У Закавказзі може розпочатися новий збройний конфлікт

Уперше після закінчення війни 1992 – 1994 років і перемир’я, яке уклали після неї, термін “заморожений” виглядає явно недоречним стосовно конфлікту навколо Нагорного Карабаху, пише французький часопис “Le Figaro”. Підстави солідні: кількість сутичок на прикордонних територіях збільшилася за останній період настільки, що примара нової війни видається все реалістичнішою.

“Карабах, чий уряд не визнало міжнародне співтовариство, живе під вірменським протекторатом. Його президенту Бако Саакяну під час візиту до Франції відмовили в офіційних контактах з Парижем. Баку, який усе ще вважає цю територію невід’ємною частиною Азербайджану, нещодавно прямо заявив про намір відвоювати її силою. По обидва боки віртуального кордону панує войовнича риторика, що супроводжується гонкою озброєнь, – повідомляє кореспондент “Le Figaro” Пьєр Авріль. – Покликана виконати посередницьку місію Мінська група ОБСЄ, до складу якої входять Франція, Росія та США, не в змозі знайти політичне рішення”.

На думку директора Вірменського центру міжнародних досліджень Річарда Гірагосяна, один із ймовірних сценаріїв – переростання котроїсь “випадкової” сутички на лінії фронту в повномасштабну війну протягом цього або наступного років. За прогнозом “International Crisis Group”, регіональні наслідки такої війни будуть катастрофічними. У конфлікт можуть втягнути сусідні Іран, Туреччину і навіть Росію. “Москва, що підтримує добрі стосунки і з Баку, і з Єреваном, не шкодує дипломатичних зусиль, маючи надію повернути собі регіональний вплив, яким вона володіла в радянську епоху, – відзначає “Le Figaro”. – 5 березня в Сочі Дмітрій Мєдвєдєв втретє зустрівся з президентами Азербайджану та Вірменії. Однак, мало хто з експертів вважає, що цього буде достатньо для збереження наявного статус-кво”.

Схожої думки дотримується і директор Інституту Кавказу Алєксандр Іскандарян: “Врегулювання уявити собі неможливо. Те, що може змінитися в юридичній угоді щодо карабаського конфлікту і задовільнить всі сторони, залежить від згоди цих сторін. Однак, цієї згоди просто не існує”. Алєксандр Іскандарян пояснив, що для азербайджанської сторони абсолютно неприйнятний рівень поступок, на які готова піти вірменська сторона, а рівень поступок, на які готові піти азербайджанці, абсолютно неприйнятний для вірмен. Підкресливши, що карабаський конфлікт ще дуже молодий, Іскандарян наголосив, що такого роду конфлікти “так швидко не розв’язуються – це надзвичайно складна й багатошарова конструкція”.

Нагадаємо, що вірмено-азербайджанський конфлікт має історичні корені. Територію сучасного Нагорного Карабаху в II столітті до н. е. приєднано до Великої Вірменії й протягом багатьох століть вона була частиною провінції Арцах. Наприкінці IV століття н. е. Персія приєднала цю територію до її васальної держави – Кавказької Албанії. Із середини VII століття до кінця IX – Нагорний Карабах під арабським пануванням.

У IX – XVI століттях – частина вірменського феодального князівства Хачен. У другій половині XVIII століття Нагорний Карабах, у якому переважали вірмени, увійшов до Карабаського ханства, яке заснував Панах Алі-хан, а 1813 року в складі Карабаського ханства став частиною Російської імперії.

На початку XX століття Нагорний Карабах двічі (в 1905 – 1907 рр. і 1918 – 1920 рр.) ставав ареною кровопролитних вірмено-азербайджанських зіткнень. А у 1988 році після заяви Нагорного Карабаху, в якому проживали в основному вірмени, про вихід зі складу Азербайджану розгорілася справжня війна, у котрій перемогли сепаратисти. З 12 травня 1994 року після набуття чинності тристоронньої угоди про перемир’я в зоні конфлікту воєнні дії припинено. Їхній результат: по обидва боки загинуло приблизно 25 – 30 тисяч осіб і майже мільйон стали біженцями. З 1992 року до нині веде переговори щодо мирного врегулювання конфлікту в межах Мінської групи ОБСЄ, співголовами якої є США, Росія та Франція.