Уряд затвердив нову воєнну доктрину України та розширив перелік загроз

Нова воєнна доктрина, яку цього тижня на закритому засіданні затвердив уряд і яку миттєво поширили деякі засоби масової інформації, закріпила відмову від вступу до НАТО, а також визначила нові загрози безпеці країни. Зокрема, тепер загрозою нацбезпеці, крім проявів сепаратизму всередині країни, вважається “втручання у внутрішні справи, здійснюване за допомогою інформаційного впливу, економічного тиску, фінансової та моральної підтримки окремих політичних сил, неурядових організацій”, чия діяльність скерована на дискредитацію влади.

Пересторога для міжнародних фондів

Якщо з НАТО все більш-менш зрозуміло – Президент Віктор Янукович і раніше декларував позаблоковий статус України, то нові загрози, прописані у документі, насторожують. У цьому контексті варто згадати заяву керівника фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександра Єфремова. “У мене навіть є дані, що і Сорос виділив певні кошти для того, щоб підготувати у нас в Україні певну групу молодих хлопців, які могли б за варіантом Північної Африки запускати будь-які проекти, які є. Це є і це готується”, – сказав парламентар.

Відомо, що у нашій державі є багато представництв потужних міжнародних фондів, які фінансують чимало добрих справ у всіх сферах життя: від охорони здоров’я, освіти, культури, екології до протипаводкових заходів, охорони кордонів і багато іншого. При цьому підтримується й розвиток демократії в Україні та фінансування громадських організацій.
Як і попередня доктрина, яку сім років тому затвердив Президент Леонід Кучма, нова має оборонний характер. Україна не вважає жодну державу своїм потенційним противником, але буде вважати таким противником ту державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України, призводить до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси.

Загрози зовнішні і внутрішні

У документі наводяться не тільки зовнішньополітичні ризики виникнення воєнних конфліктів, а й внутрішні. У попередній редакції головними внут­рішніми загрозами були незадовільний стан збройних сил і діяльність екстремістських і сепаратистських організацій.

Творці доктрини припускають, що Україну можуть втягнути у військовий конфлікт між іншими державами. Окрім того, можливе виникнення збройного конфлікту на кордоні України або “переростання внутрішньої нестабільності в збройний конфлікт усередині держави”. При цьому в доктрині визначено три види воєнних конфліктів: збройний (прикордонні конфлікти, зіткнення всередині країни, наприклад, з метою створення “нових адміністративно-територіальних утворень та надання їм певних повноважень”), локальний (на Україну нападає одна країна) і регіональний (на Україну нападають дві і більше держав). “З огляду на тенденції та умови розвитку військово-політичної ситуації, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої виникне локальна або регіональна війна проти неї, у середньостроковій перспективі є малоймовірною”, – наголошується в документі.

Якщо в Україні зрозуміють, що воєнний конфлікт неминучий, держава буде діяти ненасильницькими методами. А саме: підвищить активність в інформаційному просторі, звернеться за допомогою до Ради Безпеки ООН і до “впливових держав”, введе режим надзвичайного стану.

Є у доктрині й пункт про те, що буде вважатися початком воєнного конфлікту всередині країни: “будь-які дії (акції) не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, які спрямовані на захоплення державної влади або зміну конституційного ладу шляхом насильства; виникнення міжнаціональних чи міжконфесійних зіткнень; блокування або захоплення особливо важливих об’єктів або території, що супроводжуються насильством над громадянами; дезорганізація діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування”.
Відповідно до процедури, воєнну доктрину як стратегічний програмний документ держави у сфері нацбезпеки та оборони затверджує Президент України після погодження у профільних відомствах, Кабміні та РНБО.

Микола Сунгуровський,
директор військових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова:

– Я був і залишаюся противником такого документа. Це пережиток “холодної війни” – того періоду, коли воєнні засоби були основою зовнішньої політики держав. Сьогодні такі засоби відходять на другий план, і треба було  б у новій стратегії національної безпеки прописати моменти, які б передбачали використання сили і її місце у політиці держави. Цього було б достатньо. Тому я не бачу необхідності в цьому документі. Загрози в доктрині вказують не просто так, а щоб під них вибудовувалася модель Збройних сил. Якщо держава бачить у чомусь загрозу, то відповідне завдання отримують певні спецслужби, працюють, відслідковують ті чи інші процеси. Я особисто загрози безпеці країни від того, що описано у новій доктрині, не бачу (йдеться про підтримку політичних сил, неурядових організацій – “Пошта”). Це звичайна боязнь відкритості, яка ні до чого доброго не призведе. Хоча насправді в окремих випадках можливий і економічний, і політичний шпіонаж. Тому це не обов’язково стосується самих Збройних сил, але й решти силових структур.