У Коломиї руйнують історичні казарми австро-угорського періоду

Українці вже звикли до сюжетів на телебаченні про навмисне руйнування історичних архітектурних пам’яток та зведення на їх місці готелів, торгових чи розважальних центрів, нових житлових будинків. І якщо у Львові чи Києві цьому вже ніхто не дивується, то у містечках такі ситуації шокують людей.

Казарми “пережили” австрійців, поляків, німців і “совітів”

Коломию не минула ця доля. Нині там розбирають добротні казармені приміщення, зведені у ХІХ сторіччі. Казарму, розташовану в парку ім. К. Три­льовського, звели майже 125 років тому, за проектом німецьких зодчих, у стилі мілітарного європейського “палаццо”, який запропонував архікнязь Франц Йосиф I.

Колись у будівлях розміщувався ці­сарсько-ко­ролівський 66-й батальйон “Коломия” піхотного полку крайової оборони, згодом – 3-й батальйон 36-го піхотного полку, створений ще в 1889 – 1901 роках. Полковий штаб передислокували зі Станіслава до Коломиї, яка тоді швидко розбудовувалася, набуваючи європейських рис культурної столиці Покутського краю.

У період ЗУНР на основі коломийського підрозділу утворили 36-й полк імені гетьмана Івана Мазепи, вояки якого прославилися в боях з польськими загарбниками і більшовиками в 1918 – 1920 роках. Українські військові, які відбували тут службу, захопили владу в місті 1 листопада 1918 року.

Ось як красномовно описує розквар­тирування в цьому будинку свідок тих подій Василь Волицький: “З кількома товаришами мене відіслали до казарм 36 піхотного полку. Знадвору – стиль  австро-німецьких “буррів”, чепурний, з червоної цегли, величний у три поверхи, наче не в нашій Коломиї, а десь у самому Відні”.

Свого часу в казармі зупинявся Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген, австрійський архікнязь, більше відомий під псевдо Василь Вишиваний – полковник Легіону Українських Січових Стрільців, дипломат і поет.

Історики знають, наскільки доброт­но будували австріяки, тим паче, коли йдеться про об’єкти військового призна­чення. Нині на чорному ринку одну цеглину з коломийської казарми в Україні можна продати за 15 гривень, а у Відні – за 5 доларів. Не дешевшим є й паркет, яким устелена підлога казарми, кахельні печі… Нині все це австрійське добро розбирають.

Казармам вдалося “пережити” австро-угорців, поляків і радянську армію. Досі ніхто з них не додумався розтягнути пам’ятку по шматках, розвалити, а на її місці звести новобудови. Такі сучасні українські реалії.

“Поки ми стояли на Май­дані, майно тихцем розтягували”

Як розповів “Пошті” Віталій Вандич, депутат Коломийської міської ради і один із найактивніших захисників казарм, до 2004 року будівлі були на балансі Міністерства оборони України. Там квартирували льотчики, яких потім перевели у Старокостянтинів на Хмельниччині. Але 2004 року якимось чином перейшли у приватні руки. “Поки ми з вами стояли на Майдані, майно “під шумок” тихцем розтягували”, – каже депутат.

Після цього з казармами виникли проблеми. Новий власник почав розбирати будівлі, поруч уже виросла дев’ятиповерхівка, на черзі інша.  Громадськість запротестувала. Не маючи досвіду подібних воєн за збереження цінних історичних споруд, коломийська інтелігенція чинить надто слабкий спротив – люди часто просто не знають, за що братися, з чого починати, як діяти. Утім громадськість налаштована за будь-яку ціну врятувати цінні для міста історичні споруди.

Віталій Вандич розповідає про те, як на сесії міськради депутатів просили виділити ділянку під так званий Гуцульський університет, і казарми мог­ли б прекрасно слугувати для цього. Планувалося, що в одному місці зосередять усі навчальні заклади Коломиї. Але не судилося.

Справа важка, але не безнадійна

Сьогодні все-таки вдалося добитися невеличких успіхів – створена тимчасова депутатська комісія, руйнування будівлі припинено. Хоча коломияни кажуть, що насправді нічого не змінилося – казарму далі розбирають. Забудовник території начебто готовий піти назустріч захисникам історичної спадщини.

“Я готовий вислухати пропозиції громади, і ми спільними зусиллями знайшли б якийсь результат, який би і задовольнив і мешканців, і задля збереження, щоб ніхто не постраждав”, – повідомив телебаченню Юрій Мартинюк, директор фірми-забудовника.

Найбільша проблема полягає ще й у тому, що австрійську будівлю з невідомих причин не занесли до жодного реєстру архітектурних пам’яток. Відтак власник законно їх руйнує. Влада теж не може втрутитися, бо закон захищає забудовника. Та й чи хоче втручатися – сумнівно. Журналіст і краєзнавець Василь Нагірний каже, що є ідея запропонувати власнику альтернативну земельну ділянку, щоб зберегти казарми. Віталій Вандич розповів, що на черговій сесії міськради 23 лютого порушить питання внесення будівель до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Депутат впевнений, що 26 голосів більшості у сесійній залі обов’язково знайдуться.

Механізм порятунку казарм доволі простий. Сесія має звернутися до Державної служби з питань національної, культурної спадщини (Міністерства культури і туризму України), відповідний відділ якої є у структурі Івано-Франківської облдержадміністрації. У такому разі казарми набудуть статусу щойно виявленої пам’ятки і опиняться під захистом Закону України “Про охорону культурної спадщини”, а отже, руйнувати їх заборонять. Шанси у коломиян позитивно розв’язати проблему є. В іншому випадку на місці казарми постане дитячий майданчик та паркування, і великий пласт історії міста кане в небуття.