Українці що далі, то більше розчаровуються. І не лише у своїх обранцях, а й у тому, куди йде держава. Досі серед виборців «біло-синіх» задоволених напрямком змін було більше, аніж невдоволених, що давало сякі-такі підстави для продовження політичної лінії. Станом на червень цього року вперше серед прихильників Партії регіонів почали домінувати негативні настрої. Про це свідчать результати дослідження КМІСу «Зміни у ставленнях до політики влади: підсумки політичного сезону».

 

Сигнальні рекорди недовіри

 

Найбільш значуща тенденція останніх 12 місяців, кажуть соціологи, – зростання кількості невдоволених розвитком ситуації у країні. А це найменш сприятливо саме для «біло-синьої команди», яка сьогодні перебуває при владі. І мова не лише про президента, урядовців чи призначених міністрами чиновників. Команда «біло-синіх» сьогодні має більшість у двадцяти обласних радах (включно із кримською).

Відтак зміна настроїв її виборців, учорашніх і завтрашніх, вплине на кар’єру членів владної команди. Окрім цього, мала підтримка політики владоможців усіх рівнів означає, що сьогодні відсутній легітимізуючий чинник для проведення подальших змін. Якщо досі міцним фундаментом для ПР були південно-східні області країни, то тепер зневіра добралася і туди.

За підсумками року, саме там зафіксовано найстрімкіше зростання невдоволення перебігом справ у країні. У південному регіоні 32% незадоволених у червні 2010 року переросли у 60% червня 2011 року, у східному регіоні – 16% зросли до 46% відповідно. Загалом виборці «біло-синіх» дуже стрімко розчаровуються в діях своїх політиках: якщо влітку минулого року лише 14% негативно оцінювали стан справ у країні, у лютому – 32%, то це літо показує вже 42%.

Невдоволення зростає і серед прибічників інших політичних сил. Серед прибічників «помаранчевого табору» (БЮТ, НУНС, Фронт змін, «Громадянська позиція» та інші опозиційні партії) незадоволених державними справами значно більше і їх кількість невпинно зростає: із 65% червня 2010 року зросло до 78% у червні 2011 році. Результати у країні загалом вражають ще більше. Сьогодні лише 11% українців вважають, що країна йде у правильному напрямку, хоч торік таких було 38%.

 

Тотальна зневіра – базис пошуку та протесту

 

Саме у червні минулого року президент презентував свій план реформ. Чи може здійснити влада заявлені ініціативи без підтримки народу? Перша спроба обернулась податковим майданом. Окрім того, країну час від часу охоплюють локальні протести. Тим паче, що влада не оминає нагоди підкинути привід для їх появи. Сьогодні зменшити перелік реформ (за 21 напрямком, як любить повторювати президент) вкрай важко, адже багато з них є складовою ширшого контексту, як-от євроінтеграційних зусиль, модернізації ГТС чи й просто приваблення інвестицій.

Проведення реформ насправді завжди забирає долю політичних рейтингів. Проте, як повідомив «Пошті» соціолог КМІСу Іван Колодій, який і досліджував невдоволення, неможливо сказати, якою є норма у подібних випадках: «Важко сказати, якою є норма у періоди проведення реформ. Якщо порівнювати з іншими періодами історії України, то сьогодні маємо досить швидке падіння довіри. Але загалом це нормально, адже якщо в державі щось змінюється, то деяка частина людей відчуває негативні результати».

Інша справа, що невдоволені та розчаровані при всій своїй можливій персональній пасивності стають базою для підтримки тих, хто уже вийшов протестувати. Загалом суспільства мають сталу кількість тих, хто звик виявляти свою позицію на мітингу. На становлення такого прошарку іде багато часу, а відтак потрібен тривалий період на його зміну чи зростання кількості учасників.

В Україні, за словами Івана Колодія, група «постійних протестувальників» уже більш-менш сформована. Хоч саму протестну активність, каже соціолог, не слід обмежувати виходом на вулицю та участю у мітингах: є люди, які віддають перевагу написанню петицій, участі у різноманітних зборах чи бойкотуванню. Однак коли відбувається падіння довіри до влади, то розчаровані можуть поповнити ряди «постійних протестувальників».

«Протестує одна й та сама кількість людей. Вони можуть робити це менше, а можуть більше – якщо до них приєднуються широкі верстви населення. А це вже залежить від того, наскільки люди незадоволені ситуацією, сприймають її як норму чи порушення справедливості у тому варіанті суспільства, який вони бачать», – розповів соціолог. Останній приклад – протести підприємців, які починалися з мітингів вузької групи людей, проте швидко здобули підтримку широких верств населення. За словами Івана Колодія, сьогодні база для підтримки подібних протестів є і, що важливіше, зростає. Це ґрунт для роздумів керівництва країни, яке вже призупинило «реформаторську ходу» (пенсійна реформа зависла у парламенті, розмови про тарифи обмежують запевненнями у їх сталості).

Проте важливішим є пошук цілі, яка може об’єднати невдоволених сьогоднішньою політикою. Реалії такі, що жодна політична сила не може похвалитися суттєвою підтримкою українців, які досі легше мобілізуються проти пропонованих варіантів, аніж задля досягнення спільних цілей.

 

Як врізка:

 

Сьогодні лише 11% українців вважають, що країна йде у правильному напрямку, хоча торік таких було 38%