У США опублікована нова військова стратегія

Усі експерти відразу звернули увагу на те, що в документі, де розглядаються як загрози безпеці країни, так і методи їхньої нейтралізації, основний акцент зроблено на поєднанні військової потужності з “м’якою силою”. Фактично, нова стратегія відображає ту зміну, що відбулася у свідомості американського суспільства та керівництва країни ще кілька років тому – Америка аж ніяк не всемогутня, вона не може воювати по всьому світу та успішно протистояти всім загрозам.

Попередня стратегія 2004 року, прийнята за Джорджа Буша, починалася з цитати з тодішньої “Стратегії національної безпеки” про необхідність “зробити світ кращим”, протистояти терористам, “країнам-ізгоям” і просто агресивним державам. То був по-справжньому військовий документ, нинішній же більше схожий на продукт діяльності Держдепартаменту, а не збройних сил.

Нова стратегія значно менш агресивна за попередню. Її ключова ідея – поєднання суто військових зусиль з “м’якою силою”: дипломатичними заходами та програмами економічної допомоги країнам, що розвиваються. Зрештою, саме цей перелом у настроях ще 2008 року допоміг Бараку Обамі, який багато говорив про відмову від зовнішньої політики Буша, прийти в Білий дім.

Особливою оригінальністю опублікована стратегія не відрізняється. Судячи з документа, головною загрозою Америці, як і раніше, залишаються екстремісти з “Аль-Каїди”. Не менш традиційним є й акцентування уваги на ядерному потенціалі КНДР і можливій розробці атомної зброї Іраном. Учергове наголошується на тому, що союзники по НАТО скорочують військові витрати, а тому користі від них буде ще менше.

Варто звернути увагу хіба на констатацію того факту, що Азія продовжує збільшувати свою частку в світовому багатстві, а тому цей регіон потребує особливої уваги. Цілком очікувано в цьому контексті виглядає згадка про зростання економічної потужності Китаю, що дозволяє йому модернізувати свої збройні сили й розширювати зону інтересів у своєму регіоні та за його межами.

Зрештою, про те, що Китай може стати головною військовою загрозою Сполученим Штатам, йдеться вже давно. У різних американських документах невипадково згадується про необхідність зміцнювати відносини з азійськими країнами – щоб не дати можливості китайцям переманити їх на свій бік. Водночас експерти наголошують, що Вашингтон по суті не знає, як протистояти зростаючій силі Китаю. Політика “стримування”, що виявилася успішною відносно Радянського Союзу, тут не працює. Під час “холодної війни” американці виходили з того, що СРСР розвивається екстенсивно і рано чи пізно сам розпадеться через неефективність соціалістичної економіки та недосконалість суспільної структури.

Але Китай – зовсім інша справа. Він врахував досвід Радянського Союзу, який намагався підтримувати військовий паритет зі США, при тому що його економіка була помітно слабшою за американську. Китай цим не займається, а просто вичікує моменту, коли його економіка виявиться сильнішою за американську, і він зможе дозволити собі більше витрачати на оборону.

Насамкінець варто зазначити, що відмова від агресивної політики Джорджа Буша, закріплена у нинішній військовій стратегії, очевидно, стала наслідком перенапруги американських збройних сил, які були одночасно задіяні в Афганістані та Іраку. Щоб “демократизувати” авторитарні країни, як того хотів Буш, їх доводиться спочатку окупувати. З іншого боку, людських ресурсів для повноцінної окупації навіть невеликих країн у контрактної армії немає й не може бути. Зате в неї є інша перевага – оскільки набір до війська провадиться на добровільній основі, втрати, які несуть збройні сили під час конфліктів, не викликають в американському суспільстві того обурення, що спричинила б загибель призовників, набраних туди всупереч їхньому бажанню. А це значить, що в політичного керівництва США фактично розв’язані руки – використати контрактну армію можна в будь-яких локальних конфліктах. Так що є підозри, що нинішні миролюбні плани американських військових – казочка про чуже око. Бо навіщо потрібна армія, яка не воює?