Сьогодні у Судані завершився референдум про розділ країни

Хоча оголошення підсумків відбудеться не раніше 6 лютого, вже зараз мало хто сумнівається, що на карті світу з’явиться 193-тя за ліком держава – Південний Судан. Імовірно, це станеться вже в липні цього року.

Тим більше, що питання про суверенітет південної частини цієї африканської країни в міжнародному співтоваристві не викликає таких протиріч, як, скажімо, незалежність Косового, Абхазії, Південної Осетії чи Придністров’я. Включення Південного Судану в число повноправних членів ООН тим більше ймовірно, що його незалежність готова визнати й влада Північного Судану. Так, президент поки що єдиної країни Омар аль-Башир уже заявив про готовність визнати будь-які результати референдуму. Зрештою, іншого виходу в нього й немає. Давно очевидним став провал спроб мусульманської Півночі арабізувати та ісламізувати південні негритянські племена, частина яких сповідує християнство, частина – місцеві традиційні культи.

Для того, щоб південь став суверенним, буде достатньо простої більшості за умови явки 60 відсотків громадян, які мають право голосу. Варто зауважити, що в голосуванні беруть участь тільки жителі півдня, тож результат виглядає тим більше очевидним.

Голосуванню могла перешкодити хіба неписьменність більшості населення. Утім, у бюлетенях завбачливо вміщено й картинки – відкрита долоня символізує відділення, а міцне рукостискання – єдність країни. Іноземні спостерігачі відзначають, що голосування відбувалося організовано і без явних порушень.

Наголосимо також, що формально центральний уряд не може діяти інакше, оскільки проведення референдуму – частина угоди, укладеної з південними сепаратистами в 2005 році після громадянської війни, що тривала більше двадцяти років і забрала життя двох мільйонів суданців. Центральний уряд дуже не хоче псувати відносини із заходом, який був посередником при укладенні угоди. З іншого боку, в Хартумі чудово розуміють, що втримати південь їм в будь-якому разі не вдасться. Крім того, в суданського президента Омара аль-Башира з’являється чудовий шанс перетворити те, що залишиться від Судану, на взірцеву ісламську країну. Він уже заявив, що у випадку поділу країни змінить конституцію, зробивши її основою норми шаріату, а також затвердить арабську єдиною та обов’язковою державною мовою.

Але віра і мова – це лише один бік медалі, є й інший – економіка. На півдні Судану розвідані чималі поклади нафти, які доволі активно розробляються, хоча й за допомогою далеких від сучасних вимог технологій. Згідно з даними, які наводить “The Washington Post”, доходи від нафти становлять 98 відсотків (!) бюджету півдня. Інша справа, що основна їх частина йде на військові потреби. Більшість міжнародних експертів побоюються, що нова держава, незважаючи на нафтові доходи, стане черговою бездонною прірвою для гуманітарної допомоги з усього світу. За даними Організації Об’єднаних Націй, 90 відсотків населення Південного Судану живе менш ніж на один долар у день, 85 відсотків жителів неписьменні. Натомість місцеве населення сподівається, що, переставши ділитися з північчю доходами від нафти, регіон заживе заможніше. Однак скептики наголошують на тому, що після підписання в 2005 році мирної угоди з центральним урядом нафтові гроші вже й так ділять порівно.

Також висловлюють побоювання, що проголошення незалежності Південного Судану викличе сплеск сепаратизму на всьому Африканському континенті. Не таємниця, що сучасні кордони африканських держав були колись проведені європейськими колонізаторами й відображають межі колоній столітньої давнини, а зовсім не етнічну та релігійну розмаїтість континенту. Показовою є заява колишнього президента ПАР Табо Мбекі, якому події в Судані нагадали про надії, які пов’язували жителі Африки в 1960-х роках зі здобуттям незалежності від європейських метрополій. Аналогія багатьох насторожила, адже більшість африканських країн поринули у війни, геноцид і бідність. Зрештою, побачимо, як воно буде в Судані.