на знання мов нацменшин.
Чисельність регіо­наль­них мовних груп пропонують визначати на основі даних Всеук­раїнського перепису. Хоч дані єдиного на сьогодні перепису явно застаріли, можемо спрогнозувати, як розмовлятимуть офіційні установи у регіонах України (дивіться карту). Лише українська функціонуватиме на території 13 областей; російська і українська – у 9 областях та у Києві й Севастополі. У Закарпатській області будуть офіційними українська та угорська мови, у Чернівецькій – українська і румунська, а на просторах Криму посадовців зобов’яжуть говорити українською, російською та кримськотатарською.
Законопроект Ківалова/Колесніченка пропонує також надати право телерадіоорганізаціям України самостійно вирішувати, якою мовою вести передачі. Сьогодні, нагадаємо, частка української у редакціях, що провадять загальнонаціональне мовлення, має становити не менше 75%.
Наразі невідомо, що чекає на цей проект закону. Попередній аналогічний документ завдяки реакції громадян відклали, проте помітно також, що депутати не втомлюються витягувати мовну карту.
Якщо законотворці візьмуться за розгляд мовного питання цього року, осінь, як і минулорічна, буде сповнена мітингів та невдоволення. Така ситуація буде сприятливою не лише для остаточного затвердження пенсійної реформи, а й для усіх намічених у програмі президента “покращень”.

Відповідно до Перепису 2001

Лише українська (13 областей) Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська.
Українська і російська (9 областей + Київ і Севастополь) Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська.
Інше (дві області + АРК) Закарпатська – українська і угорська, Чернівецька – українська і румунська, АРК – українська, російська і кримськотатарська