В Україні розробили проект Концепції захисту суспільної мораліНазарій Тузяк

Наприкінці минулого тижня Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі опублікувала для громадського обговорення проект Концепції захисту суспільної моралі. Кроки НЕК нерідко дочасно сприймають негативно, однак насправді, дискутуючи про правильність рішень Комісії, ми розв’язуємо кілька проблем.

По-перше, мова йде про межу державного втручання у особисті смаки. Чи є таке втручання рудиментом радянської епохи, коли влада контролювала усі сфери особистого життя, чи державний патерналізм є, нехай у низці випадків, необхідним? Адже існують проблеми поширення порнографії, ксенофобських настроїв, пропаганда шкідливих звичок, і ці питання нерідко взаємопов’язані. Як адекватно розв’язувати ці проблеми – досі не вирішено.

По-друге, аналізуючи діяльність НЕК, ми ще й з’ясовуємо, чи потрібно виховувати громадян та впливати на їхні уподобання, чи, можливо, кожен самотужки має обирати, як та з чим проводити дозвілля? Щоправда, другий варіант вияву смаків має й побічний ефект – їх популяризацію та вплив на молодше покоління. Тож питання про концепцію насправді включає значно ґрунтовніші проблеми.

Про що ж документ?

Спершу розглянемо ключові тези документа. Як зазначається у тексті Концепції, захист суспільної моралі здійснюватимуть органи державної влади та місцевого самоврядування за участі громадських організацій. Суть захисту полягає у недопущенні розповсюдження продукції, що завдає шкоди суспільній моралі. Це, зокрема, пропаганда расової і національної ворожнечі, фашизму, ксенофобії, нетерпимості, насильства, образи нації чи особи за національною ознакою. Також до цього списку зараховано продукцію сексуального й еротичного характеру й таку, що містить елементи насильства та жорстокості.

Реалізація політики захисту моралі, як зазначається в документі, має відбуватися шляхом налагодження відкритого діалогу з суспільством; створення законодавства, яке б регулювало основи державної політики в українському сегменті Інтернету, діяльність електронних ЗМІ, сферу мобільного контенту, поширення комп’ютерних ігор; сприяння у створенні художніх фільмів вітчизняного виробництва; утвердження статусу української мови в кінопрокаті; налагодження виробництва якісних вітчизняних видовищно-розважальних програм…

Тобто, на рівні декларацій усе прописано дуже добре. Однак є щонайменше один суттєвий нюанс: забороні можуть підлягати, до прикладу, книги, вивчення яких необхідне історикам. Найяскравіший приклад – праця Гітлера, розповсюдження якої частенько припиняють через пропаганду насильства. Отож, Концепції наразі бракує прописаних механізмів, що убезпечили б фахівців кількох сфер від цькування з боку наглядачів моралі. Інший момент – впровадження політики захисту моралі не  останньою чергою потребує структури, що має досліджувати розвиток тенденцій у цій царині, а також слідкувати за дотриманням намірів, які заявила держава.

Адмінреформа “підвісила” комісію

Наразі доля самої Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі залишається невідомою. На початку грудня вийшов указ Віктора Януковича, згідно з яким уряд має ліквідувати низку інституцій, серед яких і НЕК. Як повідомив у розмові з “Поштою” начальник Управління організаційно-аналітичного забезпечення Комісії Михайло Канафоцький, остаточно ліквідувати НЕК можуть після того, як у парламенті приймуть зміни до Закону “Про захист суспільної моралі”.

Щоправда, ліквідація комісії створить лакуну в цілому напрямі гуманітарної політики держави. За словами Михайла Канафоцького, зі зникненням Нацекспертної комісії не буде структури, що в повному об’ємі займатиметься експертизою питань, пов’язаних зі суспільною мораллю. Сьогодні деякі міністерства та відомства аналізують дотичні питання: до прикладу, в МВС розв’язують проблему поширення порнографії, в Міносвіти створюють документи, що нормують виховання у школах та дошкільних закладах, у Міністерстві охорони здоров’я теж досліджують “свої” питання. Однак після ліквідації НЕК ніхто не проводитиме комплексного аналізу, а також не зводитиме низку досліджень в одне. Якщо ж ми говоримо про ґрунтовні підходи у реалізації гуманітарної стратегії, то маємо передбачати й уніфікацію.

Можливо, аналог комісії створять при уряді чи якомусь міністерстві (як це було, до прикладу, із Державним комітетом України у справах нацiональностей та релігій). У проекті ж Концепції немає згадки ані про НЕК, ані про іншу подібну структуру. Як пояснив Михайло Канафоцький, після того, як Концепцію приймуть, її розробникам або Кабміну доручать протягом певного періоду розробити проект плану дій щодо реалізації норм документа. У такому випадку за кожним пунктом пропишуть одну або кілька відповідальних структур. Чи краще, аби цими питаннями займалися в одній інституції? Можливо, й так, якщо є чітка гуманітарна політика, яка не викликає спротиву населення та експертного кола. Інше питання, що провівши рік у чиновницьких кабінетах, нова влада демонструє відсутність такої стратегії. Однак питання Концепції захисту суспільної моралі пов’язане не лише з гуманітарною політикою, дотичне воно також і до проблем державної безпеки, зокрема й інформаційної.

Із мораллю на гербі

Документ, проте, може працювати не лише на зміцнення інформаційної безпеки країни. Застереження в експертів викликає те, що комісія – це державний інструмент, а отже, може використовуватися не лише за прямим призначенням. За словами медіаеколога, професора кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ ім. І. Франка Бориса Потятиника, подібні концепції та Закон “Про захист суспільної моралі” можуть використовуватись і проти журналістів. “Мене турбує те, що не раз журналістам намагаються заткнути рота, використовуючи інші ходи. Наприклад, знайти в громадській організації чи в редакції не зовсім “угодної” газети неліцензійний soft, або ж знову-таки “не зовсім мораль”. Я підтримую захист дітей від порнографічних матеріалів чи таких, що можуть негативно впливати на їх психіку. Але мене турбує зловживання в цій сфері”, – розповів експерт.

Зрозуміло, що контролювати низку питань необхідно, та залишається з’ясувати – якими засобами. Функціонування НЕК є одним з варіантів вирішення проблеми. На думку Бориса Потятиника, “імпульси як свободи, так і контролю мусять бути в суспільстві, але ці імпульси мають іти від самого суспільства”. Тобто, громадські організації, асоціації (до прикладу, батьків, телеглядачів) можуть висловлювати свою стурбованість певними мистецькими акціями, програмами на ТБ, книгами і таким чином захищати мораль.

Подібних поглядів дотримується і голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. “Держава не має бути арбітром у царині моралі, царині ідей, царині мистецтва – це не її функція”, – розповів правозахисник “Пошті”. Існування НЕК як державної структури, на думку Захарова, важко поєднується з деклараціями про правову та демократичну державу. “Такого ґатунку комісії можуть бути, по-перше, недержавні, а, по-друге, професійні”, – каже правозахисник. Вирішення ж проблемних питань можливе й без задіяння прямих заборон: якщо враховувати американський досвід, то перегляд деяких програм або й телеканалів має бути доступний лише на підставі спеціальної підписки. Натомість пряма заборона нерідко спричиняє зворотний ефект.

Що краще: доручати захист суспільної моралі державі, створювати громадські організації, які б контролювали цю царину, чи поєднати варіанти? Можливо, це й не так суттєво, якщо дбати про моральність у вихованні, або ж, якщо методи держави будуть прозорими та чіткими. Адже, як зауважив у розмові з “Поштою” Євген Захаров, сьогодні, перевіривши вміст папки “спам” на електронній пошті, можуть будь-кого звинуватити в порушенні статті 301 Кримінального кодексу України (“Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів”).